26 Лип 2012 18:28 Розмови

Софія Вацик: Я розшторпувала вишивку на старих сорочках і по тих дірочках вчилася вишивати

Софія Вацик: Я розшторпувала вишивку на старих сорочках і по тих дірочках вчилася вишивати

76-літня Софія Андріївна Вацик приїхала до Києва з села Заріччя Надвірнянського району Івано-Франківської області. Цього року у столиці вдруге за сезон. Біля переходу на Майдані Незалежності продає вишиті жіночі та чоловічі сорочки, рушники, ткані пояси. Навколо бабці товпляться кияни, питають про вартість, якість тканини (льон чи бавовна) та вишивки (ручна чи машинна). Одна молода пара купує чоловічу сорочку за 350 гривень.

– Стою тут може дві години. Коли спродаюся, тоді й поїду додому. Може й тиждень тут буду, бо назад оце все не вертатиму. Я рідко їжджу, цілу зиму ніде не була, тільки вишивала, бо холодно, та й я не годна, вже стара. Бог поможе спродатися, і вже відать не буду більше їздить, сил нема. А донька моя не дуже може куди поїхать, у неї часто голова болить, п’є таблєтки.

Десь на початку червня у Києві була перший раз у цьому році. Стаю скрізь, де не ганяють, а як наженуть, то я торби на плечі та й пішла.

Маю вдома стару книжку “Українська вишивка”, то звідти беру орнаменти. Разом зі мною донька та дві дорослі онуки вишивають, а ще маємо невеликий станок для ткацтва. У нас в школі дітей учать вишивати, навіть хлопці вишивають. А я сама сі навчила вишивати і в’язати, бо не було кому научити. У півтора року я сі лишила сиротою. Десь мала років 12, то я розшторпувала старі сорочки, що лишилися від мами, і по тих дірочках дальше шила.

У нас в селі багато хто вишиває. У ярмарках та фестивалях участі не беру, навіть не знаю, які та коли вони є. Телефона не маю. Колись працювала в колгоспі, робила на скиртах, терли льон і здавали державі. Маю трохи пенсії, а до пенсії ще цей заробіток, так і живем.

Катерина Качур, “Рукотвори”