Епіграф. Із раннього:
Запитав у Зіни Гліб.
Звідкіля береться хліб?
Розвела руками Зіна.
Звидкіля ж, із магазину.
Якщо б Зіна і Гліб жили в Сирії, то дане твердження було б цілком справедливе. Тут хліб береться саме з магазину.
У заводомагазині працюють троє людей. Два пекарі, один продавець.
Перший пекар робить тісто, розкочує його до стану великої тонкої паляниці.
Другий ліпить паляницю до внутрішніх стінок печі спеціальною подушкою.
Виготовлення не займає багато часу, і вже через декілька хвилин третій араб продає свіжоспечений хубуз (хліб по арабськи) білим містерам і місцевим. Технологія відпрацьована віками.
Багато де зустрічав лавки, де щось виробляється і відразу продається. Це стосується не тільки хліба і кебаба, але й набагато складніших речей. В Алеппо (древнє місто на північному заході Сирії) є цілий квартал таких мікромануфактур.
Так як зі шматка заліза зробити, скажімо, чайник не дуже просто, то цикл виробництва тут дещо модифікований, правда, на свій лад.
В одній лавці паяють і кують, в другій чеканять, в третій лудять, і т.д. Теоретично товар мав би мігрувати з “цеху в цех” по мірі проходження виробничого циклу, але в реалі я цього не помітив.
Нарізка бляхи
Чеканка посуду
Лудильник мідного посуду
Тонка чеканка
Крамниця в Сирії
Крім залізяччя, тут також роблять товари зі старих автомобільних покришок. В одній лавці шини нарізають полосками.
Шини використовують практично
В іншій – з “напівфабрикату” роблять кошики.
В ті кошики потім складають сміття.
І їжу.
Автор тексту та світлин Володимир Гринюк, grynjuk.livejournal.com