21 жовтня 2016 року в Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара” відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Традиційна культура України ХХІ століття як складова культурної політики: сучасний стан, загрози, перспективи». З темою “Вишиванка в контексті моди ХХ – початку ХХІ століття” виступив Мирослав Мельник, кандидат мистецтвознавства, доцент, завідувач кафедри художнього текстилю і моделювання костюма Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М.Бойчука.
“Коли я готувався до цієї доповіді і повідомив на кафедрі, що розповідатиму про вишиванку, мені сказали, що ні в якому разі не можна називати вишиту сорочку “вишиванкою”, що це дуже грубе порушення, що можна вживати лише позначення “вишита сорочка”.
Тому я одразу попереджаю, що йтиметься про масову сучасну культуру, а не традиційну. Я говоритиму про інтерпретації (імітації) вишитих речей у моді ХХ – початку ХХІ століть.
Термін «вишиванка» виносить традиції на рівень сучасності. За статистикою Google Analytics, запитів “вишита сорочка” майже в 20 разів менше, ніж запитів “вишиванка”. До мене як блогера, який вже 5 років веде фешн-блог modoslav.blogspot.com, люди заходять саме за запитом “вишиванка”, і я зумисно в публікаціях прописую “вишиванка” для того, щоб люди зайшли, знайшли відповідну інформацію і далі її поширили.
Мирослав Мельник
Велика проблема культури взагалі і традиційної зокрема, що вона існує дещо відсторонено від простих людей, намагається щось їм зверху насадити, а ніхто не думає про те, як зробити для людей щось настільки цікавим, щоб людина сама цього захотіла. В більшості випадків діячі від культури бідкаються на відсутність замовлення (колись було партійне, державне) і вимагають фінансування. У цьому плані мода (а ця сфера є повністю комерційною) одразу відчуває, що в нас у тренді, на що у людей є попит – одразу це підхоплює, перекручує і експлуатує по максимуму.
Термін «вишиванка» виник давно. Наприклад, ще у 90-ті роки у Києві виходили модні брошури «Вишиванка». Як бачимо, тут моделі далекі від традиційних сорочок, але для їх оздоблення використовується вишивка.
Питання надмірної ідентифікації національного стилю з вишиванкою у нас часто доходить до так званого «вишиватництва» і кітчу. Для мене це загрозливі моменти, які прості люди сприймають нормально. Нам, науковцям, треба якось реагувати, пояснювати, вести просвітницьку роботу, тому що вишиванки одягаються і на пам’ятники Леніна і на котів-собак.
Вишиванку як модний об’єкт журнали і ательє пропонували ще на початку ХХ століття. На фото 1911 року бачимо, що у сукні присутні певні елементи вишиванки. Тоді такі речі сприймалися як екзотика – в моді були етно-мотиви дуже різних країн: східні прозорі шаровари, шовкові кімоно – все це для європейців не мало етнонаціонального ціннісного навантаження.
В 30-40 роках також друкувалося багато вишиванок в модних журналах, пов’язувалося це із актуалізацією національних тенденцій в Європі перед Другою світовою війною. Модні журнали виходили з викрійками, схемами вишивок. Ці вишиванки називалися десь російськими, а десь румунськими. Але, що цікаво, вишиванка в цих журналах позиціонувалася як селянська блуза. І до сьогоднішнього дня ця культура – це сільська культура все-таки. І тому, можливо, вона не була настільки популярною в моді – село вважалося менш розвиненим, ніж місто, хоча насправді часто можна сказати навпаки.
В радянському союзі вишиті речі – особлива тема, тому що, починаючи з приходу більшовиків, націоналізм жорстко засуджувався, але практично все радянське художнє моделювання було побудоване на пропагуванні народних традицій. Соціалістичну моду хотіли побудувати на елементах традиційних костюмів республік, протиставляючи таким чином її західній моді.
Спалах популярності вишиванок відбувся наприкінці 50-х – початку 60-х років, коли при владі був Хрущов.
Хрущов у вишиванці
У 60-ті вишиванки можна пов’язати з культурою хіппі. Тоді вишита блуза стала символом свободи від канонів, від диктату моди. Це була антимода швидше, ніж мода – свобода від диктату журналів і подіумів.
1960-ті роки
70-ті роки – це період етно. Вишиванок у журналах друкувалося дуже багато. В 1969 році був започаткований український глянцевий модний журнал “Краса і мода”. До 90-х років практично в кожному його номері виходив матеріал про народні традиції.
Мені випало навчатися вже на період перебудови і народні традиції сприймалися, зокрема, студентами-модельєрами, як: о боже, знову за національними мотивами щось робити!? Тобто це було обов’язково-примусово і на всіх конкурсах перемагав одяг для вагітних і одяг за національними мотивами. Це були теми, які додавали балів. Такою нав’язливістю відбили позитивне сприйняття вишитого одягу. Дуже добре прозвучало в одній дисертації 2015 року, що нам треба не стільки відкрити, скільки перевідкрити, переосмислити наші традиції, які нам насаджувалися згори.
