Увечері 29 березня директор Музею Івана Гончара Петро Гончар відкрив виставку в рамках проекту “Етнографічні небилиці”. Відвідувачі взагалі не знали, які саме експонати будуть виставлятись у приміщенні Мистецької галереї музею. Організатори надали вкрай мало інформації про захід, просто запевнивши, “Такого ви ще не бачили!” Перед тим, як відкрити двері до галереї директор Петро Гончар запросив гостей до фуршету. Піднявши келих червоного вина, він сказав, що всі експонати правдиві і всі дані про них достовірні. “Будьмо!” – вигукнув очільник музею і відкрив двері галереї. У великій залі по стінах були вивішені фуфайки з різних регіонів України…
… а посередині галереї лежали у величезній купі український одяг – вишиванки, рушники тощо.
Ідея мистецького проекту належить директору музею Петрові Гончару: “Я збирав, чіпляв. Я їздив по всій Україні. Кожна куфайка підібрана від Сяну до Дону, з Півночі до Півдня. Я довів те, що це наша національна ідея – фуфайка. Це ще одна візуальна формула української культури ХХ століття. І не треба нічого придумувати. Ми вже одяглися, об’єдналися фуфайкою… Нас об’єднали…” – каже Петро Гончар.
Виставку можна відвідати до 25 квітня 2013 року за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 19.
Микола Мирний, domivka1.com
12 коментарів
Ваш відгук
Маєте думку, уточнення чи власний досвід? Долучайтеся.
Увійдіть, щоб долучитися
Авторизація допомагає нам захищати коментарі від спаму й підтримувати змістовне обговорення.
по-англ. кажуть tongue-in-cheek — надіюсь, що так – бо інакше, то ???
пріма апріліс?
Куфайки на стіні, а вишитий одяг на купі ніби непотреб? Щось я не розумію… Цей проєкт мистецький? Тоді це дуже сумно…
що оля подала, це правда!
ігор
І, що саме більш образливо, ми самі добровільно перевдяглись, бездумно. Щось неправильно зробили патріоти, які мали можливість на зорі нашої незалежності зробити, треба було за сьогодення чіплятись і зміцнювати свої позиції при владі, а справжньо історію ми б зараз виправили. А то відчувалась ностальгія за минулим, а теперішнім ніхто не займався, крім хапуг, чим ми зараз і поплатились. Тодішня молодь хотіла бачити як майбутнє твориться і воно їм було ближче до тіла, ніж не зрозуміла боротьба за минуле, яке принаймі рукою не відчуєш. Жаль що ми тоді піддались гарячій крові, а не холодному розумові. Жаль, час назад ні на “йоту” не вернути і один день тоді, треба десятиліттям виправляти. Дякую, що не закидали гнилими помідорами, чи яйцями, але це моя особиста думка, яка вже дуже пече. Слава Україні!
Ось тільки вчора , згрібаючи сніг та сміття на городі, думала про те, що куфайка стала моїм кожноденним одягом, а улюблені гарненькі вишиваночки нема куди й надіти… Сумно…
Як же точно ви відобразили “радянську ” Україну
Як мені радісно на серці за те, що я не відчуваю своєї приналежності до куфайчаної України.
Що треба робити зараз? Якими ми станемо сьогодні? Відновлювати минуле, чи жалітись, як його вкрали? Або станемо творцями, нарешті, власної культури. Незалежної від наших посад, сумнівів і страхів.
Ми маємо це зробити. Для нас самих. Просто створювати і дарувати. МИ вміємо це робити краще, ніж жалітись чи сумувати. МИ ВМІЄМО РАДІТИ!
Радіти! Творити!
У кожного з нас в серці є любов до ручної роботи. І напрямків безліч.
Успіхів!!
До сліз вразили ці фото! Ми нікчемні, власними руками викинули зі свого життя і зняли з плечей витвори мистецтва і вдягнулися у “ватну бридоту”. Господи, українці – схаменіться, підніміть свою гідність з землі. Пишу цей відгук і плачу!! Дуже прошу організаторів – зробіть цю виставку ще раз на Майдані, щоб велика кількість людей змогла її побачити. Ваша ідея вражає до болю, перевертає свідомість, і здатна повернути нас до свого коріння і справжньї любові до рідної землі. Я НЕ “ВАТНИК” Я УКРАЇНКА – ВІЛЬНА, СИЛЬНА, ГОРДА !