Ромко Малко та Мар’яна Мигаль

Творчість

Ікона на склі – феномен національної культури. У ньому збережено дух віків, генетичну пам’ять і частку душі народу. Оглядаючи шедеври часто безіменних творців, ми відчуваємо якусь особливу силу, що випромінюють, здавалось би, геть наївні, майже дитячі образи святих. Нічого дивного, адже народні малярі творили свої ікони серцем. Викладаючи в них свій власний духовний світ, своє відчуття Бога і оглядаючись, хіба, на смаки відчуття й уподобання свого оточення та глибокі усталені іконописні традиції свого краю. “Можна стати художником, запозичаючи правила з книжок, а не із серця. – казав Стендаль. – Лихо нашої епохи – те, що існують зібрання таких правил”.

Ікони на склі, або правильніше образи були поширені в основному в Карпатському регіоні на Буковині, Гуцульщині, Покутті та на прилеглій території.

На першому місці в народному пантеоні завжди були Ісус Христос та Богородиця. У популярності їм поступалися хіба що Святий Миколай і Юрій Змієборець, якого сприймали за справжнього національного героя, що став на захист віри і добра. Дуже любили ставити в хатах і образи святих Варвари, Параскеви П’ятниці, Катерини, Василя, Іллі, Петра і Павла.

Іконографічний  зміст образів на склі більше пов’язаний з народним світоглядом та фольклором, ніж з церковною догматикою. Народні майстри мало розумілись на іконографії, але вони вміли своїми творами якнайкраще донести до простих людей найглибшу суть християнства.

Походження

Роман народився 30 жовтня 1976 року в Тернополі. Мар’яна – 15 червня 1980 в Києві.
В столиці мешкають та працюють.

Освіта

Роман за фахом  історик, а Мар’яна філософ і журналіст.
Обидва працюють журналістами.

Досвід

Роман малює відколи себе пам’ятає. Закінчив художню школу в Тернополі. Пробував себе в різних жанрах. Захоплювався і живописом і скульптурою, і керамікою. В студентські роки зацікавився іконописом. Спочатку досліджував класичну ікону, а згодом народну.

Народна ікона мальована звичайними сільськими богомазами, незважаючи на свою наївність та технічний примітивізм, насправді найглибше здатна наблизити людину до Бога. Її дитячість якраз і є тою чистою стежиною, що веде людину до свого творця. «Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, – не ввійде до нього.» (Євангелія від св.Марка).