“Яка підготовка до фестивалю! Все продумано до дрібниць! Максимум уваги учасникам, спеціальна форма одягу, налагоджений побут, перекладачі, транспорт, матеріали й інструменти для проведення майстер-класів. Українським майстрам відведене почесне перше місце у великому виставковому павільйоні Караван-сараю. Музика, кондиціонери, колір і аромат південних рослин, турецька кухня, а головне – посмішки дітей і вдячні очі їхніх батьків”, – це перші враження майстрині Галини Згурської від фестивалю в турецькому містечку Бююкчекмедже, які вона, ще перебуваючи на дійстві, адресувала до своєї місцевої газети на Одещину.
Українська частина експозиції – перша у виставковому павільйоні
Різьблення Алли Маркар’ян
Вибійка Володимира Маркар’яна
Лялька Лариси Теліженко, рушники майстерні Олександри Теліженко
Жанна Россипчук та її кераміка
Анна Константінова (ліворуч) та Галина Згурська (праворуч) представляли Бессарабську культуру (гагаузьке, молдавське та українське мистецтва)
Марія Кравчук зі своєю турецькою шанувальницею
Мер району Бююкчекмедже Доктор Хасан Акгюн вітається з українськими майстрами
Українські майстри отримали подяки за участь у фестивалі
Караван-сарай, пам’ятка 16 століття, став просторим павільйоном для міжнародних виставок
У своїй статті пані Галина продовжує: “Але що найбільше кидалося в очі, то це ставлення до дітей. Тут розуміють, що найголовніше – навчити дитину, дати знання, привити вміння та навички. Дивуєшся, як чітко та злагоджено працює муніципалітет і оргкомітет фестивалю для дітей. Тут окрема програма, яка включала відпочинок, харчування, спорт і заняття з іноземними майстрами. Подумати тільки – запрошувати майстрів зі всього світу навчати своїх дітей!!! Хто може собі це дозволити? Тільки розумна і любляча людина…”.
Майстер-клас по соломоплетінню від Марії Кравчук
Жанна Россипчук навчає ліпити з глини
На занятті Лариси Теліженко кожен змотав собі ляльку
Майстер-клас Алли Маркар’ян по вибійці
Галина Згурська вчила, як зробити лялькову аплікацію
Заняття з турецькими дітьми українські майстри проводили майже щодня. Всі майстер-класи безкоштовні і доступні. Створені на заняттях роботи муніципалітет збирав у великому виставковому залі, де були представлені дитячі шедеври як підсумок того, що вони навчилися за час фестивалю.
Не знаючи мови, українські майстри шукали свої методи спілкування з непосидючою турецькою дітворою. Один з таких способів вигадала Анна Константінова. Щоб якось утихомирити малечу, вона почала співати їм українські, російські та болгарські пісні. Й на диво, це більше, ніж подіяло. Заслухані м’яким голосом пані Анни, турецькі діти у відповідь почали наспівувати їй свої мелодії. Вийшов неочікувано цікавий пісенний діалог двох культур і поколінь. Як це було, у наступному записі…
[uppod url=https://rukotvory.com.ua/media/audio/songs_turkish_children.mp3 mode=audio text=”Співи майстрині”]
Анна Константінова слухає, як співає турецька дівчинка
А в самому виставковому павільйоні Караван-сараю, пам’ятці 16 століття, працювали біля 80 прикладних справ майстрів з підмайстрами. Представники різних видів ремесел, різних національностей обмінювалися досвідом, секретами майстерності і розуміли один одного на різних мовах, а інколи й просто за допомогою жестів, міміки, очей і доторків.
Жанна Россипчук, кераміст:
“Майже ніхто з керамістів не розмовляв англійською, але всі були на одній хвилі, один одного по очах розуміли. Мова не потрібна – матеріал, глина, виріб, полива, все зрозуміло одразу. Якщо яка де в кого проблема, одразу всі дають рекомендації. 
Я їх навчила кераміку на молоці робити. До речі, для них це було просто шоком, вони всі позбігалися питати, що це за ефект такий. Так що скоро традиційна турецька кераміка буде на молоці (сміється). А молочко дає життя, кераміка тоді дихає. От я зараз назбирала ягід, помила їх і поклала в миску на молоці. Миска вологу зайву засмоктала і ягодки лежать сухесенькі і не псуються вже другий день. Тобто миска як абсорбент працює, забирає зайву вологу. У звичайні мисці воно б все загнилося, бо волога на дні лишається, а тут вся волога пішла в глину, мисочка висохла.
Але найбільше мені сподобалася кераміка та, що була в центрі Стамбулу. Бачила, коли ми на екскурсію їздили. Там дуже сильна традиційна кераміка. Оці величезні розписані тарілі, я була просто в шоці від них, це просто фантастика. До речі, на оцих їхніх “андріївських узвозах” (як я їх назвала) – вуличках, заповнених сувенірами, жодного китайського сувеніру не було. Там були роботи чисто турецьких виробників. Їхні килими, кераміки дуже багато, усі традиційні речі, ніякого “китаю”. І мені в цей момент стало просто соромно за нашу дешеву сувенірку в центрі Києва. Турки продають свої килими, кераміку по 400-500 доларів і нормально продається. А в нас в центрі Києва стоять магніти по три гривні”.
