“Рушник – це оберіг високого космічного звучання, лялька – це оберіг земного звучання. Разом ці два обереги охоплюють небо і землю. Цими двома оберегами давайте закодуємо нас самих, нашу Україну, всіх українців на добро в наступному році”. Цими словами 6 грудня 2011 року заслужена художниця України Олександра Теліженко відкрила родинну виставку-дует вишитих рушників, картин та авторських ляльок в Музеї Івана Гончара у Києві. Експозиція під назвою “Засіймо долю” була створена спільно з майстринею-лялькаркою Ларисою Теліженко.
Рушник
Рушники та картини створювала творча майстерня Олександри Теліженко за її авторськими малюнками. Частина рушників – весільні, а інші – монументальні, присвячені конкретній темі, як-то “Роксолана”, “Тріумф жінки”… На втілення однієї великої роботи йде до чотирьох місяців.
“Один рушник – це як одна енергетична органічна одиниця і вишивається він однією людиною. Звичайно, енергія автора помішана на енергію рук майстра. Воно не вишивається з двох боків, це має бути єдиний почерк і стиль, енергія та думка, яку людина закладає”, – каже Лариса Теліженко, невістка Олександри Теліженко і комерційний директор в однойменній творчій майстерні.
Основа кожного представленого рушника – “древо життя”. Це класичний центральноукраїнський рушник, але інтерпретований, переломлений через свідомість автора. На якому зображені традиційні символи, але вже в авторській подачі.
Олександра Теліженко, заслужена художниця України
Олександра Теліженко, заслужена художниця України:
“Я працюю з колективом, тому що головний закон народного мистецтва – це колективність. Я художник – придумую, малюю, працюю з автором, веду авторський нагляд.
Вишивка – це як молитва, і вишиті вручну твори працюють, творять енергетику навколо людини, творять середовище, заряджають на добро.
Рушник – оберег і благословення. В ньому є триєдині світобудови… Це така велика академія: тут тобі й Велесова книга й вся наша історія. Рушникова мова – це мова символів, це орнамент, а орнамент – це наша прадавня космічна грамота. Згадаймо Кам’яну могилу, Велесову книгу, Трипілля. І ніколи нікому не вірте, що ми навчилися писати в Х столітті з приходом візантійської грамоти – в Кам’яній могилі 14 тисяч років до того вже були письмена. І вони дуже схожі на орнамент: ті значки, символи й були початками нашого письма. Це наша прадавня грамота, але грамота не побутового земного (хтось комусь щось сказав чи порахував), а це була мова з вищими божественними силами, небом. І вона нікуди не ділася, ми її забули, треба просто нагадати.
Рушник працював на початку першого тисячоліття, як свідчать науковці, він працював після прийняття християнства, він працював під час і після руїни, а в козацькій державі розцвів. А 20 століття суцільна боротьба, в цей період рушник чорно-червоний-білий – драма, крик, а тепер ось трохи інший час, і рушник намагається висвітлитися, розквісти кольорами”.
Лялька
Доповнюють рушникову експозицію понад десяток вишитих картин, теж створені за ескізами пані Олександри, і більш, ніж
Лариса Теліженко, майстриня-лялькарка
два десятки авторських ляльок Лариси Теліженко. Частину з них Лариса створила ще 2006 року, а добру когорту – впродовж останніх трьох місяців, зокрема такі композиції як: “Різдво на порозі”, “Благовіщення”, лялька “Покрова”…
Лариса Теліженко, лялькарка, заступник директора у творчій майстерні Олександри Теліженко:
“Основа кожної ляльки – старовинне домоткане полотно, якому 50-100 років. Тобто це давня тканина, дуже пластична, енергетична й природня. Я люблю з нею працювати саме тому, що вона насичена різними енергіями. Інші тканини, які застосовуються, теж натуральні – льон, вовна. Нитки також натуральні, в деяких роботах використані навіть домотканні нитки.
Наступного року творча сім’я Теліженків планує відкрити загальну спільну виставку, де окрім вишитих композицій пані Олександри та ляльок Лариси, представлять витинанки пана Миколи та модний одяг в етностилі Олесі Теліженко.
Виставка триватиме до 20 грудня 2011 року.
Катерина Качур, “Рукотвори”
Світлини Богдана Пошивайла та Богдана Гдаля