Вирізані мереживом з кольорового чи білого паперу квіти, дерева, птахи, тварини, козаки й дівчата – та й взагалі різні сюжетно й змістовно зображення здавна прикрашали хати – печі, вінка, сволоки, божники, мисники, стіни. Слугували вони за декоративну й оберегову річ. Перші паперові витинанки (які походять від слова витинати, тобто вирізати) з’явилися в Україні у 19 столітті й найбільш поширеними були на Поділлі, Подніпров’ї та Прикарпатті.
Знаний в Україні та за її межами художник-графік, витинанкар та писанкар Андрій Пушкарьов міркує про рівень розвитку витинанки в України та її особливості.
– Писанка вже розкручена як бренд України, а витинанка ще тільки буде. Хоча зараз почали дізнаватися, що витинанка – це скіфська старовинна культура, коли візерунки вирізали на шкірі тварин, накладали потім на іншу шкіру і гарячим камінням з вогнища випалювали ці прорізні шматочки. Тобто це був прототип першої витинанки.
Андрій Пушкарьов, митець
А потім коли з’являється папір у Китаї у 9 столітті, то витинанки з паперу починають різати по всьому світу – зокрема, Альбрехт Дюрер (німецький живописець, рисувальник, гравер, математик, теоретик мистецтва, XV-XVI ст. – авт.), Пітер Рубенс (фламандський живописець, один з найвизначніших представників епохи бароко, XVI-XVII ст. – авт.), наш Георгій Нарбут (визначний український та російський художник-графік, XIX-XX ст. – авт.) теж різав. А сам термін «витинанка» з’явився десь у 1913 році, від слова «тинати», тобто різати. Це симетрична різьба. Папір складається вдвоє і більше разів. А під словом «витинання» – вирізання, мається на увазі асиметрична різьба.
Взагалі, орнаментиці українських витинанок властива подвійна симетрія, як, наприклад, відомі горщики-близнюки, які дарували молодятам і в яких приносили в поле першу та другу страви. Але вони не зовсім симетричні, бо полива не буде повністю симетричною – форма загальна симетрична, а там вже є свої нюанси. Тому у симетричних витинанках я роблю якусь асиметрію.
Коли відбулося ваше знайомство з витинанками?
Вперше я побачив витинанки у свого вчителя Євгена Лещенка з Кривого Рогу. Він майстерно виклеював метелики. До речі, Чуан-хуан – культура китайська – так вони отаких маленьких метеликів різали і викладали по периметру вікна, а в Україні витинанкою завжди прикрашали хати, печі і між вікнами, світлиці.
Коли я переїхав у Дніпропетровськ, то захворів і не міг прийти до майстерні, то взяв ножиці і почав різати. Як завжди у всіх починається зі сніжинки, якими прикрашають ялинки на Новий рік. У 80-ті роки я захопився витинанкою Петриківки, де використовують елементи з кольорового паперу. Але відмовився від такого методу, бо приходилося залежати від кольору фабричного паперу. Тоді за основу я взяв західно-українську витинанку, Могилів-Подільську, Галичанську – з цільного паперу, але від кольору я не відмовився. Я сам фарбую.
А чим фарбуєте?
З олійної фарби я витягую олію чи папером чи промокашкою, як була за радянських часів, щоб фарба як пігмент стала. А потім вже на обезжиреному скипидарі роблю такі кольори, як мені потрібно. В кінці я закріплюю фіксаторами, щоб не мазалось.
В минулому році був хороший симпозіум у Могилів-Подільському, багато було витинанкарів…
Ну, багато, то ще не значить, що хороший. Звісно, такого масштабу було вперше – 40 учасників. Такого досвіду у нас ще не було. Ну, 20 було, ну 25. Серед тих сорока є дуже слабенькі, тобто з них можна було залишити від сили тридцять.
До речі, Могилів-Подільський ще Володимир Прядка (український художник монументально-декоративного мистецтва, педагог – авт.) назвав столицею української витинанки. Якщо Петриківка – це Петриківський розпис, там всі малювали, то тут всі вирізали – від малого до великого. У Могилів-Подільському засновано перший музей витинанок. Але що мені там не дуже подобається, що вони все підряд беруть. От навіть ви виріжете й принесете, то візьмуть. А коли я свій музей створю в селі Рубанівське (Дніпропетровська область – авт.), то там буде ретельніший відбір, тобто буде професійніша витинанка.
Ви казали, що витинанка ще недорозвинулася інформаційно до того рівня, на якому є писанкарство, але все ж таки погодьтеся, що останнім часом і витинанка займає належне місце і про неї говорять більше.
Так, просто ще не всі знають, що це таке. До речі, мені один донецький банк замовив 5 творів, витинанок. Сам Донецьк, регіон такий, що він не знає, що таке писанка, а тут витинанка. Замовлення взагалі не дуже люблю, бо я вільна людина. Але все ж таки я за це взявся. Їм потрібно було, щоб дерево життя було, щоб форми були овальні, тільки червоний колір. І вони самі контролювали – малюнок, колір. То все супер вдалося! І гарно заплатили.
І ці витинанки, що я зробив, підуть на логотипи банку, на візитівки і взагалі на всі обкладинки. Тобто дуже гарна реклама буде і банку і зокрема витинанці як такій.
У вашому доробку понад 500 витинанок…
Та я не знаю, скільки у мене взагалі тих витинанок. Якщо взяти усі витинанки, які я робив з фабричного паперу, то навіть і більше. Якщо таких дуже складних, то може 150-200. А якщо брати взагалі, то може й під тисячу.
Коли на вашу думку витинанка все-таки стане брендом України. Що для цього потрібно?
Витинанка вже плавно переходить до бренду. А коли ми видамо альбом «100 років Української витинанки», який вже кілька років готується, то це може бути останньою крапкою в питанні витинанки як якогось бренду. В цьому альбомі буде більше 300 сторінок. Але на видання потрібні чимало коштів, десь 70 тисяч доларів. Зараз вони шукаються.
На якому етапі сама підготовка?
Вже повністю зібраний матеріал з усієї України. Ще повинна зібратися рада з науковців і мистецтвознавців для обговорення й узгодження.
“Рукотвори”