28 Бер 2015 22:37 Огляди

Леонід Сморж та його колекція декоративних скульптур

Леонід Сморж та його колекція декоративних скульптур

З середини 1960-х років і майже до останнього дня свого життя доктор філософських наук, професор Леонід Сморж (1927–2009) займався збирацькою діяльністю. Його колекція опішненської кераміки вважалася найбільшою й найцікавішою в Україні з-поміж приватних. У травні – червні 2009 року вчений, перед відходом у вічність, передав її Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному. Так у його структурі з’явився ще один підрозділ – Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа.

Кожен предмет у Музеї-садибі унікальний. Але перлиною колекції, безумовно, є декоративна скульптура (136 одиниць збереження). Особливу увагу привертають антропоморфні фігурки. Здебільшого, це опішненські «барині». Жіночі скульптурки оздоблені проколюванням, ритуванням, пластично-фактурним наліпленням та багатою мальовкою ангобами у вигляді концентричних кіл, кривульок, зірочок та ін. Нижню частину фігурок у формі конуса витягували на гончарному крузі. До неї приєднували голову з рельєфно виділеним носом. Очі та рот найчастіше виконували технікою проколювання. Голову жінки увінчував капелюх або вінок. До тулуба прикріплювали руки у вигляді двох валиків. Нерідко жінка тримає під пахвою півня, качку, гуску чи кошик: роботи Олександри Селюченко «Бариня з чортом» (1970), «Бариня» (1970). «Барині» Гаврила та Явдохи Пошивайлів датовані 1960-ми – 1970-ми роками. «Після смерті Олександри Селюченко Гаврило Пошивайло залишався єдиним майстром, котрий ліпив традиційних баринь. Його барині – «баришні» – великих розмірів, теракотові, декоровані розписом. Композиційно та за манерою ліплення, вони є продовженням давньої антропоморфної скульптури й зберігають надзвичайно архаїчні елементи: фронтальність постави із заокругленими руками, дзвоноподібна спідниця, «величний», ніби застиглий вираз обличчя», – писала доктор мистецтвознавства Олена Клименко [2, с.140]. У колекції Музею-садиби зберігається сім «баринь» творчого дуету Гаврила та Явдохи Пошивайлів. У такій же манері виконана робота Василя Омеляненка «Козак» (1980): фігурка чоловіка в українському національному одязі; скульптура Миколи Пошивайла «Козак на коні» та скульптурні композиції «Ой, чия то молодиця» (1960), «На ярмарок у Сороченці» (1970) та інші.

Пошивайло Гаврило (форма), Пошивайло Явдоха (мальовка). «Бариня». Глина, ангоби, полива, ліплення, мальовка. Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Пошивайло Гаврило (форма), Пошивайло Явдоха (мальовка). «Бариня». Глина, ангоби, полива, ліплення, мальовка. Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Солоха і Чорт

Леонід Сморж. «Солоха і Чорт». Глина, ліплення, вдавлювання, ритування. Опішне, Полтавщина. 1975. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Твори самого Леоніда Сморжа досить часто розкривають тему української демонології. Серед них зустрічаємо гоголівських «Вія» (1980), «Хому» (1970), «Пацюка» (1990), «Солоху й Чорта» (1975), а також персонажів, пов’язаних з іншою тематикою: «Гегемон» (1971), «Одарка і Карась» (1980).

У колекції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа широко представлена анімалістична скульптура. Вражає розмаїття кольорів, форм, розмірів, технік декорування.

Широко представлені в колекції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа декоративні зооморфні скульптури відомих опішненських майстрів Івана та В’ячеслава Біликів, датовані 1960-ми – 1970-ми роками, твори Василя та Петра Омеляненків, Миколи Пошивайла, Трохима Демченка 1970-х років, а також Михайла Китриша 1990-х років.

