Продовжуємо відкривати традиційні мистецтва країн світу. Цього разу подаємо розмови з творчими представниками Кіпру, Угорщини та кавказької Адигеї. Вдалося поспілкуватися з цими майстрами під час Міжнародного фестивалю культур та мистецтв, що відбувся в стамбульській провінції Бююкчекмедже наприкінці червня – початку липня цього року.
На Кіпрі полюбляють вишивку та вироби з коконів шовкопряда, Угорщина славиться текстильними виробами червоних відтінків, а турецький представник кавказької Адигеї в металевих конструкціях відтворює культуру та традиції свого розселеного народу… Однак все по порядку.
Північний Кіпр
На Північному Кіпрі досі ревно зберігають традиційні мотиви у вишивці. З першого погляду їхня “зірка” – вишита на гаманцях, скатертинах – дуже нагадує нашу “рожу”, про що й кажу Айше Тунча – майстрині, що представляла на фестивалі кіпріотську вишивку. А втім, ми зійшлися на тому, що є багато символів, відомих у всьому світі – і це один з них.
Деякі вироби в експозиції рук Айше, а деякі створені іншими майстрами. Майстриня каже, в її сім’ї вишивають з початку 20 століття. Але і досі на Кіпрі популярна ручна вишивка. Окрім того, там створений кооператив, в який залучено багато домогосподарок та жінок старшого віку. Їх безкоштовно забезпечують матеріалами і вдома вони працюють над різними
текстильними виробами (сорочки, скатертини, серветки, гаманці, картини). Оздоблюють їх у кіпріотському традиційному стилі. Опісля, створені майстринями речі кооператив викуповує, тобто платить за ручну працю. У такий спосіб жінки соціально інтегровані, активні й мають фінансову підтримку.
Як давній зразок кіпріотської традиційної орнаментики, була представлена жіноча сорочка, пошита й вишита 20 років тому.
Водночас зараз набуває популярності машинна вишивка. Не змінюючи традиційних мотивів, для масового споживання створюють текстильні вироби вжиткового та декоративного призначення.
Також відомим є створення декоративних речей з коконів шовкопряда. Цю комаху досі вирощують на спеціальних фермах як в Туреччині так і на Кіпрі. Цікаво, що кольори коконів шовкопрядів, вирощених в різних країнах неоднакові – в Туреччині білі, а на Кіпрі жовті. Чому так, пояснити майстриня не змогла.
Севгюль Каймакамторунларі представляла вироби з коконів шовкопряда
З коконів вирізають різні форми й ними декорують інтер’єри приміщень, одяг, роблять рамки для фото, різноманітні аксесуари, які, зокрема, є гарною оздобою для вбрання наречених.
Черкеське ковальське мистецтво. Адигея
57-річний коваль Орхан Халман, хоч і народився у Стамбулі, проте має черкеське коріння. Про це яскраво говорять його твори, які він виковує з металу. Обриси музикантів у народних строях, що грають на традиційних музичних інструментах; силуети дівчат та хлопців, що крутяться в народному танці; строгі лінії воїнів, що присіли і вистежують нападників, або
ж, що осідлали коней і летять на бій з ворогом. А кинеш оком вбік і побачиш силует чоловіка, що підняв ріг з вином під час обіду; а диви і пізнаєш форму коваля, що у себе в майстерні зосередився на виковуванні якогось предмету (лише пізніше дізнаємося, що це зображений черкеський бог металу Тлєпш). Дуже вправно та влучно за допомогою простих ліній, викуваних та спеціально вигнутих з металевих пластин, Орхан зображує культуру свого народу – його традиції, етнічні особливості, риси менталітету, сюжети з історії.
До слова, черкеси – один з адигських народів Північного Кавказу (Росія), предки яких у другій половині XIX століття масово емігрували в межі Османської імперії від утисків імперської Росії після включення кавказьких земель до її складу.
Чисельність черкесів у Росії за даними перепису населення 2010 року становило трохи більше 700 тисяч, в той час як в Туреччині, за словами Орхана, їх мешкає 5 мільйонів. Також черкеські общини проживають у Грузії, Сирії, Йорданії та інших країнах південно-західної Азії.
