28 Тра 2013 01:22 Розмови

Якщо нічого не робити, то традиція зникне – Юрій Мельничук

Якщо нічого не робити, то традиція зникне – Юрій Мельничук

У квітні цього року в Музеї Івана Гончара пишною виставкою та яскравим показом автентичного вбрання відсвяткували ювілейне 50-ліття Юрія Мельничука, знаного в Україні та за її межами дослідника української народної вишивки.

Як відбулося саме свято, можна переглянути за посиланням, а тут подаємо розмову з паном Юрієм, яка сталася через кілька днів після урочистого вечора, що став своєрідним підсумком 20-літньої творчої діяльності. Говорили з майстром про все на світі – виставку, показ мод, його святкове вбрання, про минуле й сучасне, майбутній центр української вишивки та костюму, що планують спільно створити приватні колекціонери…

– На показі ви усіх вразили своїм зовнішнім виглядом, костюмом…

– В першу чергу своїх співробітників, бо вони знали, що я щось готую. Спочатку побачили чоботи, тому що вони були готові за день до свята, а вже жупан привезли о 3-й годині, за дві години до показу. І коли я його вдягнув і прийшов в зал, то деякі колеги казали: ми всяке сподівалися, ну, щоб такого!…

Юрій Мельничук

Коровай

До свого ювілейного дня народження Юрій Мельничук готувався серйозно і заздалегідь. Продумував не тільки сценарій відриття виставки, а й свій зовнішній вигляд. Ще напередодні іменник запримітив у музейних фондах автентичний жупан 17-18 століття, що належав заможному молодому шляхтичу. І вирішив до свята пошити собі такий самий. По допомогу звернувся до відомої Майстерні автентичного українського костюму “Шляхетний одяг”, яка і втілила задум пана Юрія. Окрім того, майстерня одягла ювіляра також у стилізовані шаровари і шкіряні чоботи. Останні пошив вправний майстер Олег Федоренко.

Чоботи

“Це вийшло надзвичано вишукано, елегантно, відповідає історичним кроям, формі, – ділиться враженнями від костюму замовник. – Жупан пошитий з гарної італійської чисто вовняної жокардової тканини, підкладка із шовку “тафти” – все це по краю із зовні і всередині прошито французькою тасьмою. Ці тасьми продаються у нас, у Києві, в кількох крамницях. Вони трохи дорогі. Через те, що їх роблять на давніх верстатах, навіть вузенька тасьма тчеться довго і вихід її не дуже великий, тому можна вважати, що це теж як ручна робота.

А ще раніше “білим по білому” на тонкому лляному полотні була вишита сорочка з відкладним комірцем, пишними рукавами – така собі шляхетська сорочка. Вишивала майстриня Наталя Химай, з якою ми теж знайомі 20 років.

Гудзики

І ґудзики металеві ажурні позолотили, тобто все це вкупі створює звичайно враження від костюму, від ансамблю. Ну, в першу чергу подобається мені самому, адже у мене корені є із шляхетського роду. По лінії матері мамина мама, моя бабуся Мар’яна Казановська, з роду Казановських, можливо Казновських. Я вичитав у реєстрі шляхти Правобережної України, що було два таких роди. Однак, коли з Речі Посполитої землі Уманщини, звідки я родом, перейшли до Російської імперії, то нова влада не підтвердила шляхтичам їхнього звання. Із 20-30 може тільки одному реєстрували дворянське походження. І так шляхта обідніла.

Але зрештою, прагнення і бажання пізнати свої корені очевидно вилилося і в цьому костюмі”.

Гурт вишивальниць "Макоша", з якими Юрій Мельничук співпрацює 20 років, подарували йому вишуканий портрет, де зобразили ювіляра в образі гетьмана з булавою.

Гурт вишивальниць “Макоша”, з якими Юрій Мельничук співпрацює 20 років, подарували йому вишуканий портрет, де зобразили ювіляра в образі гетьмана з булавою.

Як все починалося…

Ще 1992 року разом з друзями-однодумцями Юрій Мельничук започаткував творчий молодіжний гурт, який поставив собі за мету відродження давньої української вишивки. Вже за два роки в Національному музеї Тараса Шевченка у Києві гурт влаштував виставку до 3-ї річниці з Дня Незалежності України – “Українська народна вишивка – традиції та сучасність”.