Вишитим речам радянського періоду в науковій літературі давали дуже різну оцінку вже за часів незалежності, але насправді, якщо зараз подивитися «незамуленим оком», то видно, що модельєри республіканських будинків моделей були професіоналами і створювали дуже гармонійні речі. Сьогодні можна навіть позаздрити тому, як розвивалося радянське художнє моделювання на основі вишитих речей.
Вишиванки от-кутюр
А.Матісс “Румунська блуза” (1940)
А на рівні високої моди в 1976 році французький кутюр’є Ів Сен-Лоран показав вишиванки Haute Couture. У різних джерелах їх називали по-різному: то «Казак», то «Російські балети». Там були російські мотиви і росіяни позиціонувала це як суто російську колекцію. Хоча, найімовірніше, сен-лоранівські колекції були інспіровані живописом Матісса, зокрема його картиною “Румунська блуза”. І до сьогоднішнього дня вишиванка – це «румунська блуза». Саме таких запитів англійською набагато більше в інтернеті, це значно популярніша й конкретніша назва, ніж, скажімо, «українська сорочка» чи «вишита сорочка». Тому якщо говорити про національну самоідентифікацію, то вишиванка дуже ковзкий грунт, бо це елемент, який присутній в багатьох слов’янських культурах. Важко провести межу, чим відрізняється українська вишиванка від сорочок сусідніх народів. В самій Україні кожен регіон має свою специфіку і теж немає чітких орієнтирів.
Коли останнього разу я був на лекції Оксани Косміної, то запитав, чи є суто українські техніки або орнаменти, які ми можемо назвати суто українськими? Вона відповіла, що нема.
Спалах моди на вишиванки у нас стався два рази в 21 столітті, і цей спалах пов’язаний з трагічними революційними подіями в Україні. Перший раз після 2004 року на світових подіумах з’явилися вишиванки. Вони були в колекціях Жан-Поля Готьє, Гуччі. Джон Гальяно у 2008 році зробив колекцію повністю присвячену Україні під девізом “заморожені наречені”. Це стилізація, далека від традиції, але це українська колекція Джона Гальяно.
Заморожені наречені
В Україні на хвилі патріотизму з’явилося безліч дизайнерських варіантів вишиванок, вони користуються попитом до сьогоднішнього дня, хоча пік на запит “вишиванка” припадає на 2015 рік. До осені 2016 року запит “вишиванка” знизився більше, як у два рази, тобто тренд вже йде на спадання.
Оксана Караванська взагалі придумала такий напрямок діяльності як “вишиванка кутюр”. Вона каже, що це буде її унікальне українське ноухау.
Вишиванки від Оксани Караванської
На рівні Українського тижня моди зробили конкурс “Вишиванка для Мадонни”, під час якого пропонували різні варіанти вишиванок для показу.
“Вишиванка для Мадонни” (праворуч)
А феномен 2015-2016 років – це вишиванки Віти Кін, які стали абсолютним світовим трендом, вони з’явилися у всіх глянцях.
Вишиванки Віти Кін
Вишиванка Valentino і вишиванка Prada
Я пишу в блозі про вишиванки і найчастіше в мене зустрічається запит “вишиванка від Роксолани Богуцької”, який за 3 роки набрав 15 тисяч переглядів. Але як тільки бренд Valentino зробив колекцію з вишиванками, на запит “вишиванка Valentino” в мій блог «прийшло» 25 тисяч читачів за тиждень. Тобто, потреба в якісних дизайнерських інтерпретаціях вишиванок величезна і цю тему варто розвивати.
І ось останній тренд – це тату у вигляді вишивок. На сьогоднішній день хочемо-не хочемо, сприймаємо-не сприймаємо, але татуювання це те, на що є попит, за що платять гроші.
А ось варіант найбільш цікавої, на мій погляд, новітньої трансформації вишиванки – це Ксенія Шнайдер, яка збільшила орнаментальні мотиви до піксельного розміру:
Вишиванки Ксенії Шнайдер
Замість висновку до цієї живої доповіді пропоную науковцям і всім обуреним некоректною експлуатацією традицій вести просвітницьку діяльність: нам потрібно пояснювати, що таке вишиванка, де вона може бути і як вона не може бути застосована. Також нам потрібна чіткість в тому, як цю вишиванку популяризувати.
Насправді, в темі традицій має місце навіть інформаційне перенасичення. Я буквально позавчора завантажив 25 повноцінних книжок в pdf форматі по українській вишивці. Але опрацювати всю цю інформацію важко, як і визначити, що там правда, а що неправда, і як це все можна використовувати в моді. Тому питання для подальших розвідок, досліджень та обговорень – це етичне використання традиційного в моді і його подача так, щоб це було актуально для сучасників.
Розшифрувала запис Катерина Качур, НЦНК “Музей Івана Гончара”
Редагував Мирослав Мельник
Джерело: honchar.org.ua