«В Опішні індивідуальні «почерки» майстрів більш яскраво виявились у пластиці», – зазначила кандидат мистецтвознавства Олена Клименко. Вона вважає, що «новатори», які втілюють власні знахідки, закономірні для народного мистецтва, не видозмінювали й не руйнували народну традицію… В опішнянській зооморфній пластиці другої половини ХХ століття були збережені давні образи народної скульптури – баран, бик, лев, цап. На відміну від іграшки, зображення птаха зустрічається дуже рідко. Майже не змінився старий композиційний принцип: тварина стоїть на чотирьох ніжках, голова розташовується прямо, або злегка відведена вбік, паща відкрита. Між рогами (баран, бик, цап) або вухами (лев) розташований отвір з маленькою покришкою. Збереглися і деякі принципи декорування: імітація вовни у вигляді ліплення з пропущеної крізь сито або тканину глини, гравірування, ум’ятини, відтиски штампа» [2, с.156]. Оглядаючи анімалістичні скульптури в експозиції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа, за формами й технікою декорування легко визначити, що їхні автори належать до одного гончарного осередку, але кожен майстер, як уже зазначено, має свій власний «почерк». Крім того, аналізуючи опішненську декоративну скульптуру другої половини ХХ століття, яка, власне, і присутня в колекції Леоніда Сморжа, слід пам’ятати, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття в Опішному широко побутував посуд у вигляді тварин. Одна з таких посудин – «Баран» (1970-ті) – є і в колекції вченого, але зроблена вже сучасником Леоніда Сморжа – Трохимом Демченком. Його «Баран» стоїть на чотирьох конусоподібних ніжках. Тулуб посудини пустотілий, має кулясту форму, плавно звужуючись доверху, він переходить у вузьку коротку шию, яка завершується ледь розхиленими, потовщеними пружком вінцями. Отвір прикривається круглою покришкою з пипкою по центру. З одного боку до тулуба примазано невелику голову на тонкій шиї. Піднята догори, вона має тонкі спіралеподібно закручені назад роги. З протилежного боку до тулуба примазано хвіст-ручку. Шия, роги та хвіст декоровані смугами з пальцевих вдавлень. На тулубі – ритовані кривульки, наліплені розетки та концентричні кола. Посудина вкрита зеленою поливою. Подібний зооморфний посуд у середині ХХ століття отримав інше призначення – «вироби мають відмінне від старих як функціональне, так і формальне рішення. В них майже відсутній зв’язок із утилітарним призначенням (не посудина для напоїв, а декоративна скульптура), підсилене декоративне начало, яке виявляється у збільшенні пластичних доповнень, що сприяє грі світлотіні, співставленню об’ємів, їхньому збагаченню та ускладненню» [2, с.160].

Василь Омеляненко. «Бик». Глина, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування.  Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Василь Омеляненко. «Бик». Глина, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування.
Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Василь Омеляненко. «Бик». Глина, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування.  Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Василь Омеляненко. «Бик». Глина, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування.
Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Василь Омеляненко. «Козел». Глина, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування.  Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Василь Омеляненко. «Козел». Глина, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування.
Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Трохим Демченко. «Баран». Глина, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування.  Опішне, Полтавщина. Друга половина 1970-х. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Трохим Демченко. «Баран». Глина, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування.
Опішне, Полтавщина. Друга половина 1970-х. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Василь Біляк. «Лев». Глина, полива, гончарний круг, ліплення вдавлювання, ритування.  Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Василь Біляк. «Лев». Глина, полива, гончарний круг, ліплення вдавлювання, ритування.
Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Одним із найцікавіших опішненських майстрів, чиї твори зберігаються в Музеї-садибі, є заслужений майстер народної творчості України, лауреат Премії імені Данила Щербаківського, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик. Роботи Івана Білика зазвичай «виточені на крузі й декоровані наліпками, гравіруванням, відбитками штампа та вкриті зеленою (темного і світлого відтінків) й брунатною поливами, зрідка прикрашені розписом» [2, с.160]. «Кожна гончарна формула Івана Білика є виявом високої гармонії, має свою мелодику, свою пластичну ритміку. Композиції його легкі і жваві. В них поєднані всі елементи художньої виразності… Біликове трактування образу, напевне, залишиться неповторною вершиною в українській гончарній фігуративній пластиці», – писав Петро Ганжа [1, с.2]. У 1960-х – 1970-х роках Іван Білик подарував Леоніду Сморжу 11 зооморфних скульптур. Усі ці твори представлені в експозиції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Серед традиційних образів народної скульптури: баран, бик, лев, кінь, є і дещо незвичайне – декоративна скульптура «Їжак» (1970). Це невелика фігура звіра з видовженим тулубом, що спирається на чотири короткі ніжки. Маленька голова з маленькими округлими наліпленими вушками завершується видовженим маленьким носом, піднятим догори. Очі, ніздрі ледь намічені. Рот відкритий. На голові, між вухами, отвір. Ззаду до тулуба примазано хвіст-ручку. Вся поверхня тулуба декорована наліпленими вузькими смужками з вдавленнями, що імітують голки, вкрита світло-зеленою поливою.

Щодо класичних скульптур Івана Білика мистецтвознавець Олена Клименко зазначала: «Найбільш показовим є зображення лева з м’якими силуетами, заокругленими лініями, плавним переходом від одного об’єму до іншого, основа скульптури – циліндричний широкий тулуб, масивний у передній частині, який спирається на чотири ніжки (нерідко профільовані). Висока шия завершується невеликою заокругленою головою з маленькими вушками, вусами і бородою. Зв’язок з утилітарною першоосновою – посудом – підкреслюється отвором, розташованим між вухами, відкритою пащею-отвором та хвостом-ручкою. Грива намічена невисокими наліпами й рельєфними відбитками штампа. Вираз «облич» біликівських левів в усіх варіантах вирішення образу однаковий – доброзичливо-привітний» [2, с.161].