“Тоді ми були ще не вельми відомі, але зібрався молодіжний творчий гурт, який ми назвали “Цвіт”. Через Спілку української молоді і Спілку українського студентства від Міжнародного фонду “Відродження” ми отримала ґрант на проведення цієї виставки, – пригадує знаний майстер. – На ній ми представляли зразки автентичної вишивки із Національного музею історії України, з приватних колекцій і відтворені реконструкції-зразки вишивки нашого творчого гурту. Одразу після цієї виставки Музей Шевченка запропонував мені на їхній базі проводити курси вишивки, тому що були охочі. Три роки, з 1994 по 1997 рік, я там вів студію вишивки, яку самі жінки назвали “Солов’їні вічка”. З 1995 року я прийшов на постійну роботу до Музею Івана Гончара і з 1996 рок почав проводити курси вже тут. Маю майже 20 років досвіду проведення майстер-класів”.

Подушки з приватної колекції Юрія Мельничука, які він свого часу замовив у своєї учениці, вишивальниці Наталі Химай. Н.Химай ходила на курси до Ю.Мельчука ще в музей Т.Шевченка.

Подушки з приватної колекції Юрія Мельничука, які він свого часу замовив у своєї учениці, вишивальниці Наталі Химай. Н.Химай ходила на курси до Ю.Мельчука ще в музей Т.Шевченка.

“Наталя багато чого навчилася і є однією з вельми талановитих вишивальниць, хоча ніде не зареєстрована – ні в Спілці майстрів народного мистецтва ні в якихось інших творчих спілках. Вона вишиває для себе, на замовлення, тісно зі мною співпрацює. Особисто замовив в неї багато речей. І от на виставці з моєї збірки ми бачимо шість подушок, то це все її робота. Це тонке гарне полотно “бамбак” із Буковини шість метрів. І от з цих шести метрів було вишито “білим по білому” шість подушок. Там складні гарні візерунки з різних регіонів України”.

За словами Юрія Мельничука, побутові речі необхідно прикрашати вишивкою, орнаментами та іншою символікою, яка би створювала в домі гарний настрій та наповнювала простір змістом. “Ви розумієте, навіть сорочка, яку ми цінимо і за чималі гроші можемо замовити у майстра, вдягається нами в певні дні чи свята і далі складається в гардероб. А от ці подушки лежать в мене на дивані, я кожен день проходжу повз них і бачу ці візерунки. Вони мене гріють, надихають, навівають якісь прекрасні думки й почуття”, – ділиться враженнями пан Юрій.

Скриня

А ще за словами майстра, в кожному домі обов’язково має стояти скриня, навіть якщо це міська квартира. Чому? Далі про це…

“Якщо дівчина на виданні, обов’язково треба, щоб батьки їй подарували скриню, щоб вона символічно складала туди добро – і прикраси і гроші у прискринку, і звичайно вишите вбрання, полотно, рушники. Це все дуже сакральне і про це ми наче знаємо… Але якось я почув цікаву розповідь із приватного музею в Трипіллі, яка мене вразила. Після того я зрозумів, що обов’язково своїй незаміжній дочці, яка мала тоді років 25 чи 26 років, подарую скриню.

Відносно недавно до музею в Трипіллі дідусь, якому 98 років, привіз на коліщатах скриню, на якій намальований Мамай. Ну, звичайно, музейники були надзвичайно втішені і вражені тим, що такий поважний дідусь привіз їм таку цінну річ. Але він їм розповів історію. Каже: “Я зі своєю дружино прожили разом 81 рік. Й от вона нещодавно померла, тепер ця скриня мені вже не треба”. Дідусь розуміє всю її історичну цінність й те, що цю скриню його діти, внуки не оцінять, вони її спалять. А для нього це пам’ять. Водночас дідусь розповів, як це було колись… Наречена складає в скриню на коліщатах посаг, і після вінчання в церкві, молодий свою вже дружину тягне на цій скрині по вулиці, по дорозі додому. Вона верхи сидить, як на возі, а він тягне цю скриню з добром і з дружиною. І от приїжджають вони у подвір’я, завозять цю скриню в хату, в якій вони будуть жити, і ставлять на певне місце (ну, якщо подивитися в Пирогові, то десь навпроти дверей біля столу). І дід каже: “Як ми поставили скриню на те місце, то 81 рік звідти вона нікуди не рушалася, ні на один сантиметр”. Чому? Бо матеріальне благополуччя повинне бути непорушне!

