Виявляється, солом’яний бичок існує насправді, а не тільки в народній казці. Завдяки вправним рукам київської майстрині Ірини Білай зі стебел золотистого жита постають також коники, баранці та янголи. Щоб їх побачити, я завітала до Українського державного центру позашкільної освіти (Київ), де авторка веде свою студію з відродження народних ремесел, проводить майстер-класи з соломоплетіння.
У кімнаті сиділо з десяток маленьких дітей. З житньої соломи вони виплітали свої перші іграшки. Розмову з майстринею ми розпочали про символіку…
З майстер-класу Ірини Білай
Кажуть, що вироби із соломи несуть глибоке символічне навантаження й амулети, зроблені руками, справді діють. Чи це дійсно так?
Я думаю, що так. Я оце вже років напевне 14–15 займаюся соломоплетінням, хоча я викладач математики за освітою. Солома – це, по-перше, сам матеріал такий (енергетично потужний – авт.). Ми робимо все з жита. Жито – це символ життя, отож вже яке символічне навантаження. В соломоплетінні кожна деталь щось означає.
В нас дуже часто присутнє коло, а коло – це оберіг, це сім’я, родовід, діти, онуки, правнуки — неперервність родини. Взагалі, якщо згадати про коло, то раніше можна було вийти на вулицю просто в сорочці, але не можна було вийти без пояса, бо пояс – це коло, яке захищало, і на поясі були вишиті якісь знаки, символи. Навколо коміра також обов’язково вишивали… Чому? Бо теж через цей отвір могла якась нечиста сила проникнути. Люди, що не могли пояснити, просто намагалися себе від нього захистити.
Так і в соломоплетінні… Кінь – символ удачі, успіху. Ми бажаємо: «Щоб ти був на коні», ми бажаємо: «Щоб ти мав успіх, щоб удача тебе не покидала».
Часто у нас піраміда є, а піраміда – це взагалі всесвіт, це довголіття. Все боїться часу, все боїться пірамід. Піраміда дуже гарний символ.
Баранчики робимо, а це й іграшка і символ тепла, затишку, а ріжки – символ вічності.
Часто присутня зірочка – це як Віфлеємська зірка, як Зірка-провідник. Дзвони – добрі вісті; ангели-охоронці.
Вінками чи букетами – такими зажинковими речами – прикрашали оселі, останнього снопа ставили на покуті. Це теж символ добробуту, багатства. Я вже не кажу про те, що є такі речі, які робили обов’язково. В кожній хаті був дідух – дерево з різних колосків, злаків – це символ добробуту.
Уявіть собі, скромний побут хати і там обов’язково був дідух, обов’язково висів павук, ну, складніший напевне за цей, бо це геть дитячі роботи (майстриня показує на павуки, що звисають зі стелі – авт.). І це все робилося з останнього снопа. Напевно, коли вже всі роботи на полі пороблені, заносився останній сніп в сіни і довгими зимовими вечорами перед Різдвом сім’я сідала і робила обов’язково павука і дідуха, а ще зажинковий вінок, яким прикрашала те, що залишилося від снопа. Також залишками цієї соломи ще посипали долівку (глиняна підлога – авт.). Робили іграшку, ляльку – декілька пучечків і лялька готова, декілька пучечків і коник, баранчик….
Солома із жита
Розкажіть про шлях перетворення звичайного пучка соломи в художній виріб. Тільки здогадуюся, що він непростий і довгий…
(сміється) Ой, непростий! Все починається з того, що треба посіяти і серпом потім жати. Просто коли б це один сніп, то було б неважко, а коли це, як в цьому році ми заготовили напевне цілий причіп… Бо багато ж дітей працює і я люблю, щоб був запас і розмах. Солома цього року була дуже гарною високою, то скористалися моментом, щоб заготовити може на рік або на два.
Самі сієте жито?
