Побачити традиційні строї різних народів світу – не так часто випадає нагода. Але це можливо в містечку Бююкчекмедже, що в передмісті Стамбулу. Там цього року вже вчотирнадцяте відбувся фестиваль культур та мистецтв народів світу. В ньому з багатьох країн світу взяли участь артисти, хореографічні колективи, представники фундаментальних мистецтв, майстри декоративно-прикладного мистецтва та народних ремесел.
Танцювальні колективи змагалися за право бути найкращими. Звісно, якість їхніх костюмів і подачі народної культури різна. Представники одних країн мали достатньо правдиві строї, від яких віяло старовиною. Інші вбралися в одяг, зроблений з крикливих на колір й часом навіть синтетичних матеріалів. Але що є справжнім без обумовлення – то це люди, які приїхали з різних куточків світу.
Тривав фестиваль з 28 червня по 6 липня. Відкрився урочистою ходою вздовж туристичного узбережжя Мармурового моря. Колона інтернаціональних учасників у традиційних костюмах та прапорами в руках під барабанний бій, вигуки та аплодисменти місцевих мешканців пройшлася містом, обмінюючись з ними привітаннями та піднесеним настроєм.
Опісля ходи увечері відбувся виступ танцювальних груп на центральній площі міста. З привітальним словом виступив мер району Бююкчекмедже доктор Хасан Акгюн, який особисто курував фестивалем і не обділяв увагою жодного майстра і танцювального колектива.
Цього року учасники прибули з 15 країн світу й з різних континентів, зокрема Бразилії, Болгарії, Естонії, Філіппін, Чорногорії, Північного Кіпру, Косово, Угорщини, Мексики, Єгипту, Сербії, Словаччини, Словенії, України та Греції. Кожен колектив привіз традиційні й осучаснені танцювальні постановки, які щовечора демонстрували на центральній сцені фестивалю.
Видиво
Світлини
Кому краще вдавалося розкрити у танці особливості своєї культури визначало спеціально дібране міжнародне журі, що складалося з приблизно десяти осіб. З одним учасником журі вдалося безпосередньо поспілкуватися й розпитати про перебіг суддівства та учасників.
Александар Ардзалієв з Македонії:
“Судити справді нелегко. Але протягом всього фестивалю всеодно хтось постійно звертає на себе увагу. Більшість груп щодня демонстрували нові танцювальні постановки, а деякі виконували танці та вбиралися у костюми ще й різних регіонів своєї країни. Ми щодня спостерігали за танцювальними колективами, починаючи від урочистої ходи відкриття й до церемонії закриття фестивалю. Щоразу ти не можеш відірвати очей від якогось виконавця, який танцює з пристрастю та особливим захопленням. Інколи він може танцювати неідеально з технічної точки зору, але робить це від серця та з душею, що відчувається і є критерієм в даному випадку.
З часом помічаю, що все більше танцювальних груп намагаються адаптувати їхні традиційні більш камерні танці до великих аудиторій, зробити їх у вигляді шоу. Деякою мірою у такий спосіб танці втрачають свою традиційну складову. Але це не так вже й погано. Мені подобається, коли вони модернізують виконання, поряд з традиційним показують щось нове, але звісно узагальнювати не можна. Бо, скажімо, коли це фестиваль традиційної культури, то виконавці мають танцювати в рамках традиції.
Говорячи про цей фестиваль, то тут було все – деякі групи були дуже традиційні, деякі змішували колишнє із сучасним, а хтось виконував і зовсім модерні танці. В даному випадку для нас традиція була важливою складовою, тому відповідно до неї визначилися переможці цього танцювального конкурсу”.
Для кращих було кілька номінацій. Найкращими танцюристом та танцюристкою стали виконавці з Бразилії та Мексики. Вони отримали грошовий приз у 200 доларів. Найкращу музику, за результатами голосування журі, заграли болгари, найкращу хореографію показали представники Північного Кіпру, а в найкращий костюм одяглися словаки. А переможцями танцювального конкурсу став Національний колектив народного танцю “Bayanihan” з Філіппін, друге місце зайняв Національний ансамбль пісні й танцю “Shota” з Косово, а третє місце посів ансамбль танцю “Nyirseg” з Угорщини. Призери отримали грошові нагороди: 1000, 750 та 500 доларів відповідно.
Катерина Качур, Богдан Гдаль, “Рукотвори”