Тобто скриня як уособлення матеріального благополуччя, статусу, статків.

Які ж це були глибинні знання наших предків! І я зрозумів, що доньці треба обов’язково подарувати скриню. Я попросив одного колекціонера, збирача в Карпатах. В нього була скриня в доброму стані, він її ще гарно відреставрував, почистив. Мені на ній малюнок дуже сподобався. І що я хочу сказати, так воно чи не так, але я перевірив, що так. На день народження я дарую доньці цю скриню і менше як за місяць вона знайомиться з хлопцем, хоча до цього на горизонті, ну, нікого.

Я подарував скриню звичайно непорожню, туди поклав кілька вишитих рушників, полотно, скатерку, гроші. І кажу: так, Оксано, складай далі посаг, будемо скриню далі наповнювати добром”.

Вишивка

Виставка “Вишиття – як життя”

Ювілейна виставка Юрія Мельничука стала своєрідним творчим підсумковим доробком з його робіт, колекції та творів його учнів. Загалом, було представлено півсотні рушників, три десятки сорочок, 11 ляльок, 6 дорослих манекенів, три з яких вбрані в автентичні костюми, а три в сучасну реконструкцію.

Лялькам майстер створював головні убори та збирав до купи готові частини вбрання

Лялькам майстер створював головні убори та збирав до купи готові частини вбрання

Ляльки

Ляльки в українському народному вбранні створювалися під керівництвом Ю.Мельничука

Три рушники, вишиті руками мами пана Юрія

Три рушники, вишиті руками мами пана Юрія

Подарунок Олени Кулинич-Стахурської. Пошита із домотканого полотна, вишита городоцьким швом

Подарунок Олени Кулинич-Стахурської. Пошита із домотканого полотна, вишита городоцьким швом

Городоцький шов

Городоцький шов

“Коли пані Олена була молодою господинею, яка щойно вийшла заміж за священника, то самотужки вирощувала льон, а потім жінки його спряли. Це було ще десь перед 50-м роком, тобто їй було 20 з невеличким років. А в травні цього року їй виповнюється 86 років.

Городоцький шов – реліктовий, складний в освоєнні. Сама пані Олена писала у книжці, що два з половиною роки пішло їй на те, щоб це все охопити у тонкощах, нюансах і відшліфувати. “Я пригадую, колись до неї додому приїхав, то десь 5-6 годин ми сиділи і вишивали ті “місячки”, “півмісячки” і “вужики” городоцькі. З мене просто піт тік. Я ж викладаю вишивку, але коли щось освоюєш нове і воно тобі незрозуміле, то згоряє стільки енергії!..

Коли людина своїми руками пробує щось відшити, тоді вона каже, Боже, та ж яка це колосальна праця! А коли дивляться тільки на кількість зашитого поля і не розуміють, що є шви, якими поле можна зашити швидко, а є такі, що там можна довбатися дуже довго. І тому така людина не може оцінити вишивку, яка забирає багато часу. Вона каже, та там трошки вузенько щось вишито, а те “вузенько” забрало більше часу, ніж весь рукав. Якщо там “виколювання”, наприклад, як оте мережане з Покуття, то це колосальна робота, це найтрудомісткіші шви, які є в нас в Україні. Це вони брали золоті медалі, гран-прі в Берліні, Парижі, Лейпцигу на початку 20 століття на конкурсах ручної вишивки в Європі.

Вирізування

Майстрів, які вишивають багатьма швами не так багато. Й унікальна вишивка ціниться, колись за неї платили золотом, так звані “золоті шви України”, особливо шиття шовком. Пару волів треба було віддати за хустку шиту шовком. В Європі, наприклад, реконструйований вручну костюм, коли там і вишито і виткано, і сплетено, коштує майже як гарна машина. І ми до цього зараз доходимо. Коли “Шляхетний одяг” починає робити реконструкцію – шиє жупани, одяг, то долучає вишивальниць і шевців і виробників аксесуарів, головних уборів, прикрас… То, ого!.. Якщо ви зараз хочете мати справжні благородні коралі, то бунт коралів коштує 6-9 тисяч доларів, то це і є та машина. Колись за коралі хату можна було купити. Жінки в Україні на грудях носять цілі скарби, так писали навіть хроніки кількасотрічної давності, за словами арабських, європейських мандрівників, які приїжджали в Україну.