Орхан Халман, турок черкеського походження
Вже давно Орхану не давало спокою його походження, хотів дізнатися про це більше, а відтак кілька років тому відвідав етнографічний музей у Кабардино-Балкарії, і так його вразило побачене, що опісля почав замальовувати сцени із життя черкесів, а ще пізніше винайшов нову техніку в металі, за допомогою якої і створює сюжети з історії свого народу.
“Я хотів показати культуру свого народу іншим людям і у 2011 році винайшов такий спосіб. Колись відбувався геноцид черкеського народу – хотіли знищити його культуру, мову, національність. Тому люди повинні були покинути свою країну і шукати притулок на інших землях”, – розповідає Орхан.
Щоб зібрати до купи всю інформацію та розлого показати історію та культуру свого народу, у передмісті Стамбулу Орхан зараз створює Музей Черкеської культури, будівництво якого на завершальному етапі.
Турецький коваль розповів, що черкеси мають багато міфологічних богів, наприклад, це вже згаданий бог заліза чи ковальства на ймення Тлєпш.
Вершник на коні справа складається з 55 приварених одна до одної пластинок металу
Також кожна черкеська сім’я чи рід має свій власний символ чи герб. Їх навіть зображують на пам’ятниках могил. “Черкеси керуються звичаєвим правом. Кожна сім’я має лідера групи, який і вибирає символ сім’ї. Обирають за найпоширенішою професіє роду, за відчуттями, інтуїцією. Ці символи показують, до якого роду людина відноситься. Це як прізвище. Загалом
же, вік цих символів 5 тисяч років”, – розповідає Орхан.
Зображені символи основних давніх родів Адигеї
Орхан показує, як утворюються символи родів
Відгалуження від сім’ї
Орхан також розповів про особливості черкеського чоловічого костюму, на грудях якого розташовані нашивки у вигляді капсул.
“Космонавти використовують подібні капсули з їжею. Але мало хто знає, що саме кавказці багато років тому винайшли спеціальну їжу, яка довго зберігається і яку могли брати на війну. Готується вона з м’яса корови та овочів. Кілька днів ця страва вариться на вогні, а потім закладається у капсули. Кожна капсула давала заряд енергії на один день. Схожі костюми мають грузини, кубанські козаки, а також турки на сході Туреччині…”.
Угорське традиційне мистецтво
Майже всі речі представлені в угорській частині виставкового павільйону були автентичними і привезеними до Туреччини з Угорщини.. у 1930-х роках. “В той час угорська дівчина закохалася в турецького хлопця-туриста, вийшла за нього заміж і у весільній скрині привезла до Туреччини своє надбане придане”, – розповідає про власницю антикваріату угорська художниця Єва Актюрк, що має схожу долю. Будучи заміжньою за турком, вона й сама вже 23 роки мешкає в Туреччині. Та жінка мала четверо дітей, яким і передала у спадок всі ці речі. Зараз одній з дочок 70 років. Свого часу вона викладала Євиному сину угорську мову – у такий спосіб та й дізналася історію матері цієї вчительки.
“Ататюрк надсилав найкращих студентів за кордон навчатися. Майбутній чоловік тої дівчини навчався в Німеччині, а коли повернувся до Туреччини, захотів відвідати Угорщину і так відбулася ця зустріч. Зараз двоє дітей цієї жінки мешкають в Туреччині і ще двоє в Німеччині. Лише один з них вчить угорську і має угорське громадянство”.
Червоний – найпопулярніший в Угорщині колір. Походить від паприки, яку дуже люблять угорці. Також поширеними є рослинні мотиви та й загалом всі кольори квітів.
Сама ж Єва викладає різні види декоративного мистецтва. Розповідає, що себе туркенею не вважає і досі вчиться жити серед турків, їх розуміти: “що вони хочуть, що вони мають на увазі, що вони роблять”. Каже, коли приїжджає додому в Угорщину, то друзі дивляться на неї як на туркеню. Їй це болить. Але цікаво, що коли Єва в турецькому магазині, то їй здається, що продавці дуже швидко себе поводять, за ними не встигає, а коли приїжджає в Угорщину, то навпаки, угорські продавці здаються їй вже занадто повільними. Та все ж жінці-емігрантці після Туреччини важко звикнути до угорців, каже, турки набагато тепліші у спілкуванні.
Катерина Качур, Богдан Гдаль, Рукотвори