Розмови

"Коли я питаю у цих людей про іграшки, вони мені розповідають про війну і про голод 30-х років…, згадують ті події, чого вони іграшки робили. У мене мурашки по спині бігали, коли я слухала цих бабок".

"На курси вишивки, бісероплетіння ходять і українці і американці. Зараз хочемо зробити курс вишивання рушників, щоб вони зрозуміли цей обряд… А ще американців дуже захоплює писанка…"

"Писанка — річ тендітна, будь–якої миті може розбитися. А за фотографіями можна буде її відтворити, щоб знову жила. Одна писанка може мати кілька десятків різних варіантів, і кожен із них має право бути збереженим. В Україні ж поки жоден музей не має електронного банку писанок, що зберігаються у його фондах".

Справжня творча особистість не повторює вже створене, а шукає нові шляхи втілення мрій. За приклад, львівська художниця Мирослава Рожко. На початку лютого у столичному Музеї книги та друкарства відкрилася її персональна виставка «Дерева, як сни», де мисткиня представила свою унікальну авторську техніку ткацтва на склі.

"Нас запрошують прикрасити цим стилем ресторани. Дехто навіть просить квартиру розписати. Надіюся, ця тенденція повернеться й у саму Петриківку. Ми ось вже хочемо свої домівки розмалювати. Бо у нас, як у приказці про «чоботаря без чобіт»".

"Звісно, ковальство має майбутнє. Але якщо починати ним займатися лише заради заробітку, то краще зразу йти в рекетери. Коваль має молитися щодня: «Боже, нехай в Україні будуть багаті та дуже багаті люди!» Черга до коваля має бути такою, як черга за Porshe."

Чомусь дощовицю вважають латиноамериканським інструментом. Мабуть, через те, що у світі популярна етнічна музика цього регіону. Хоча цей інструмент був присутнім на всіх континентах… В Україні дощовиці робили з борщівника, інколи – зі стебла соняшника. Це ритуальний шаманський інструмент, не доступний широкому загалу...

«Нашому поколінню так одягатися вже не випало, бо нафарбувати стільки, щоб вистачило на сукню, занадто працеємно та економічно не вигідно. А от фарбувати тканини для ляльок – продовжувати традицію».

«Для мене східний орнамент, яким би прекрасним не був, але не зачіпає, душа моя тим не живе. А глянеш, наприклад, на Трипілля, хоча й кажуть, що може це не зовсім Україна, то мене всього аж проймає. Я знаю точно, що то Україна. Бо там є отой дух, він передається невидими шляхами».

Найчастіше зображую рослинні орнаменти. Роздивляюся підручники, альбоми українських національних костюмів і стараюся відтворити за світлиною те, що робили майстрині в давнину.

"Кілком осиковим кого вбивають? Вампірів, упирів. І тому дітям давали такі іграшки з дитинства, щоб ніяке лихе до них не підсувалося. І через те іграшка з осики має силу оберегу".

Виготовлення ляльки – це медитація. Ти сконцентрована на одному і якщо думатимеш про каструлю на плиті, то нічого не зробиш. Іноді я вимикаю телефон. Телевізора не чую, це лише фон.

Не кожна сім’я раніше ткала, але коли почалася ота "перестройка", то тоді майже кожна сім’я робила станки і почала ткати ліжники – вчителі, медики, всі з вищими освітами. Всі взялися за ці ліжники, бо це був один наш вижиток.

"12 років я їздила до своєї свекрухи в Житомир і мене не брали за душу вишиті нею подушки, серветки, а тоді одного разу я придивилася до них і спитала, як той хрестик класти… І тільки у 42 роки почала вишивати. А тепер вишиваю і вдень і вночі. У мене буває ніч пролеть за вишиттям".

"Писанка вже бренд України, а витинанка ще тільки до цього йде… Але коли ми видамо альбом «100 років української витинанки», який вже кілька років готується, то це може бути останньою крапкою в питанні витинанки як якогось бренду".

"Хтось каже, що це богохульство, не можна з хліба ліпити, але побутує багато звичаїв і обрядів, в яких використовується хліб. Він шанується у нас і є священним. Тому ці речі також мають свою позитивну енергетику… Просте тісто згодом пліснявіє і псується, а солоне тісто нормально зберігається і набагато міцніше. Таку писанку не розіб’єш".

Принцип виготовлення витинанок: коли ти малюєш, то треба чітко знати, що те, що ти намалював, буде вирізатися. І уявляти цей процес, що саме цей елемент, цей листочок має вирізатися, а не просто намалюватися.

"Серед живописців, скульпторів, різьбярів з дерева, тобто, всіх тих людей, які займаються декоративно-прикладним мистецтвом, мало не кожен колись та й зачіпав тему Козака Мамая. І кожен бачить її по своєму. Особисто я тільки саму ідею виношував рік".

«У людей в селі не завжди були пензлики, то жінка візьме розламає качан кукурудзи, вмочить у бурякову фарбу і абсолютно технічно наносить лінії. Так і у мене, не вималювано, а просто такими мазками. Але воно виходить гарненько».

"Ядвіга дуже цікаво працювала. Вона сама є ясновидиця. У неї цей внутрішній світ відкривається як на екрані. На якому ці ляльки, тобто дівчата просто йдуть ніби по подіуму і вона їх під різним кутом роздивляється – знизу, у профіль, зверху і так далі. Коли вона вже роздивилася одну, то її відпускає і йдуть наступні".