Під час показу мод в Музеї Івана Гончара

Під час показу мод в Музеї Івана Гончара

Ювілейна виставка Ю.Мельничука в Музеї Івана Гончара

Ювілейна виставка Ю.Мельничука

Виставка Юрія Мельничука

Взагалі, ця виставка – це зменшений варіант тої експозиції, яка була торік у двох музеях – півтора місяця у Коломийському музеї Гуцульщини і Покуття і чотири з гаком місяці в Уманському художньому музеї. Якщо там було 240 одиниць речей, то тут менше сотні.

Є кілька манекенів, що вдягнуті в автентичний одяг і реконструйований. Зокрема, один костюм – це реконструкція західно-подільського чоловічого костюму Ірини Подольської. А також сучасна цікава дизайнерська робота мого приятеля дизайнера Віктора Кобілінського. Після знайомства зі мною, з музеєм, з нашою музейною збіркою він надзвичайно захопився домотканим лляним і конопляним полотном. І багато вже пошив для мене, собі та іншим людям. Він каже, я просто не знав, що є така благодатна тканина, енергетично неймовірна, цілюща. Це добре знали наші предки, тому сорочки і рушники робили з цих полотен.

Зразки вишивки учнів Ю.Мельничука

Зразки вишивки учнів Ю.Мельничука

Зразки вишивки

Зразки вишивки

Зразки вишивки

Зразки вишивки

Зразки вишивки

Зразки вишивки

Зразки вишивки

Орнамент

Вишиті Юрієм Мельничуком серветки

Вишиті Юрієм Мельничуком п’ять серветок

Також на виставці є цілий стенд зразків вишиття, які виконали учні впродовж різних років навчання на нашій студії української народної вишивки, яку ми назвали “Аріяна”. Тут же поряд кілька моїх особисто виконаних робіт – вишитих серветок. Нариклад, цією серветкою я накриваю Великодній кошик, коли йду до храму, а та більша у мене як скатертинка, коли я працюю з бісером. Мені цікаво купки бісеру розкласти саме на полотні…

Ляльки

Лялька

Серед експонатів – частина колекції ляльок в українському народному вбранні. Це проект, який ми ведемо з 2000 року, хоча започатковувався він ще з 1998 року (докладніше про ляльковий проект читайте за посиланням – авт)…

Взагалі, намагалися показати красу, багатство, розкіш вишивки різних регіонів, її складність, показати, що сучасні майстри теж можуть, що традиція невмируща, що вона не переривається. Може вона неповсюдно збереглася і не так широко застосовується, як це би хотілося, як це було колись, але час вже не той…

Коли в західній “просвіщенній” Європі ще в 17 столітті почалася індустріалізація, то поступово мануфактурні товари витіснили рукотворні. І коли нарешті вони спохопилися, щоб щось рятувати – якусь вишивку, якісь узори – то в результаті вже нічого не було. А за 200 років звичайно нічого не буде. Якщо у нас у першій половині 20 століття все це ще жило, а певні регіони так взагалі, наприклад, Полісся чи Карпати архаїчно зберегло ткання, вишивання, давній стиль, крій, традиції. Ми можемо і зараз поїздити по багатьох місцевостях і це все придбати, зокрема верстати та інше начиння. А якщо пройде сто років і нічого не робитиметься, то звичайно воно поступово винищиться. Ті верстати спалювали і далі спалюють, глиняні хати руйнуються під соломою.

Але слава Богу, що ми землеробська цивілізація, а землеробство – це вищий рівень вияву цивілізації. Бо індустріалізація це технократичний шлях, вона призводить до того, що все занепадає в духовному плані. Всі ці механізми і машини є своєрідними милицями до нашого каліцтва. Коли людина втрачає контакт із землею, коли вона перестає на ній працювати, відчужується від неї, вона потім не розуміє природи, не розуміє, що сама частинка природи. Ми тепер дійшли до того, що яка їжа, яка вода, яке середовище в містах. Вже багато хто хоче і намагається виїхати жити у передмістя, десь в природу. Але всеодно, де молоко свіже брати; які тільки справи робляться із сільським господарством!?

