Напередодні Андрія студенти ворожили, обмазували один одного сажою, вдавали із себе панів Калитинського та Коцюбинського, а найпрудкіші ще й кусали калиту. Святкове дійство відбувалося 11 грудня у жовтому корпусі університету імені Тараса Шевченка у Києві.
Так повелося, що 30 листопада (за старим стилем) або 13 грудня (за новим) дівчата й хлопці заздалегідь домовлялися про збори в якомусь домі й влаштовували гадання про своє майбутнє.
Для цього здебільшого використовують спосіб гадання балабушками – маленькими булочками. Одна з дівчат, набравши в рот води, приносить її в хату й виливає у тісто. Балабушок роблять за кількістю дівчат і кладуть на ослони парами. Кожну пару називають “жених і наречена”.
Коли балабушки розкладені, до хати впускають собаку, який зовсім не їв цього дня. Дівчина, чию балабушку собака схопить першою, раніше за всіх вийде заміж.
Потім молодь улаштовувала гру “кусання калити” та багато інших ігор, за якими гадали про свого судженого.
"Їду, їду калети кусати!"
"А я буду по зубах писати!"
"Ой, чи будеш, чи ні, а я їду на воронім коні!"
"Засмійся!"
"Не буду!"
Кожна місцина в Україні має свою форму випікання калити. Одна калита – зубчато-промениста (як на світлинах), друга – немов ружа, третя – зоря восьмипроменева. Ці символи є основними елементами майже в усіх жанрах народного мистецтва.
Світлини Катерини Качур
Текст за матеріалами книги Валерія Войтовича “Українська міфологія”
4 коментарі
Ваш відгук
Маєте думку, уточнення чи власний досвід? Долучайтеся.
Увійдіть, щоб долучитися
Авторизація допомагає нам захищати коментарі від спаму й підтримувати змістовне обговорення.
Радіймо друзі разом, ще не вмерла, та навряд чи помре!
Добра справа ознайомлення зацікавлених= українською обрядовістю і звичаєвістю.Молодці.
Хочу додати ще до обрядодій вечора перед Днем Калити (давнє українське світо) або Андрія бешкетування хлопців у західноукраїнських селах, коли вони приходили до подвір’я, де була дівчина, і крадькома виносили реманент, хвіртку або ворота і заносили далеко від господарства. Вранці господарю приходилось довго шукати. Образа була, але вона швидко проходила, бо ж так робили з діда-прадіда.Цікаво, що цей звичай зберігся і до наших днів. Вчора за телепрограмою 1+1було показано матеріал з Івано-Франківщини, де хлопці одного з сіл показували бешкетування на камеру. Подібне спостерігав я цього вечора і на Буковині (передгірська зона-Сторожинеччина).
Георгій Кожолянко
О, ТО це ж ми організовували))) не думали, що так далеко наші фото підуть)))
Зі святом!!!!!!