Здавалося б, інша країна – все по-іншому. Дійсно, турки більше люблять різноманітні тканини, прикраси зі срібла, мідний посуд, килими та кольорову кераміку. Й імена майстрів не відразу запам’ятаєш. Однак очі горять незалежно від того, в якій країні ти твориш. І усмішки – це універсальна мова, навіть якщо місцеву ще не вивчив. До того ж інтуїція не підводить – до кого особливо тягне, той майстер і виявляється внутрішньо багатою людиною. Історії любові до своєї справи дуже схожі на розповіді українських майстрів. Одним словом, пропонуємо Вам найцікавіші фрагменти розмов як з турецькими майстрами, так і з майстрами, які приїхали на фестиваль в Бююкчекмедже з інших країн.
Традиційне турецьке взуття (yemeni)
Ємені взимку зберігають тепло, а влітку забезпечують прохолоду
77-річний майстер шкіряного взуття Мехмет (Mehmet Sagirekmekci) – був найстарішим серед колег. Протягом фестивальних днів він сидів під гроном висячого взуття і на очах створював нові пари. Це й не дивно, бо тяга до цього ремесла у чоловіка в крові – його дід та батько свого часу також взували людей.
За словами майстра, щоб опанувати весь процес виготовлення подібного взуття, яке в Туреччині називають “ємені” (yemeni), необхідно до 10 років. У сучасних хлопців терпіння не вистачає і після кількох років полишають навчання, тому таких майстрів залишилося не так вже й багато. Більшість з них мешкають в провінції Газіантеп, що на південному-сході Туреччини. У цьому регіоні на місцевих базарах можна придбати “ємені”, які за словами майстра мають лікувальний ефект, поглинають вологу та запах, оскільки пошиті з різних типів шкір рогатої худоби. На виставці відкриті босоніжки коштували 60-70 лір (до 300 грн), але можна і треба торгуватися.
Вправний старий майстер не тільки в ремеслі, а й знає багато традиційних пісень, які поза роботою наспівував разом з іншими учасниками виставки.
Інкрустація дерев’яних виробів перлинними мушлями (Туреччина)
Перлинні мушлі розрізняють за кольором залежно від походження
Ще один майстер з Газіантепу 46-річний Музафер Демір (Muzaffer Demir) інкрустує перлинними мушлями вироби з дерева. Це мистецтво було добре відоме ще за часів Османської імперії. За словами Музафера, меблі й особисті вжиткові речі турецьких правителів оздоблювалися такими мушлями. Подібні речі султан дарував керівникам іншим держав.
Для Музафера це також сімейна справа, його дід, батько, а тепер брати та син володіють цим ремеслом. А дядько Музафера, який є мером турецького міста Денізлі, в робочий час виконує офіційні обов’язки згідно посади, а поза тим творчо працює з деревом та перлами. Матеріалом для творчості слугує ракушняк перлинних устриць та інших молюсків, які майстер закуповує у постачальників з Індійського океану, Червоного моря та морів поблизу Туреччини. Такі речі з розряду предметів розкоші, відповідно й коштують. Маленька скринька з простеньким перлинним орнаментом від 20-30 лір (80-130 грн).
Мініатюрні музичні інструменти (Туреччина)
Дрібні інструменти ідентичні до повнорозмірних оригіналів, різниця тільки в тому, що перші не грають
Джеват Арслан (Cevat Arslan) з Анкари 30 років тому почав створювати мініатюрну дерев’яну скульптуру, а потім за тим же принципом вирішив спробувати зробити кілька турецьких традиційних музичних інструментів. Вдалося. І тепер він чи не єдиний майстер, хто в мініатюрі творить 25 видів таких інструментів. Але Джеват не тільки створює їх мініатюрні копії. Каже, вправно заграти на п’яти з них також зуміє.
Традиційні ляльки селища Соганлі (Центральна Анатолія, Туреччина)
Такі ляльки для своєї онуки створювала ще прабабуся Хавви Аблак (Havva Ablak). З того часу їхній стиль та колір не змінилися. Це традиційні ляльки туристичного селища Соганлі (Soganli), розташованого у провінції Кайсері в центральній Анатолії. В селі понад 60% жінок зайняті цим ремеслом, бо туристи полюбляють купувати ці барвисті іграшки в якості місцевих сувенірів. За словами Хавви, на цій виставці представлені ляльки, зроблені її бабусею, мамою та тіткою. Сама ж дівчина час на це ремесло поки не витрачає, бо навчається в університеті. На ярмарку такі ляльки коштували 10 лір (40 з лишком гривень).
