14 Чер 2011 22:39 Огляди

Потрібен музей? Альтернатива по-українськи (Лінда Норріс. США)

Потрібен музей? Альтернатива по-українськи (Лінда Норріс. США)

Відомий експерт з музейної справи зі США Лінда Норріс на своєму блозі опублікувала цікавий огляд статті про Володимира Кіцелюка, який збирає та оцифровує світлини гуцульського краю. Також вона роздумує над загальною проблемою започаткування та розвитку приватних музеїв як американських, так й українських. Подаємо переклад оглядової статті експерта.

Минулого тижня надійшла інформація про те, що за даними Internal Revenue Service (внутрішня служба прибутків США) більше 275,000 організацій втратили статус «некомерційних». Не дивно, що в цій групі є організації, які, принаймні, за назвами були музеями, в тому числі Музей тостерів, Американський музей ділової культури і музей «Надувай» (цікаво, це надувний музей чи музей надувних речей?).
І потім на цьому тижні в моїй новинній стрічці на Фейсбук раптом з’являється чудовий текст про альтернативу, створену натхненним українцем, завдяки статті Катерини Качур на сайті «Рукотвори», який присвячений українським народним мистецтвам. Деякі статті на цьому сайті доступні англійською мовою.

На сайті опубліковане інтерв’ю з Володимиром Кіцелюком, про якого сказано «звичайний ентузіаст з Гуцульщини, лікар за освітою та етнограф за покликанням». Любов Володимира до рідного регіону Західної України привела його до започаткування двох проектів. Спочатку разом зі своєю колегою він створив в інтернеті сайт, який містить історичні фотографії свого регіону. Самі фотографії не збираються для зберігання. Володимир з колегою виїжджають в села з комп’ютером і сканером; вони сканують фотографії і збирають інформацію. Володимир розповідає наступне:

«Зупиняємось по селах і ходимо від хати до хати, питаючи, чи має хтось давні знимки. Як правило, головне зачепитися, а далі люди самі посилають один до одного, деколи й проводять. У нас є спеціальна формула, як ми пояснюємо людям, що ми від них хочемо. Оскільки в горах складно оперувати такими словами як «інтернет» і «відсканувати», а наш контингент це переважно старенькі бабусі, то ми говоримо, що хотіли б «перефотографувати старі знимки для музею». Коли люди впевнюються, що ми в них нічого не забираємо, то, звичайно, з радістю нам допомагають».

Сайт «Гуцульські образи» має як українську, так і англійську версію; у нього чудовий дизайн, а фотографії розміщені за регіонами. На запитання, чи підтримує держава його починання, Володимир відповів: «Досвід показує, що набагато простіше і легше контактувати безпосередньо з людьми в селах, ніж з працівниками держустанов». За складної історії Західної України взагалі дивовижно, що ці фотографії збереглися, і просто чудово, що зараз вони доступні назагал. Також приємно бачити починання, які уособлюють собою не величезні плани з великою кількістю заяв і відсутністю фінансової підтримки, а невелику ініціативу, яка органічно розвивається.

Однак Володимир у своєму ентузіазмі зробив ще один крок вперед, відбудував декілька маленьких будиночків у рідному селищі і відкрив їх для туристів. В одному з них гості можуть готувати, пекти, збивати масло і займатися іншими справами. В іншому приміщенні є сучасніші умови. Але Володимир не реставратор старого способу життя. Він каже, «Я не кладу за мету повністю відтворити давнє життя, це неможливо. Основне, хоча б трошки відчути різницю, та й зрештою відпочити від міста». Він був зацікавлений у створенні домашнього музею з самого дитинства, тому також займається колекціонуванням. Такий неформальний підхід дуже відрізняється від підходу більшості музеїв в Україні, хоча має багато спільного з підходом Івана Гончара, чий приватний музей на сьогодні відкритий для громадськості в Києві. Тому є ймовірним, що музей колись стане в якісь мірі громадським. Але, можливо, й ні.

Поки читала статтю, я думала над тим, що його може очікувати в майбутньому. Із зусиль, подібних зусиллям Володимира, починається створення багатьох музеїв – з особистого пристрасного захоплення і зацікавленості. Чи буде краще, якщо музей з часом стане офіційним закладом? Чи хай і далі тримається на пристрасній зацікавленості, а, якщо вона зникне, і ніхто не перехопить естафету, то нехай поступово гасне, чи як? Але точно зрозуміло, такий інтернет проект довгий час буде затребуваним, а робота у сфері екологічного туризму залишить спогади і зв’язок зі швидко зникаючим минулим усім гостям Володимира (я сподіваюся колись стати однією з них).

Впевнена, багато музеїв у списку IRS починалися з такого самого ентузіазму – у всьому, що стосується залізниць, пожежних автомобілів, зелених коників-стрибунців, серфінгу і непояснюваного (один з музеїв, насправді, був Музеєм непояснюваного). Але в дорозі завжди щось трапляється. Тому, якщо ви сидите вдома, обдумуючи організацію якогось музею в США – обов’язково познайомтесь із виданням Асоціації музеїв Нью-Йорка під назвою «З чого почати: посібник зі створення стійкого і конкурентоздатного музею чи історичної організації (з актуальними порадами осіб, у яких це вийшло)». Подумайте, як краще організувати роботу – в рамках створення музею чи окремого проекту; чи потрібний офіційний заклад для досягнення цілі, чи прихильності однієї зацікавленої особи або спільноти людей буде достатньо. Для того, щоб проект мав довге життя, необхідно, схоже, як прихильність, так і планування.

Світлини взяті з Hutsul.com.ua і http://vlotko.livejournal.com/