Понад вісім десятків вирізаних з паперу витинанкових композицій заслуженого художника України Миколи Теліженка до 12 серпня виставлено у Києві у залі Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”.
Експозиція ювілейна до 60-ліття майстра, яке він відсвяткував у березні. Тоді ж ця виставка, але з більшою кількістю картин виставлялася в Черкаському краєзнавчому музеї, звідки й походить митець.
Сергій Проскурня, режисер, продюсер:
“Під час персональної виставки Миколи в Черкасах, яка відбулася у березні цього року, народилася така метафора: той янгол, який згортає небо в Кирилівській церкві, це одна історія, а Микола Теліженко, який розгортає небеса, це зовсім інша історія. І він отими місячними ножицями може з того синього українського неба зробити будь-яку витинанку, але що б він не робив, це завжди буде витинанка, де місяць і зорі і цілий космос, тому що це його органіка, його природа”.
За словами Миколи Теліженка, в Музеї Гончара планувалося представити більше картин, але стихія природи частину робіт зіпсувала, “дощі залили майстерню, стеля впала і біля сотні робіт затопило”.
Попри це, велика музейна зала не пустувала. Витинанкові твори дивували багатством сюжетів та різноманітними технологічними прийомами.
"Криниця", 2010
Микола Теліженко, заслужений художник України
Одних тільки ножиць для створення подібних мистецьких композицій замало, тут вже в хід йдуть різні різці й долота. А сам папір майстер не тільки ріже, а й просто рве, морщить, зіжмакує, випалює, тощо.
Микола Теліженко, художник:
“Я можу збагачувати витинанку різними прийомами — папір зіжмакати після того, як вирізав, а можу зіжмакати перед тим, як різати, і по тому вже витинати. У мене є ще така технологія як випалинка — обрізую контури, потім беру свічку і їх обпалюю, дуже цікаво виходить. А он там картина зроблена способом “вириванка”, коли в сільської бабусі не було ножиць, вона просто нігтиками і виривала. Тобто безліч є технік. Папір треба просто любити і поважати”.
Тетяна Пошивайло, мистецтвознавець, заступник директора НЦНК “Музей Івана Гончара”:
“Ми зараз бачимо трансформацію такої техніки як витинянка. Як з народної техніки, яка виникла із живопису, досягнути отаких вершин професійності! Кожна картина Миколи Теліженка – це як окремий музичний твір — можна отак стояти і, вдивляючись, слухати, налаштовуватися на вібрації твору”.
У кожному творі майстра прочитується українська тематика. Цю тему Микола Теліженко обрав свідомо: “Для мене головне Україна — чи це будуть легенди, чи це будуть думи, чи козацька тематика. Україна — в серці і назавжди. Хай це буде навіть оголена жінка, але вона українська”.
"Павутиння літа", 2010
У створенні композицій перевагу надає чорному кольору. Зазвичай використовує фінський та італійський папір. Перед вирізуванням замальовує ескізи, а тоді переносить їх на папір. “Буває навіть на сірниковій коробці ескізи роблю, бо не маю під рукою паперу, сидячи в тролейбусі чи маршрутці” – розповідає митець.
Повністю приклеювати вирізаний твір до основи Микола Теліженко не радить, “бо витинанка повинна дихати”. Митець її злегка фіксує клеєм у двох-трьох місцях. “Якщо витинанку тупо наклеїти, то це вже буде аплікація. А якщо ж витинанку ще й гарно освітини, то за рахунок утвореного простору вона ще й тінь утворить”.
Витинанку, як і писанку, ідентично повторити ніколи не вдасться, – стверджує майстер. Можна хіба що композицію взяти за основу, бо кожного разу перо чи ніж поводиться по-різному.
Катерина Качур, “Рукотвори”
Світлини Катерини Качур та Богдана Пошивайла