Словом, коли землеробство було в пошані, то аграрний культ зумовлював величезну кількість узорів, орнаментів, обрядових речей, рушників, сорочок, які мають певну символіку для косовиці, сівби, молотьби. У багатьох регіонах це зберігалося, шанувалося і передавалося з покоління в покоління – і так ця інформація таки дійшла до наших часів. І тепер ми можемо цю красу і шедеври явити світу.

Зразки вишивки

Про Центр української вишивки та костюму

І от моя давня мрія – створити Центр української вишивки та костюму, якого, на жаль, в Україні немає. В музеях показують всього по троху, всі види народного мистецтва, та й демонструється всього лише від 3 до 7% основного фонду, а все решта в запасниках, яких ніхто не бачить. Час від часу нові зразки показують на тематичних виставках, на якихось заходах, але ж це малесенька крапочка. Дуже часто до нас приходять подивитися вишивку і кажуть, а у вас тут всього 20 рушників. І ніхто не знає, що у наших фондах їх майже 2 тисячі, то це виходить, що взагалі один відсоток. Так само є сорочок скількись сотень, а в музейній експозиції показано тільки п’ять костюмів, два десятки сорочок, але і на них складно роздивитися деталі вишивки, бо знаходяться під склом.

Юрій Мельничук

Тому можливо у столиці, а можливо у передмісті навіть краще було б на тлі природи, як об’єкт зеленого туризму, створити цей центр – з експозиційними залами, фондами, різними галереями, крамничками, залами для показу мод, і всією інфраструктурою – кафе і навіть готельчик побудувати для приїжджих дослідників, майстрів. Бо плануємо робити семінари, майстер-класи на постійній основі. Тобто щоб людина могла приїхати і навчитися вишивати, чи на один день, чи на три дні, чи на тиждень. Люди приїджали б сюди відпочити отак, як в Пирогів – довкола зелень, гарне середовище, якесь озерце чи річка. Той, хто хотів би досліджувати вишивку глибше, щоб зміг досліджувати регіон у всій своїй повноті. Бо таки необхідно всебічно проводити дослідження костюму, вишивки, рушника. Тобто якщо у нас і є дослідники вишивки, але вони беруть якийсь один аспект, якийсь певний регіон. От про борщівську вишивку вийшло дуже гарне видання. Так би зробити по всіх регіонах. Дасть Бог, це теж така мрія – зробити антологію української вишивки, тобто багато сотень, а може й тисяч зразків з кожного регіону представити, навіть по селах, по осередках. І показати, як це все міняється від села до села.

Ну, є такі спроби. От Ірина Свйонтек гуцульську й покутську вишивку досліджувала. Вона сама лікар-хірург з Івана-Франківська. І з 70-х років їздить фотографує, перешиває – беручка, метка жінка. І от власне вона ініціювала нас на створення тритомної енциклопедії української вишивки, але це загальмувалося через брак коштів. Хоча треба якось організовуватися, бо поки самі себе не піднімемо за чуба, як барон Мюнхаузен, то нічого не буде. Але коли я подивися на цей розкішний товстючий том Борщівської вишивки, то кажу, що там три томи, треба двадцять три томи робити… Тобто є задумки зробити цикл видань по вишивці і по рушнику і по дитячій вишивці, і по білій вишивці.

Зразки вишивки

Я такий ткацький центр бачив в Америці, коли туди їздив з двома грантами. То вони досить успішно працюють. Але в них, правда, вужча спеціалізація, власне, тільки ткацтво – це різне обладання, верстати, прядки, матеріали, волокно для прядіння, нитки для ткання і майстер-класи. Тобто вони не замахувалися, щоб ще якісь колекції збирати… Але досить успішно працюють. Хоча здавалося б, Америка – це країна, яка матеріально дуже забезпечена, затоварена, то для чого ще щось ткати? А тому, що це мистецтво, тому що людям хочеться. Всередині кожного з нас є потреба щось творити – в когось писанки, в когось різьба чи кераміка.

А вишивка все-таки найбільш доступний вид мистецтва. Маєте шматок полотка, голки, нитки, схему, освітлення гарне і вишивайте, хоч на морі, а хоч на дачі.

