Стихії злетілися на розвагу. Сонце спонукало усміхатися і мружитися, дощ із незвично великими краплинами підштовхнув рухатися і вогонь також тихо робив свою справу – робив міцними трипільські глиняні витвори, щоб вони потім радували око їхніх власників. А Земля тримала всю цю багатотисячну ватагу на своїх плечах.
“Трипільське коло” вирізнялося своєю розкиданістю, різнобарвністю та різнонастроєвістю. Кожен знаходив забаву до душі. Найпрацьовитіші долучали свою дещицю праці до творення глиняної хатини, активні стрибали чимдуж перед сценами. А занурені в себе ловили медитативні нотки у фолькових виступах.
Одним словом, чотири дні давали можливість торкнутися до давнини, скинути тягар буденності і просто знову побути дітьми, відкрито радіючи земним стихіям.
Світлини та текст Богдана Гдаля.
0 коментарів
Ваш відгук
Маєте думку, уточнення чи власний досвід? Долучайтеся.
Увійдіть, щоб долучитися
Авторизація допомагає нам захищати коментарі від спаму й підтримувати змістовне обговорення.
Тут ще тихо. Почніть розмову першими.