Коли як. От в цьому році я вже посіяла, бо тепер маю дачу. А коли не було, то я щоразу десь домовлялася. Я хочу подякувати людям, які просто підходили до мене на якійсь виставці і пропонували посадити жито. І оце люди мені виростили так багато жита, що я розказувала. І причому я б не сказала, що у них дуже багато землі, але вони просто цілеспрямовано виділили ділянку. І зараз ці люди мої найближчі друзі… Я впевняюсь, що є багато гарних людей.
А в себе на дачі багато посіяли жита?
… Поки я не дуже багато посіяла, але тішило те, що у мене залишиться ще з цього року. Ну, я виправлюся, я ще посію і пшеницю і овес — у мене вже навіть є зерно таке (сміється). Я готуюсь до цього, хоча ніколи ще не займалася такими сільгоспроботами, але думаю, що справлюся.
Виходить, вироби можна робити з усіх злакових рослин?
Можна з будь-яких, можна й з трави. При бажанні у нас матеріалів для плетіння дуже багато, всякі болотні рослини. Там застосовуються трішки інші прийоми. Звичайно, найкраще плести з жита, це однозначно, бо воно найвище і найдовша стеблина. А є багато речей, де не має значення, яка стеблина. От ми робимо пірамідки маленькі, там не треба дуже довгих стебел.
Перед плетінням жито якось обробляється?
Ні, просто дуже важливо його вчасно зібрати. І я вже скільки років цим займаюся і кожного року воно різне, хоча сієш одне й те саме, це дуже залежить від природних умов. Жито буває твердіше і м’якіше, це залежить абсолютно тільки від сонця і дощу.
За вашими спостереженнями, яка найкраща погода для жита?
В міру дощу і в міру сонця. Коли дуже сухо, то жито не виросте високим.
Що найважче сплести з соломи чи можна зробити практично будь-який виріб?
Напевне нема такого, що страшенно важко, або точніше нема нічого такого, що дуже легко. Бо кожна робота передбачає величезну кількість деталей. Наприклад, баранчик ми недавно робили у школі сліпих дітей, то там чотириста деталей. От уявіть собі наробить 400 деталей, в процесі і сумно буває і хотілося б скоріше, а потім ще ж попереду дуже важкий момент, коли ці всі деталі треба акуратно поєднати в одну роботу.
А взагалі я не можу сказати, що мені щось важко робити, я просто це люблю і мені не важко.
Майстер-клас Ірини Білай
Розкажіть, як ви з викладачки математики перетворилися на майстриню соломоплетіння.
Ви знаєте, я повністю не перетворювалася (сміється). Вела два види діяльності, все життя вони якось перетиналися просто з різними затратами часу – коли математика перемагала, а коли декоративне мистецтво. Я не тільки соломоплетінням захоплювалася, а й іншими видами декоративного мистецтва.
Але як почала працювати саме з соломою, то приблизно у 35 років згадала, що колись я була у першому класі й бачила, як одна дівчинка принесла солом’яну скриньку. Що цікаво, ніколи за весь час я не згадувала про цей випадок, ніколи не бачила солом’яних виробів, хоча й цікавилася мистецтвом. І коли я приїхала до батьків, це Дніпропетровська область, вирішила поїхати на велосипеді до тої дівчинки, вже жінки звичайно… Я під’їхала до двору і виходить ця жінка, я її впізнала, хоча після школи ні разу не бачила. І кажу їй: «Люба, ти не пам’ятаєш, як ми вчилися у першому класі…», а вона каже: «Пам’ятаю, але я ту скриньку віддала вчительці і вона так й не повернула, а робив її дід, що жив в отій хаті, але його вже років 17 чи 20 немає. Тоді питаю: «А хто-небудь ще робить такі скриньки, може хтось навчився від того діда?» Але вона нічого не знала, а я людина, яка не здається. Тоді поїхала до першої вчительки, вона мене не впізнала звісно, стільки років пройшло і стільки у неї за цей час було дітей. І вона каже:
— Нема у мене цієї скриньки. Тоді мій чоловік працював в райкомі партії і якась до них делегація приїжджала, так їй подарували цю скриньку. Словом, нема.
