11 Чер 2009 18:31 Розмови

Юрій Мельничук: Типажі ляльок-українок творила ясновидиця

Юрій Мельничук: Типажі ляльок-українок творила ясновидиця

Унікальні ляльки в українському народному вбранні, що дивовижно точно уособлюють регіональні особливості українок, їхній характер та красу. Віють самодостатністю та самоствердженням. Мають душу, надихають та зупиняють на собі погляд кожного. Споглядають світ живими очима та заглядають людині в душу. Цей, започаткований 8 років тому, ляльковий феномен став підсумком плідної співпраці художника-скульптора із сорокарічним стажем Ядвіги Василевської та творчої майстерні майстра народного мистецтва з шитва Юрія Мельничука – заступника директора з науково-фондової роботи Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». Одяг для ляльок створювали 17 майстрів під керівництвом науковця. Пан Юрій розповів історію створення колекції.

Марічка (писанкарка). Гуцульщина (Косівський район Івано-Франківської області)

Марічка (писанкарка). Гуцульщина (Косівський район Івано-Франківської області)

– Те конструкторське бюро, в якому Ядвіга Василевська працювала ще за «совєцьких» часів, розвалилося. У 1997 році вона привела мене в позавідомчу художньо-технічну раду «Іграшка» при Міносвіти і науки України. Я на тій раді беру участь як етнолог-музейник. За ті роки, що ми там пропрацювали, жодного разу не затверджувалися зразки, еталони ляльок. В нас призупинилося це виробництво і зараз його, на жаль, немає. Ляльки-манекени, що у нас продаються, це все імпорт з Китаю.

Ті лялькові фабрики, які у нас працювали, а саме «Перемога» в Києві, Дніпропетровська фабрика, зупинилися, тому що виробництво ляльок є дуже трудомістке і не таке рентабельне. Ті ляльки, які вироблялися колись за радянських часів, переважно були ігрові, а не колекційні й сувенірні. В них зовсім інший принцип виконання манекену, простий одяг. А якщо взяти народний одяг, то там і керсетка, і плахта, і фартух, і сорочка – чимало туди треба вкласти праці, попри те, що там може й не бути ні вишиття ні ткання, ні плетіння ручного. Можна звісно робити імітацію, нашивати тасьму, вибійку, але воно буде а-ля, як-то кажуть, українське…

Коли я вже працював у Музеї і у мене накопичився досвід вишивання, то кажу Ядвізі, що давайте все-таки зробимо ляльки. Вона все пручалася, тобто ніби й хотіла, але казала, що ви собі навіть не уявляєте, скільки роботи біля того. Але врешті-решт вона загорілася цією ідеєю.

Надихнула художницю перша виставка «Української традиційної іграшки та ляльки», що відбулася у 2000 році в музеї Тараса Шевченка у Києві. До тієї виставки Юрій Мельничук разом зі своїми майстрами за кілька років підготували колекцію зменшених копій регіонального народного вбрання, який одягли на ляльки-манекени з ниток. За весь час виготовили з півсотні таких ляльок собівартістю у кілька тисяч доларів.

А от ляльки з обличчям, над якими Юрій Мельничук працював разом з Ядвігою Василевською вартують вже по 10 тисяч доларів. Одну з них, киянку Катерину, придбали колись для екс-президента Кучми, а інші знаходяться в приватних колекціях спонсорів і часом виставляються.

Кожна така лялька має своє ім’я, в якому закодовані характерні риси того чи іншого українського регіону. Полісянки Леся та Анастасія, полтавчанка Наталка, киянка Катерина, західнянки Василина та Ярина – мають свою висоту вилиць, розріз очей, колір волосся і навіть форму носа, що є притаманним тільки тому чи іншому регіону.