Своїми враженнями ділиться і Марія Кравчук. Унікальна майстриня, куди б вона не йшла чи їхала, у торбинці з собою завжди несла пучечки соломи і при нагоді плела, притягуючи до себе турецьких майстрів, які завжди були охочі опанувати нове медитативне заняття.
Марія Кравчук показує майстер-клас прямо в автобусі
Туркені щоразу уважно спостерігали за руками Марії Кравчук, намагаючись розгадати секрети плетіння з соломи
“Людям подобалося і запитували, з чого ці вироби, то коли казала по-їхньому, що це саман (saman – солома – тур.) і чавдар (çavdar – жито – тур.), то вони казали, що в них немає жита, тільки пшениця росте, – розповідає пані Марія. – І більшість людей направду дивувалися. Тобто чи є у них майстри, які плетуть з соломи, то поки не знаю. Їм подобалися мої вінки, квіти, вироби з вільними колосочками.
Я на стільки задоволена поїздкою, я відчула, що відпочила і мій організм наповнився якоюсь радістю. Мені сподобалося їхнє повітря, вода, простір, люди. Їхала туди насторожено, бо не знала людей, ніколи з ними не спілкувалася… І оці діти!! Які мене скрізь бачили, і здалеку могли кричали Марія абла (abla – тур. звертання до старшої жінки). Я з ними віталася і обнімала”.
Вибійкова форма Володимира Маркар’яна
Вибійкова форма турецьких майстрів
Тим часом Алла Маркар’ян знайшла колег по вибійці. Каже, турецькі майстри вирізають правильні форми, глибокі в основі, тоді як її чоловік Володимир з цим тільки поки експериментує.
“Для того, щоб охайно вибивати і щоб основа не лишала сліду, треба заглиблювати орнамент сантиметрів на два, а то й більше, як роблять турецькі майстри. Володя про це знав, але поки експериментує, підрізає зображення десь на 5-7 міліметрів. Але якщо оце різьблене зображення зробити глибоким, то такою формою можна користуватися 300-500 років.
Зате турецьких майстрів зацікавила наша фарба для вибійки. Вони шукають інші кольори. А ми використовуємо масляну художню фарбу, змішуючи з лляною олією. То їх цікавили пропорції. Скоро цю інформацію ми їм надішлемо.
А по організації фестивалю я рівних не бачила. У мене є свій улюблений Ягелонський ярмарок в Любліні у Польщі, то тепер він буде на другому місці після турецького”.
Алла Маркар’ян пробує себе в народному малярстві
Лариса Теліженко каже, це другий випадок за всю її виставково-ярмаркову діяльність, коли б фестиваль був організований на такому високому рівні. Щодня виставку відвідували стамбульці, гості міста, урядові й дипломатичні делегації:
“Оплачені всі витрати майстрів – це в принципі і є відношенням, повагою до них та того, що вони роблять. Це є елементом ділового контакту та характеризує серйозну позицію влади відносно мистецтва взагалі. Країна стоїть за мистецтвом і його підтримує. Це те, чого у нас поки немає, бо на кожному кроці у нас треба всього добиватися.
Під час спілкування з майстрами по-новому розкрила для себе такі ремесла як вибійка, витинанка. Сама атмосфера фестивалю підштовхнула до пошуків, скрізь бачила творчих людей, які щось роблять, розвивають і це дало снагу відкрити в собі нові таланти”.
Лариса Теліженко з мером міста та іншими дипломатами
Під час фестивалю неочікувано розкрився талант витинанкарки
Загалом Україну цього року представили шестеро майстрів, а саме: Алла Маркар’ян (Полтава; ляльки, різьблення та вибійка Володимира Маркар’яна), Марія Кравчук (Волинь; плетіння з соломи), Лариса Теліженко (Черкащина; ляльки, рушники майстерні Олександри Теліженко); Жанна Россипчук (Київ; кераміка) та двоє майстрів з Одеської області – Анна Константінова (керамічна іграшка) та Галина Згурська (сувенірна лялька в народному костюмі), які представляли гагаузьке, молдавське та українське мистецтва (Бессарабську культуру).
У ярмарку в рамках фестивалю взяли участь близько 80-ти майстрів. Серед них як турецькі майстри, так і митці, які представляли культуру Угорщини, Грузії, Молдови, Македонії, Північного Кіпру, Нідерландів, Республіки Адигеї (Росія) та України.
14-й Міжнародний фестиваль культури та мистецтв тривав з 28 червня до 6 липня 2013 у містечку Бююкчекмедже, що в провінції Стамбул.
Катерина Качур, Богдан Гдаль, “Рукотвори”
Особлива подяка Галині Згурській за надану можливість використати уривки з її настроєвої оглядової статті про перебіг фестивалю.
Минулорічний звіт про фестиваль дивіться тут.