“Як заплели мене в понеділок, то тільки у четвер і розплели…”
Роздивляючись на давніх фотографіях українських наречених у масивних вінках з гусячого пір’я, й не думалося, що колись побачу, як у такий стрій вбирають сучасну молоду. Та в серпні цього року таки втрапила на традиційне весілля у прикарпатському селі Великий Ключів, що на Івано-Франківщині. Воно славиться унікальними весільними головними уборами.
Щоправда зараз цей звичай тримається на 75-літній жіночці Парасці Кушляк, яка чи не єдина в селі вміє плести самобутні весільні пір’яні вінки. Їх часом можна побачити і в декотрих музеях або ж на фестивалях.
Параска Кушляк, майстриня з виготовлення весільних вінків
Параска Іванівна Кушляк, майстриня плетіння вінків:
“Ще я віддавалася в такому вінку. То як мене заплели у понеділок, то тільки в четвер розплели. Я спала на руках, бо не було як обернутися. Пам’ятаю, мені так заплели волосся і так тягнуло, що при розплітанні жмут волосся витягнувся.
Такі вінки навчилася робити сама. Колись одна жінка плела для молодих, то я було переплітала, коли що спадало чи розпліталося. Також бачила вінки на фотографіях. Такий вінок можна зробити десь за два тижні. Треба мати бісер, фольгу, пір’я з гуски. Вінок важить до кілограма, не дуже важкий”.
Традицію, хоч і не так часто, та все-таки підтримують молоді мешканці села, наприклад, такі, як 28-річний Роман Геник та на чотири роки молодша Марійка Куник. Вони зініціювали своє весілля в народному стилі.
Молодий з дружбами приїжджає на вбраних конях
Родичі молодої готові правити за неї ціну
Молода з батьками
Норовливий кінь
Батьки молодого з короваями
Викуповування нареченої
Кожна весільна церемонія супроводжувалася піснями
Запис весільної пісні з села Великий Ключів Коломийського району на Івано-Франківщині.
[uppod url=https://rukotvory.com.ua/wp-content/uploads/2011/11/VN860047.mp3]
На Коломийщині зберігся місцевий говір та фольклор
Музика
Без музик не відбувається жодного весілля
Запис весільних музик села Великий Ключів.
[uppod url=https://rukotvory.com.ua/wp-content/uploads/2011/11/VN860050.mp3]
Марійка Куник, наречена:
“Ми захотіли, щоб у нас весілля було, як в давнину, бо ми є шанувальниками давньої культури. Нам допомагали сусіди, родина, всі були у захваті, підтримували мене, тому що не кожна дівчина чи молода захотіла б витримати цю всю увагу, церемонії, одяг. Цей віночок також має свою вагу, але це того вартує. Відчуття дивне і радісне. Такий день буває тільки раз в житті, і розумієш, що тільки зараз цим насолоджуєшся і більше такого вже не буде.
Сорочка, спідниця — це все моє, а намисто моєї мами, а мамі передавала її мама. Коралі є справжніми. Так що це у нас сімейна реліквія. Цій сорочці 10 років, вона пошита з полотна, а вишивала моя мама. Була пошила мені її завеликою і так, як би спланувала й прирекла, сказала: “Дай Боже, щоб ця сорочка була на той час, коли ти станеш нареченою”. Так і склалося. І так само багато людей прирікало, казали моїй мамі: “Марія Петрівна, хіба коли твоя дочка буде виходити заміж, то тоді вона вбереться в ці квіти, в цей пір’яний віночок”.
Марія Бойчук, керівник народного аматорського фольклорного колективу “Ключівські узори”
На рік відбувається не менше чотирьох таких традиційних весіль, запевняє керівник народного аматорського фольклорного колективу “Ключівські узори” Марія Бойчук. За словами жінки, на гуляння запрошують до півтисячі гостей – від сусідів до далеких родичів. Часто молоді люди одружуються “за порадою батьків”, коли змалку разом росли і сім’ї дружили. “І ті ґазди і ті ґазди. Ану, діти, давайте трішки придивляйтеся одне до одного, бува кажуть батьки. І непогані сім’ї виходять, коли за порадою батьків одружилися. Цього року було чотири-п’ять весіль саме за порадою батьків і звісно за згодою дітей. Змалечку разом виростають, слухають батьків і бережуть рід”.
