“Священне” і “повсякденне” зображене іконописцями та художниками представили у виставковій залі Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”. Понад чотири десятки ікон та народних картин з колекцій трьох національних музеїв – Музею Івана Гончара, Музею українського народного декоративного мистецтва та Музею народної архітектури та побуту – об’єдналися у новий виставковий проект «Sacrum / Profanum». Більшість творів виконані як відомими так і не відомими митцями в кінці ХVІІІ – ХХ століття.
Валерій Сахарук, керівник виставкових проектів Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”:
“Представлені не тільки безіменні народні картини, є роботи більш пізнього періоду художників, які мають ім’я як Панас Ярмоленко, Івана Лисенко (який працював в другій половині ХХ ст). Є твори більш ранні, наприклад ікони 18 століття.
В хаті поряд з іконою на покуті висіла народна картина “Козак Мамай”, яка вважалася іконою, також в рушники бралася картина з портретом Тараса Шевченка. Тобто ідея виставки – показати на скільки ікона та народна картина взаємопов’язані і перетікають одна в одну. Це слід народного життя, якому тісно переплетені релігія, побут і віра”.
Більшість експонованих творів представляють так зване «наївне мистецтво», тобто творчість художників, що не здобули академічної освіти, проте стали частиною загального художнього процесу.
Петро Гончар, генеральний директор Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”:
“Час показав, що досягнення неосвідченого маляра бувають цікавішими, аніж професійного художника, бо останній обмежений наукою, знаннями. А в маляра знань немає, він вільний чоловік, може робити, що захоче. Особливо це проявляється у формі, бо він не знав, що так не можна. А професійний художник малює тільки те, чого його навчили, хоча якщо він виходить за ці рамки, то тоді це вже – явище.
Якщо ми подивимося на мистецтво кінця ХІХ століття – це класика, академічне – і подивимось на народне малярство, то в народному давно існували такі форми, які появилися у професійному тільки на зламі ХХ століття.
Крім того архетипічні прояви, глибинніші сюжети ми частіше бачимо у наївному малярстві, бо там більше від серця, аніж від ума. Ну, звичайно, якщо це талановитий художник, професіонал, то й там воно присутнє, але в наївному малярстві більша щирість… Тобто це художники, які не могли не малювати”.
Мистецький проект водночас відкрив й оновлений виставковий простір, влаштований в одному із корпусів колишнього губернаторського будинку кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть, в якому й розміщений Музей Івана Гончара. Раніше в цій залі “Етно-клубу” відбувалися ярмарки та різні етно-дійства, а зараз тут планують влаштовувати здебільшого мистецькі виставки у співпраці з іншими культурно-мистецькими закладами.
Катерина Качур, Анатолій Заїка (фото), Богдан Пошивайло (фото), honchar.org.ua