Традиційна вибійка (Туреччина)
Майстрів, які прикрашали тканини різними візерунками, у XV столітті в центральних областях України називали вибійниками, а в західних – друкарями (полотен), малярами, димкарями тощо.
Проходячи повз роботи Емель Ардаганлі (Emel Ardahanli) з Ізміру, згадалося, що подібні якось бачила на одній з виставок у столичному Музеї Івана Гончара, де висіла давня поліська спідниця, пошита з вибивної тканини. Однак як виявилося вибійка була поширена не тільки в Україні. З розповіді Емель, у Туреччині це мистецтво відоме понад 600 років, й походить з провінції Токат, яке розташоване в Чорноморському регіоні країни.
Дізналася про нього жінка не випадково. З Токату родом її чоловік, то ж жінці закортіло опанувати мистецтво, яке традиційне на батьківщині її коханого. В 1997 році вона самостійно навчилася створювати вибійки, і тепер займається цим в Ізмірі. Має майстерню і магазин, де одразу продає вироби. Каже, речі з вибитих тканин користуються широкою популярністю. Вибивні дерев’яні форми майстриня створює разом з іншим майстром, орнаменти дощок створюють як традиційні так і сучасні. Фарбу використовують природню, готують її із сажі спалених дров. За словами Емель, при пранні вибиті узори не стираються. Але рекомендує прати такі речі вручну, і перед тим попрасувати їх праскою, щоб міцніше взялася фарба.
Ткацтво (Туреччина)
Туреччина особливо багата на ткані вироби – килими, гобелени, сумки
39-річна Фатма Джайлалі (Fatma Caylali) з провінції Текірдаг, що у північно-західній Туреччині, спадкова ткаля, її дві бабусі та мама також займалися цим ремеслом. Ткацтво для жінки – спосіб заробітку, стиль життя і відпочинок. Цим займається щодня й навчає інших. Орнаментика виробів нагадує болгарську, а в чомусь і українську. За словами Фатми, її прапрабабуся і дідусь наприкінці 19 століття переселилися з Болгарії до Текірдагу, привезли з собою ткацький верстат й відповідно у ткацьке ремесло принесли мотиви своєї батьківщини. Майстриня запевняє, що декорує ткані вироби орнаментами тих часів, не змінюючи мотивів.
Світильники з гарбуза (Туреччина)
Поряд з традиційним на виставці органічно було представлене й доволі нове мистецтво. Світильники з різних видів гарбузів, оздоблені художнім різьбленням та різнокольоровим пластиком, – почали в Туреччині створювати 30 років тому і зараз подобаються усім. Джошкун Батір (Coskun Batir) з Ізміру почав цим займатися 6 років тому, спочатку як захопленням, а після виходу на пенсію це стало його основним заняттям. На виготовлення одного світильного пристрою йде від 12 до 18 годин. Однак треба також враховувати час, який витрачається на підготовку матеріалу – півроку на вирощування гарбузів, їх вичищання та сушіння. Відповідно складається й ціна виробу, залежно від розміру та складності роботи світильники з гарбуза коштують від 100 до 700 лір (400 – 3000 грн).
Ляльки з кукурудзи (Туреччина)
Турецькі майстри, як і українські, з простих природніх матеріалів створюють шедеври
У мистецький хід йде і листя кукурудзи. З нього Місірдам Бебек (Misirdam Bebek) з провінції Амасья Чорноморського регіону вже понад 20 років створює ляльки. Каркас тримається за рахунок проволоки. Готову ляльку майстриня розмальовує й оздоблює плетінням та іншими аксесуарами. Каже, що винайшла цю техніку самотужки у 1991 році, просто поексперементувавши з листям кукурудзи, яке в неї залишилося від поспілих качанів. З того часу передала це мистецтво багатьом майстрам, які продовжують справу в різних регіонах країни. Подібні речі з природних матеріалів користуються попитом. За словами Місірдам, за останніх два місяці вона зробила понад півтисячі кукурудзяних магнітиків для продажу як в Туреччині так і за кордоном. Кукурудзу жінка вирощує сама, а також готове листя закуповує в інших фермерів.