Ми робимо ставку на приватних колекціонерів. Сподіваємося, що якщо ці колекції разом об’єднати, то не треба якийсь державний музей залучати. Державні музеї створені в певний час певними людьми на основі тих збірок, і їхня концепція вже не буде перепрофільовуватися. А от приватні колекціонери, з ким я не говорив, зацікавлені в тому. Вони всі патріоти і дбають про те, щоб воно не загинуло, не пропало, щоб його не вивезли за кордон. Тим більше, шафи і скрині тріщать, міль може понищити. Вони самі не проти, щоб це все працювало, але форма ще не знайдена… Якщо ми врегулюємо всі юридично-правові, фінансові, організаційні, матеріальні питання, то хоч завтра можемо розпочати будівництво…

Але Господь так дає, що коли думками щось народжуємо, то воно колись-таки втілиться, матеріалізується. Тому що наші думки, а особливо, коли думаємо про це постійно, набирають сили. А коли на ту саму тему думають багато людей, то тоді це взагалі потужна річ. І врешті-решт ми будемо мати той центр вишивки.

Показ мод

Під час відкриття виставки як її продовження ми зробили показ мод, щоб показати, що це все живе і як гарно на людях виглядає. Перша половина показу – це було автентичне вбрання пяти регіонів України, і тему ми взяли “Весілля”, а друга частина показу – це сучасне вбрання від українських дизайнерів, які працюють в галузі етнічної моди…

IMG_9690-558x322

Українська автентична мода

Українська автентична мода

Українська автентична мода

Все повинно розвиватися, бо постійно в шароварах ходити не зможемо. Термін “шароварщина” – це певна якась консервація і далеко не кращих моментів, тому що життя на місці не стоїть, ми повинні рухатися вперед. На конях з шаблею ми зараз вже не скачемо, а їздять всі в автомобілях. Тому і традиційний одяг повинен набирати інакших форм. Тим більше, що ми вступили в еру Водолія, управителем якої є планета Уран, а Уран є новатор. Він є натхненником дизайнерів, тому все далі мода буде отримувати імпульс, поштовх – цьому сприяють космічні енергії. Ера Водолія – це ера науково-духовної інформації, тобто ми хочемо повернутися з цього технократичного шляху в бік духовності і повернення до тих цінностей, але на основі нових форм. Тому ці енергії змушують нас усіх мінятися. Буде народжуватися все більше дизайнерів. Це не можна зупинити, це йде космічний потік.

Тому не дивлячись на те, що ми зараз не маємо цього центру, всеодно він з’явиться.

Я за фахом вчитель біології і географії, 10 років пропрацював в Академії наук в інституті географії, тобто здавалося б зовсім не в цій царині, але після завершення аспірантури, я, недописавши десертацію, переходжу працювати в музей і займаюсь ось таким, що здивувало моїх колег на старій роботі, досі дивує багатьох, що я чоловік і займаюся таким, але в хобі, по-перше, немає статі й віку, а, по-друге, це просто веління часу”.

Довідка 

Юрій Мельничук, майстер народного мистецтва з вишивки, народився у 1963 році на Черкащині в с. Коржова Слобода Уманського району.
У 1985 році закінчив природничо-географічний факультет Київського педагогічного інституту ім. О.М. Горького (нині НПУ ім. М.Драгоманова) за спеціальністю учитель географії і біології.
У 1985-1995 рр. працював в Інституті географії НАН України.
Зацікавленість вишивкою Юрій Мельничук отримав від матері Єлизавети, яка все життя любить вишивати.
В студентські роки захопився українським народним мистецтвом, відвідуючи та вивчаючи етнографічні збірки музеїв Києва.
У 1992 році створив молодіжний творчий гурт «Цвіт» під егідою СУС – Спілки українського студентства, який поставив собі за мету відродження давньої української народної вишивки.
1994 року до третьої річниці з Дня Незалежності України в Національному музеї Тараса Шевченка гуртом «Цвіт» була організована виставка «Українська народна вишивка: традиції та сучасність».
З 1995 року і донині працює заступником з науково-фондової роботи при НЦНК “Музей Івана Гончара” , де веде також Студію українського народного шитва “Аріяна”.

Спілкувалася Катерина Качур, “Рукотвори”