Церемонія весілля
У вівторок печуть короваї. Середа вважається “пісною дниною”, до весілля нічого не роблять. В четвер жіночки шиють вінки й ними вбирають короваї. А в п’ятницю батьки благословляють короваями своїх дітей на добре щасливе життя і виряджають в село.
Однак день у п’ятницю починається з того, що у хаті вбирають молоду. Тато заносить стільчик, мама несе подушку. Брати заводять молоду. Це все відбувається під спів жінок. Молода сідає на подушку і плетільниця починає її розчісувати, заплітати волосся в кіски, щоб вінок тримався на голові. Приносять намиста, вбирають у пір’яний вінок, приперезують давньою хусткою, прив’язують при боці калач, який символізує життя.
Вбирання молодої
Матір передає доньці сімейну реліквію - справжні коралі
Коралі
На весіллях старші жінки згадують, як це відбувалося у них
А молоді дівчата про заміжжя тільки мріють
Починають вбирати головний атрибут весільного строю молодої - вінок з пір'я
Майстриня Параска Кушляк (одягає вінок) каже, що важить такий головний убір всього до кілограма
Тим часом молодий у вишитій сорочці й кептарі з дружбами на конях приїжджають до молодої. Молодий обов’язково має сидіти на білому коні. Коні вбрані у ліжники та в каблУки. На воротях у молодої ставлять стіл з пригощаннями. Сходяться люди. Брати молодої стоять на воротях і правлять молодому за неї ціну. Все це за давньою традицією.
Оксамитова смужка з квіточками із бісеру та оздоблена позліткою – сакральний додаток до головного пір’яного вінка
Цей віночок, або таку собі декоративну смужку роблять у четвер. Починають з барвінку: молода з молодим йдуть рвати барвінок, обов’язково його рвуть через калач, який наперед печуть з діркою посередині. Зірваний барвінок приносять жіночкам, які починають шити віночок.
Спочатку роблять 9 ґудзиків з темно-червоних ниток. Інші жінки з гілочки солодкої яблуні вирізають кільце. І потім це кільце заповнюють цукром, щоб молодим було завжди солодко, зернами жита (символ життя), відрізаними краєчками грошей (щоб були багаті), крапелькою меду… Це все обгортають барвінком, папером, потім до цього пришивають зроблені 9 ґудзиків, обшивають їх і пришивають до стрічки.
Жінки готуються робити оксамитову смужку для молодої
В процесі роботи
Кільце з гілочки яблуні (на білій тканині) заповнюється цукром, зернами жита, відрізаними краєчками грошей, крапелькою меду
Кожна жінка є носієм знань давніх місцевих традицій
Оксамитову стрічку із закладеними в ній побажаннями чіпляють до головного вінка
Віночок, або оксамитову стрічку молода має берегти все життя
У п’ятницю перед тим, як молода йде в село тато з мамою перехрещують молодих цим віночком і прив’язують його до головного пір’яного вінка молодої. Цей віночок береже дітей, дає добру долю, – так споконвіків передається.
Після весілля молода має берегти цей віночок, або оксамитову смужку. Великий вінок можуть комусь і передавати, а маленький віночок мають берегти все життя.
В суботу молоді йдуть вінчатися до церкви вже в сучасному одязі.
Благословіння молодих та виряджання у село
Основні традиційні страви на весіллі в селі Великий Ключів
- Підпалка (зварений на м’ясі бульйон і заправлений смаженим борошном цілу ніч має тушитися в печі, на ранок виходить дуже запашна страва)
- Кулеша з бринзою (варена кукурудзяна каша посипана бринзою)
- Голубці
Реалії життя
Марія Бойчук, керівник народного аматорського фольклорного колективу “Ключівські узори”:
“Багато молодих людей їдуть за кордон на заробітки. Майже у кожної сім’ї хтось та за кордоном. Буває, що розпадаються сім’ї, бо один поїхав, інший лишається. Та загалом тенденція така, що там заробляють, потім повертаються і село багатіє”.
Кілька записів весільних пісень та мелодій села Великий Ключів Коломийського району на Івано-Франківщині:
[uppod url=https://rukotvory.com.ua/wp-content/uploads/2011/11/VN860063.mp3]
[uppod url=https://rukotvory.com.ua/wp-content/uploads/2011/11/VN860052.mp3]
Текст та світлини Катерини Качур, “Рукотвори”