Гості з-за кордону
На запрошення організаторів на фестиваль приїхали митці з Сербії, Македонії, Косова, Угорщини, Північного Кіпру…
Філігранні прикраси (Косово)
Фото Гезіма Беріші
45-річний Гезім Беріша (Gezim Berisha) з Косово був зі своїм старшим вчителем та наставником Ізмаїлом Лікою (Ismail Lika). Протягом життя вони створюють філігранні витончені прикраси зі срібла, золота та дорогоцінного каміння. Філігрань зі срібних і золотих ниток, які переплітаються як павутина – це один з найдавніших видів художньої обробки металу відомий серед ювелірів всього світу, і асоціюється з Косово і Метохією (історичною та географічною областю на Балканах на заході Косова). Сережки, підвіски, браслети, обручки – кожна мініатюрна деталь виробу зроблена вручну. Для такого виду творчості потрібен спокій і зосередженість. Дивлячись на Гезіма та Ізмаїла під час роботи на ярмарку, саме такі хвилі виваженості та умиротворення вони й випромінювали. Ціна прикрас стартує від 10-20 євро і вище, залежно від складності роботи.
Створення свічок та різьба по дереву (Македонія)
Мистецтво Македонії було представлене свічками та різьбленням по дереву. Александар Шішкоскі (Aleksandar Shishkoski) проводив показовий майстер-клас з різьби по дереву, а Ангеліна Ніколова (Angelina Nikolova) охоче розповідала про свою пристрасть – свічки.
Щоправда, за словами Ангеліни, такий вид мистецтва не є традиційним для Македонії і належить німцям. Однак зараз ця технологія поширена в багатьох країнах світу. А особлива вона тим, що віск фарбують у різний колір, спеціальним інструментом вручну роблять квіткоподібну форму свічки, й покривають її спеціальною поливою, яка є своєрідним захистом від пилу – такі свічки, на відміну від звичайних, можна протирати мокрою ганчіркою.
За словами Ангеліни, процес оволодінням цим мистецтвом їй дався важко, оскільки майстри неохоче ділилися секретами, й коштувало таке навчання дуже дорого. Сама ж майстриня навчилася робити такі свічки в Іспанії, заплативши за 14 годин практики протягом 4 місяців 8 тисяч євро. Однак вкладені в освіту гроші окупилися й зараз приносять Ангеліні хороший прибуток. За її словами, вона регулярно відвідує фестивалі та ярмарки в різних країнах світу й скрізь знаходить вдосталь шанувальників.
“Минулого літа я продала 5 тисяч світок тільки в одному місті Македонії Охриді, а з 400 свічок, які я привезла до Туреччини залишилося вже 140. Я здивована, бо кольори Туреччини – білий і червоний, а турки купували фіолетові і рожеві свічки, у мене більше не залишилося свічок цих кольорів”, – ділиться враженнями майстриня.
Ціну на свічки в різних країнах Ангеліна ставить по-різному, залежно від витрат на дорогу та проживання. В Туреччині вони були найдешевші, оскільки майстрам фестиваль оплачував дорогу, проживання та харчування. Тож за маленьку свічку майстриня правила 3 євро, а за велику – 10 євро.
Вишивка та кераміка Сербії
Сербське традиційне взуття в якості керамічних сувенірів та оригінальних музейних експонатів
Жінки із Сербії на виставці були сусідами українських майстрів, привезли сукні та сорочки, оздоблені здебільшого вишивкою “білим по білому”, також старі автентичні речі не для продажу. Цікаво, що керамічні декоративні форми відтворювали традиційне сербське взуття, яке днями ми бачили в місцевому Музеї костюмів світу.
Український куточок на виставці в Туреччині
Український куточок на міжнародній виставці в Туреччині
Україну представляло четверо знаних майстринь. Оксана Когут зі Львівщини привезла яворівську іграшку, Лариса Пілюгіна з Полтавщини – вишивку та ткані гобелени своєї доньки Ольги, Наталка Катриченко дивувала вишитими мотанками, а Олександра Пренко з Кіровограда – тканими ляльками. Враження наших майстрів читайте у попередньому матеріалі.
Катерина Качур, Богдан Гдаль, “Рукотвори”