Завершився відкритий заочний конкурс української народної ляльки для учнівської молоді в Черкаській області. Від зародження ідеї його проведення минув майже рік. Підведено підсумки, нагороджено переможців… Чим він запам’ятався тим, хто долучився до його організації?
Огляд робіт переможців конкурсу (фото)
Лідія Колесник: “Нові знайомства, щира підтримка, дружні поради, зустрічі й листування. Перші заявки, перші ляльки. Ось конкурсні твори у залі бібліотеки. Обговорення журі. Коли випадкові невдачі збивали з ніг, підхоплювали крила і несли вперед. Нарешті – відкриття виставки кращих робіт і вручення нагород. Радість переможців і… німий докір в очах тих, хто не отримав відзнаку: “Хіба ж моя лялька не краща?” Тоді відчула, що ні подяка за участь, ні можливість бачити свою ляльку у залі обласного художнього музею, а її світлину в каталозі конкурсних робіт, не здатні жодному компенсувати гірке відчуття неперемоги.
Але з власного досвіду знаю, що в житті немає випадкових перемог, як і випадкових невдач. Якби мої ляльки не були б серед кращих за підсумками І всеукраїнського конкурсу української народної ляльки, певно, не повірила би у власні сили. Проте, лише наступного року, коли моя робота не отримала відзнаку журі, зародилась ідея проведення обласного дитячого конкурсу. Тоді й виросли крила…
Галина Дудар, Лідія Колесник, Алла Шушкевич з онукою
Участь у цих заходах стала знаковою не лише для мене, але і для інших майстринь. “Ви пам’ятаєте про перший конкурс від Рукотворів. Моєму здивуванню не було меж: мої ляльки на виставці у відомому київському музеї…” – згадує Алла Шушкевич. Для Галини Дудар важливо було заявити про себе, як майстриню: “Я не ставила собі за мету перемогти, а робила ляльки для задоволення. Тож якби такий конкурс знову оголосили, взяла б у ньому участь з радістю”. Були мені відомі й імена Ольги Собкович, Вікторії Філь, проте особисто познайомилась із лялькарками завдяки черкаському конкурсу, в якому учасниками стали їхні вихованці”.
Наталія Кузьменко, член журі, майстер автентичної народної ляльки: “Ось і завершився довгостроковий творчий марафон. Визнаю, непроста це справа – “конкурс”. Якщо говорити про “кухню” – була проведена величезна підготовча робота, яка в основному лягла на плечі Лідії Колесник.
Варто відмітити, що в основному думки членів комісії збігалися, хоча виділити переможців було дуже складно. Відчувався брак інформації деяких юних майстрів, щодо відтворювання справжньої автентичної ляльки, грубо змішувались стилі, був використаний занадто сучасний штучний текстиль…
Прикро, але мені, людині, постійно практикуючій у цій сфері, була дуже помітна “допомога” дорослих, особливо, у моделях учнів-гуртківців. А це дуже ускладнювало оцінювання. Виходить, більшість робіт треба було представити у номінації “колективні”?
До зали художнього музею за браком місця потрапили тільки найкращі роботи. Виставка вийшла компактною і цікавою, за що окрема вдячність працівникам музею.
Підведені підсумки, вручені відзнаки, подарунки. Але думається мені, що не варто заганяти магічно-ритуальний процес у вузьке поняття спортивного суперництва, адже кожен витвір дитячої ДУШІ заслуговує найвищої оцінки – неперевершеного, безпосереднього ДИВА…”
Михайло Коваль
Михайло Коваль, член журі, кобзар, майстер виготовлення автентичної крайки: “Конкурс – справа потрібна, це серйозний поштовх до відродження традиційної ляльки. Думаю, варто було давати чітке пояснення, якою має бути традиційна вузлова лялька, за якими канонами створюватись, а якою – авторська, бо представлені у цих номінаціях ляльки мало чим відрізнялися. Вразило, як багато дітей взяло участь у конкурсі. У невеличкому залі усім учасникам, що приїхали на відкриття, було затісно. Але враження про конкурс лишились найкращими. Ще кілька років тому на виставках мало було ляльок-мотанок, тепер, бачимо, це мистецтво стрімко відроджується”.
Вікторія Кобиляцька, відповідальний редактор Інтернет-видання “НародUA”: “Конкурс вдався на славу. Було чимало унікальних робіт, які хотілося довго-довго роздивлятися. Цікаво також, що до кожної лялечки діти писали таку собі “пояснювальну записку” – детально розповідали, як вони її створювали. Мене найбільше захопили ляльки з кукурудзиння – є в них щось таке справжнє і крихке. Власне, тому й наполягла, щоб ми відзначили саме роботу Діани Мурашко із Корсунь-Шевченківського. До всього хорошого швидко звикаєш, тож дуже хочеться, щоб конкурс став традиційним, і щоб у наступному році ляльки з усієї України знову помандрували до Черкас”.
Олександр Солонець, “НародUA”, автор світлин конкурсних робіт, використаних у каталозі: “Для мене конкурс став ще однією можливістю зробити щось хороше”.
Юлія Чабаненко, видавець: “Це – цікава подія і здивування, наскільки популярною є народна лялька. Це радує, бо лялькою-мотанкою захоплюється і моя донька!”
Нехай сьогоднішні переможці не перестають вдосконалюватись. Нехай ті, які не здобули перемогу тепер, стають кращими в наступних змаганнях. Конкурс завершено. Проте для мене він озивається і досі – радістю і сумом, спогадами і думками про те, що вдалося і що лишилось нездійсненим.
Лідія Колесник, майстриня ляльок, організатор Всеукраїнського конкурсу української народної ляльки серед дітей (Черкаси), для “Рукотворів”