19 Тра 2021 о 14:20 Вісті

«Врятував інтернет», – майстри про те, як виживали під час карантину

Ярмарок в Музеї архітектури і побуту України у Києві став чи не першою нагодою за півтора року, коли народні майстри змогли повноцінно вийти на люди зі своїми виробами. А нам стало цікаво, наскільки тяжко їм дався період без спілкування з шанувальниками.

Сергій Погонець

кераміст, Вінничина

Ми себе підтримували тим, що продавали по інтернету. Якщо активно чимось займаєшся, то це приносить результат. Скидали у фейсбук, в інстаграм, плюс багато в мене друзів в фейсбуці. Також приходилося на місцеві базари виїжджати.  Раз, два рази в місяць поїхав. Я знаю, що це мало хто з майстрів робить. Наприклад, у нас є такий Ладижин. Він по Вінницькій області раніше вважався найбільш багатшим містечком. І там є мої поціновувачі. От і вони замовляли. Десь 50 на 50 рятував інтернет і місцеві базари.

Вироби Сергія Погонця

Марина Кривонос

керамістка, Київ

Не було ярмарків. Не було, як реалізувати вироби. Можна було через інтернет, але в мене через інтернет це не налагоджено. Дехто замовляв, бо колись взяв візитівку. Але таких було дуже мало. Я перебивалася продажем акваріумів, вони мене виручали, на Андріївському узвозі якийсь час стояла. Бо треба було заробляти. Раніше я більше робила кераміки, бо були ярмарки. А цей ярмарок: мало людей, мало майстрів, не ті люди йдуть, змінився контингент. Раніше приїжджали, щоб купити вироби, подивитися на майстрів, а зараз вони всі йдуть на шашлики, на природу. А це все їм не цікаво. До цього ярмарку я і не дуже готувалася, бо думала, що не дозволять.

Коник в стилі Васильківської майолікової кераміки Марини Кривонос

Леся Турукіна

писанкарка

Коли немає спілкування з поціновувачами, то здається, що твої роботи нікому не цікаві.

Певний час зовсім не писала, бо писанка пишеться, коли спокій на душі, коли врівноважений, коли тебе не турбують, не відволікають думки негативні. А коли сталося поширення епідемії, то мені потрібен був час, щоб прийти до тями. Пізніше почала писати під настрій, але небагато. Коли немає спілкування з поціновувачами, то звісно, сидиш сам, і таке враження, що твої роботи нікому не цікаві. Коли вдається після зняття обмежень кудись виїхати і чуєш відгуки людей, то це дає стимул рухатися далі. 

Писанки Лесі Турукіної

Майже півтора року ніде не була. Ну, зрідка десь вибиралася. Але люди були налякані, менше приходило відвідувачів, відповідно менше спілкування і менший продаж. Бо люди бояться витрачати гроші на речі не першої необхідності. А в мене такі речі, які на подарунки. А для того, щоб працювати далі, мені треба якісь матеріали купувати. А матеріали здорожчали, а виторгу немає. І виходить ти в такому замкненому колі. Виймаєш з бюджету сім’ї, щоб щось придбати, а повернення туди немає. А він не бездонний, бо є ще діти, якісь справи. 

Це моя не основна робота. Я працюю в Центрі дитячої творчості з дітками, і це рятує, бо я можу розраховувати на якийсь більш-менш стабільний заробіток. А через інтернет я якось не пристосована продавати вироби. Там треба постійно перевіряти повідомлення, відповідати, і це потребує часу. А я просто забуваю туди заходити.

Валентина Ткач

килимарка, Богуслав

З одного боку, я закрилася в майстерні, могла ткати і ділитися своїми виробами через інтернет, і локдаун на мене сильно не вплинув. Але оця загальна людська напруга, то вона психологічно тиснула на людей, тому вони не знали, що буде далі, і не охоче, з обережністю і дуже рідко купували мої вироби. А зараз я ризикнула оформитися як ФОП, і буду рекламувати себе більше, щоб реабілітувати цю всю свою справу. Точно не можу сказати, але за час карантину продаж упав десь на 50 відсотків. Хоча я налаштувалася позитивно, і якщо грошей немає, то немає. Головне, що я якось на хліб собі складала. А зараз треба ворушитися, щоб людям подобалося і вони купували.

Ася Аландаренко

лялькарка, Київщина

Для мене це було натхнення для творчості. Не треба було поспішати на роботу, я працювала онлайн з дітками. Те, що не було ярмарків і живого спілкування – це був мінус. Але те, що було більше часу – плюс. Одне інше врівноважило. Лялькарство – це не моя основна робота. Це захоплення. Я працюю керівником Центру дитячої творчості. Я навчаю ляльці мотанці. Також у мене театр моди для діток. Перший локдаун був начебто важчий. А до другого вже адаптувались. 

Оксана Довган

майстерня DOVGAN-ART, Київщина

Відсутність ярмарків ми як могли замінили виходом в онлайн. А вихід в онлайн, це в основному фейсбук, бо як виявилося, там наша основна аудиторія. Якщо раніше ми просто бавилися у фейсбук, то під час локдауну це вже стало більше схоже на роботу. Цілеспрямовано робили фото, публікували. Ярмарків минулого року не було. Єдине в чому ми брали участь – це проект «Не святі горшки ліплять», під час якого з колегами тягнули на Говерлу гончарне коло, щоб привернути увагу до нашої роботи. Назад після локдауну нічого не повернеться, бо зайвих коштів у людей немає, переїзди туристів з місця на місце дуже обмежені, особливо іноземних туристів. Всі залишилися без підшкірного сала. А піраміду Маслоу ніхто не відміняв. Ти спочатку маєш поїсти, попити, а лише потім подивитися направо-наліво і взяти собі щось красиве. Дуже мало людей можуть відмовити собі в хлібі для того, щоб купити собі щось подібне. 

Підтримували в основному нас близькі друзі, знайомі, а відпали ті, які мали би стати нашим фан-клубом.

Прибуток впав втричі. Твої потреби не стали меншими, твої постійні витрати нікуди не ділися. Підтримували в основному нас близькі друзі, знайомі, а відпали ті, які мали би стати нашим фан-клубом, але не стали, бо ми не змогли зустрітися.

Скоріше за все локдаун вплине на те, що ми робимо. Мабуть вироби будуть більш диференційовані. Окремо абсолютно творчі роботи, без яких сумно жити, те, що не продається сьогодні, те, що може роками стояти, але ти не можеш цього не робити. Окремо напрямок відтворення старовинної кераміки. І третій напрямок – дріб’язок. Це як колись казали, що Дісней піднявся на Міккі Маусах, коли малював Білосніжку. А ще можливо ми будемо робити майстер-класи. 

Вироби Володимира Довгана