Портрет Катерини (вишивальниці). Середня Наддніпрянщина (Центральна Київщина)

Портрет Катерини (вишивальниці). Середня Наддніпрянщина (Центральна Київщина)

– Ляльок з обличчям ми зробили всього десяток. Над першою з них – Катериною-киянкою Ядвіга працювала 9 місяців. Виношувала її, як дитину. Над манекенами вона працювала сама –  робила тіло, перуку, розписувала обличчя. Спочатку вона брала італійську глину, але вона дуже важка в роботі. Хоча не потребує випалу, але коли робота висихає, то маленькі ручки, ніжки могли деформуватися. Потім вона спробувала ще якісь матеріали і врешті-решт ми зупинилися на гіпсі. Тобто всі ці ляльки зроблені з тонованого гіпсу.

Тоді, у 2001 році, на початку вересня у Пирогові було закриття сезону і ми цю ляльку повезли на своєрідну презентацію, оглядини. Там зійшлися майстри, «пирогівці-науковці» і почали давати свої поради. Але це класична школа ляльки, яка була у конструкторському бюро в Києві і в якому тривалий час працювала Ядвіга.

Якщо над самими манекенами художниця працювала з-понад півроку, то над одним костюмом робота тривала приблизно місяць. Колектив Юрія Мельничука працював над вишиттям, тканням, плетінням, пошиттям верхнього вбрання, виготовлення прикрас. Ляльки мають зріст біля 50 см. Цей розмір вибрано, як найменший, у якому ще можливо відтворити всі тонкощі крою та особливості оздоблення. У виготовленні костюмів майстри використовували до 200 різних видів вишивки, які точно відтворювали кожну, незначну, на перший погляд, деталь. Тут — і віночки зі стрічками, і разки з дукатів, і маленькі чобітки, і розшиті сорочки та корсети, і навіть малесенькі кошик та прядка. За нюансами костюму можна визначити не лише конкретний історичний період, але й соціальне становище, достаток, статус, з’ясувати, чи заміжня його власниця. Є тут як святкове, так і побутове вбрання. Саме тому, незважаючи на всі спроби, етнографічну ляльку так і не запустили в масове виробництво. Конвеєром так не відшиєш і не відліпиш.

– Можна зробити і сто і 150 ляльок, але цим треба спеціально займатися. Манекени з ниток зручні тим, що тут акцент йде на костюм. Вони відображають більш давній архаїчний культ ляльки, ляльки-мотанки без обличчя. А коли дивимося на ляльки з обличчям, то тут акцент йде на риси зовнішності, тому важко було їх вдягати. Вони ж дівчата з гонором, з характером.

Юрій Мельничук з нитяною лялькою, на якій відворений

Юрій Мельничук з нитяною лялькою, на якій відворено копію народного вбрання Полісся

З десяти унікальних ляльок дві знаходяться в колекції Юрія Мельничука, чотири в Ольги Атаманенко, а інші розкупили шанувальники.

– Ядвіга зробила для мене дві такі ляльки. А потім її родичі – син і внука – кажуть, що бабусю, ти такі шедеври робиш, а в нас ще нічого немає. Ти хоча б одну зробила. І тут Ядвіга каже, що нікому нічого не роблю, поки собі оцих п’ять не повторю. Вже пройшло, мабуть, три роки і нічого Ядвіга собі не зробила. Обірвалися контакти з нею. Вона різностороння людина, працює в багатьох сферах. Не вистачає, мабуть, часу.

Тепер надія на молодих дизайнерів-лялькарів, – каже пан Юрій, – які зможуть зробити подібні ляльки та передати типажі українців.

– Ядвіга все-таки дуже цікаво працювала. Вона ж сама є ясновидиця. У неї цей внутрішній світ відкривається як на екрані. На якому ляльки, тобто дівчата просто йдуть ніби по подіуму і вона їх під різним кутом роздивляється – знизу, у профіль, зверху, лоб, потилиця, вуха, брови, очі і так далі. Коли вона вже роздивилася одну, то її відпускає, і йдуть наступні.

Катерина Качур, “Рукотвори”
Додаткові матеріали з http://ukrslovo.com.ua