— Ну, а де, як ви думаєте, Галино Михайлівно?
— Ну, може історико-краєзнавчий музей.
— Та я вже туди заїжджала, то він закритий…
Їду я назад і дивлюся, музей відкрився. Я зайшла в нього і бачу через кілька прохідних кімнат цю скриньку і, не привітавшись, іду через весь цей музей до тієї скриньки. Зайшла, взяла в руки і розплакалась…
Подивилася на скриньку і зрозуміла, як все робити. Бо у мене батько дуже рукодільний і я теж «з руками»… Єдине не пам’ятаю, де я взяла тоді солому… І зробила ту скриньку, але тепер шкодую, що викинула свою першу скриньку… і першого бриля, якого зробила, віддала… тобто немає перших робіт, не зберегла.
На скільки я знаю, у вас є своя студія «Соломія» по відродженню народних ремесел. Розкажіть, чим займаєтеся на заняттях і хто їх відвідує?
У мене дві гілки студії. Я працюю у двох установах, і там і там студія називається «Соломія». Тут, в Українському державному центрі позашкільної освіти, у мене різновікові групи. У мене є дуже маленькі діти і студенти, дорослі, художники. Ну, з ними найцікавіше звичайно працювати, бо це однодумці, але вони не так дисципліновано ходять на заняття, це мінус (сміється). Бо вони дуже зайняті.
А ще я працюю в школі інтернаті №5 для сліпих дітей. Там діти, які зовсім не бачать або які дуже погано бачать. І там теж мені дуже цікаво, хоча з острахом йшла туди працювати. Я там вже понад півтора року і зрозуміла, що не треба ставити ніяких діагнозів, людина може абсолютно все, коли хоче.
У мене є хлопчик, який зовсім сліпий, але він робить доволі гарні речі і це тільки перші кроки, він тільки ж у восьмому класі…
Був всеукраїнський семінар дитячих установ, де вчаться і працюють діти з такими вадами. Там ми виставляли виставку, то люди не вірили, що це зробили сліпі діти. Але у нас є докази, бо ми проводили відкритий урок і люди бачили, як діти роблять. Я сама не вірила в те, що це можливо…
Вихованці майстрині
Як на вашу думку соломоплетіння взагалі впливає на виховання дітей?
По-перше, це моторика, дрібна моторика – це дуже важливий момент для розвитку розуму. Взагалі, як кажуть, наш розум на кінцях пальців. А воно так і є, якщо розвинені пальці, то і мислення швидке. Потім естетичне виховання, трудове, патріотичне кінець-кінців…
А ви зараз над чим працюєте? Готуєтеся до травневого ярмарку в Пирогові?
Обов’язково! Я постійно щось роблю. Єдине, що я не встигаю. Напевне мені хотілося б ніде не працювати, а тільки плести. Просто я зараз не можу собі цього дозволити. І напевно б щось втратила, бо в роботі з дітьми є дуже позитивний момент – у мене дуже багато ідей і якби я працювала й 24 години на добу, то не встигала б, а так хтось твої ідеї втілює. Та й навіть за таких умов не все встигається, думок ще дуже багато, у мене дуже багато чого є сказати.
До ярмарку готую композиції зі дзвониками, ангеликами. Ну і звичайно, хочу якогось розкішного півня зробити, баранчика, коня. Це дуже трудомісткі роботи, я не знаю, що саме зроблю. Я працюю знаєте як, готую дуже багато деталей, а потім за тиждень чи за два з них щось творю. Ото мої найсолодші хвилини, коли я вже із мішків з купою деталей творю якісь речі.
У вашій сім’ї ще хтось плете?
У мене донька плете. Однак вона серйозно цим не займається, бо навчається. Водночас, вона все абсолютно вміє і в неї є прийоми, які набагато краще вдаються, ніж мені, по-чесному зізнаюся. Донька робить все зовсім по-іншому, по-своєму і мені це подобається.
