Володимир Слубський

Творчість

Горнята, тарелі, кухлики, макітри, великі амфори – виготовляє Володимир Слубський й розписує загадковими орнаментами. А їхні зразки митець черпає із далекої минувшини. Досягнення давніх гончарів-трипільців вражають своєю формою і вишуканою графікою. Навісні і хвилясті лінії, кола, ромби, спіралі, завитки – символи, якими давні люди позначали сили природи. Це підтверджувалось яскравими фактами в історичній Буші (нині – державний заповідник “Буша”), де знайдено залишки трипільської кераміки. Саме це надихнуло гончара на відродження фантастичних форм і вишуканих орнаментів, які важко порівняти із сучасною комп’ютерною графікою.

Випалює художник свої роботи тільки у власноруч виготовленій печі дровами. Він вважає це мистецтво – породжене вогнем. Сучасні електричні печі не мають таких можливостей. Із них виходять красиві керамічні вироби, але холодні, як “снігова королева”, а тут бувають яскраві, блідо-ніжні, приємно теплі, із переливами, обціловані пекучим полум’ям горна. У складному ланцюзі взаємин із глиною пан Володимир оволодів гончарним колом. Та великі форми потрібно виготовляти вручну. Доводиться бути одночасно і робітником (добуває глину і готує її до роботи) і скульптором, і технологом (готує фарби) і художником, і пічником і теплотехніком.

Походження

Народився 1 липня 1955 року в селі Довжок Ямпільського району Вінницької області.

Освіта

1976-1981 – навчався в Ростовському художньому училищі імені Грекова.

Досвід

В аматора-кераміста Володимира Слубського поєднання мистецького таланту з глиною – це поклик минулого і його єднання із сучасним, тому що в роду митця гончарів не було. Не славилось гончарями і рідне село майстра Довжок (давня назва – Кетроси). Хоч воно і розкинулось на кам’яних схилах, які покриті різними видами глини (Щоправда до 40-х років ХХ століття в селі працював великий цех по виготовленню червоної черепиці. Випалювали її у печах).

І ось пану Володимиру самостійно вдалося вивчити властивості місцевої глини. Ще в дитинстві його приваблювали пташки-свищики. Їх у село привозили цигани із інших регіонів України. Діти, долаючи страх (тому що їх батьки лякали циганами), потайки забирали з дому курячі яйця і вимінювали їх на різнокольорових півників, коників, загадкових птахів-свищиків.

Виставки

• З 1986 року брав участь в симпозіумах каменярів “Подільський оберіг”, що відбувалися на Вінничині. Також був учасником обласних і республіканських виставок.
• З 2003 року активно працює над відродженням трипільської кераміки.
• З 2005 року – член національної спілки майстрів народного мистецтва України.