Витвір з соломи
З іншими творчими майстрами співпрацюєте?
Обов’язково. Я знаю декілька майстрів, яких дуже поважаю. Ну, по соломоплетінню в Україні я напевне знаю усіх майстрів. Звичайно, когось знаю за прізвищем, когось по роботі впізнаю. Але такі виразні майстри, які мають свій почерк, це Марійка Кравчук і, не буду скромничати, я. А ще багато майстрів, які просто повторюють, знімають узори, вони просто гарні виконавці. А так щоби я дуже бачила, що вони готові своє показати, немає.
За якими критеріями оцінюєте вартість своїх робіт?
Це взагалі дуже складне питання. Соломоплетіння оцінити по-чесному не можливо. Це дуже трудомістка робота. Навіть при всьому тому, що я дуже швидко роблю і встигаю багато, але на хліб з маслом й ікрою соломою заробити напевне не можна…
Ну, а все ж таки люди купують солом’яні вироби? Яку тенденцію прослідковуєте?
Звичайно купують. Подобається, що молодь цим цікавиться… Я часто кажу, що 360 днів на рік працюю, а 5 днів живу, коли їжджу в Пирогів і там спілкуюся. Я просто одержима тим, що я повинна нести свою творчість між люди, раз я це знаю й цим займаюся…
Були дуже цікаві замовлення. Запам’яталося, як жінка купила велику зірку для колядування. Я її довго викохувала, була надмірна кількість деталей, одним словом робила від душі…
Є велика кількість поціновувачів. А скільки людей підходить на фестивалях і каже, що колись на вашому майстер-класі були чи бачили по телевізору і скільки подяк… Ви знаєте, я завжди таку позитивну енергетику отримую…
Вироби лише безпосередньо у вас можна купити?
Ну, буває, у мене і оптом закуповують вироби. Але я не встигаю наробити стільки виробів, щоб вони десь продавалися, а свого якогось салону у мене нема, хоча я так мрію, щоб він у мене був. Щоб туди люди могли прийти, повчитися, тобто були б якісь майстер-класи, зустрічі, виставки, ярмарки. Є у мене така мрія, я думаю, що її здійсню. Бо у мене була мрія зробити музей українського народного декоративного мистецтва. Ну, я не скажу, що зробила, але вже купила хатинку в селі Пішки на межі Київської і Черкаської області і роблю її в абсолютно українському стилі. У мене там тільки раритетні речі від майстрів… Думаю, що може влітку там можна буде відкривати такий собі маленький центр української культури.
Студія Ірини Білай є сусідом Державного музею Іграшки. Їх відокремлює три поверхи одного будинку. В музеї окрема зала присвячена українській народній іграшці. У кількох вітринах посеред кімнати виставлені як нові так і давні вироби з соломи. Деякі з них колись робили перші вихованці майстрині.
Творчість учнів
— А оцей півник моя донька робила, коли була в шостому класі. Зараз вона вже студентка і ми випадково знайшли цього півника в цьому музеї. Колись його відправляли на якісь конкурси і він не повернувся, як буває… А цей ось коник з 2000 року напевно. Це роботи моїх перших учнів.
А ваші перші вихованці продовжують займатися своїм дитячим захопленням?
Звичайно, наприклад, у мене є дві учениці, які зараз працюють у центрі дитячої творчості керівниками студій і гуртків – Люся і Олена Синіцини, дві сестри.
Тобто вироби з соломи живуть не один рік!
Це дуже довговічні речі. Капелюх і сорок років буде, просто трохи потемнішає. Але він від цього нічого не втрачає, а навпаки отримує нове життя, дуже гарний новий колір.
А ще розкажіть, як берегти вироби з соломи, щоб вони не втрачали свої властивості?
А ніяк, їх можна мити, вони не бояться. Оце єдине, що буває робимо кучері з соломи, то вони вже бояться води, можуть розкрутитися.
Шукала солом’яного бичка Катерина Качур