Барани Івана Білика ніби змагаються між собою в красі – хто ошатніший, хто сильніший… Кожен баран – «індивідуальність». У колекції Музею-садиби їх три, і кожен з них має свій характер.

Білик Іван (форма), Бондаренко Марія (мальовка). «Кінь». Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування, мальовка. Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Білик Іван (форма), Бондаренко Марія (мальовка). «Кінь». Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування, мальовка. Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Іван Білик. «Лев». Глина, полива, гончарний круг, ліплення вдавлювання, ритування.  Опішне, Полтавщина. 1960-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Іван Білик. «Лев». Глина, полива, гончарний круг, ліплення вдавлювання, ритування.
Опішне, Полтавщина. 1960-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Іван Білик. «Їжак». Глина, полива, гончарний круг, ліплення вдавлювання, ритування. Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Іван Білик. «Їжак». Глина, полива, гончарний круг, ліплення вдавлювання, ритування. Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Іван Білик. «Лев». Глина, полива, гончарний круг, ліплення вдавлювання, ритування.  Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Іван Білик. «Лев». Глина, полива, гончарний круг, ліплення вдавлювання, ритування.
Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

В експозиції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа є також робота «Кінь» Івана Білика, оздоблена мальовкою Марії Бондаренко. Це єдиний кінь маестро в колекції Леоніда Сморжа. Це той самий рідкісний випадок, коли майстер дозволив нанести на свій виріб мальовку, причому вся увага акцентується саме на ній. Тут немає великої кількості наліпленого декору, форма дуже проста. Виріб середнього розміру. Тулуб видовженої форми, що спирається на чотири ноги, посередині звужений, з трьома пружками, переходить у хвіст-ручку з пальцевими вдавленнями по краях. На високій шиї з фігурною гривою, прикрашеною рядами вдавлень – невелика голова з видовженою мордою, відкритим ротом, наліпленими очима, вухами, бородою. Між вухами – отвір, прикритий круглою покришкою. Робота прикрашена мальовкою у вигляді грона винограду, багатопелюсткових квітів, смужок, кривульок та цяток на бежевому тлі.

Батькову традицію в глиняній декоративній скульптурі продовжив син Івана Білика – В’ячеслав Білик. У колекції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа є три його декоративні скульптури: «Бик» (1967), «Жаба» (1968), «Міфічна істота» (1991). Його «Жаба» одна з найцікавіших скульптур у колекції. Вона невеликого розміру, пустотіла, з видовженим тулубом, масивною головою, на якій великі ритовані очі обведено пружком з пальцевими вдавленнями, широкі ніздрі та відкритий рот. Жаба сидить на загнутих наперед довгих задніх лапах, передні – маленькі, примазані з боків до голови. Тулуб і голова прикрашені ритованими кільцями. Поверхня скульптури вкрита білим ангобом, світло-зеленою, марганцевою і прозорою поливами. Зображення жаби не характерне для Опішного, але в майстра воно виконане в класичній традиції: елементи декорування, поливи. Автор подає своє бачення даного образу.

В’ячеслав Білик. «Жаба». Глина, полива, гончарний круг, ліплення вдавлювання, ритування.  Опішне, Полтавщина. 1969-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

В’ячеслав Білик. «Жаба». Глина, полива, гончарний круг, ліплення вдавлювання, ритування.
Опішне, Полтавщина. 1969-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Одним з найталановитіших народних майстрів Опішного, чиї роботи зберігаються в колекції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа, є, безсумнівно, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Премії імені Данила Щербаківського, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Василь Омеляненко.

«Творчість Василя Омеляненка – визначне явище українського мистецтва. Кожен новий твір – це справжня творча знахідка. Майстер вишукує нові композиційні рішення, найбільш придатні пластично-виражальні засоби для творення народженого оригінальним художнім баченням майстра. Дослідники мистецтва визначають підкреслену бароковість, монументалізм та надзвичайну пластичність творів Василя Омеляненка… Усі його звіроподібні скульптури позначені глибоким психологізмом створених образів тварин. Леви, бики, барани Василя Омеляненка лагідні, добродушні, «людяні», позбавлені звіриної сутності», – вважає доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України Олесь Пошивайло [4, с.161].

У колекції Музею-садиби зберігається сім декоративних скульптур майстра, датованих 1960-ми – 1980-ми роками. Серед них – «Бик», «Лев», «Козел». «Леви, бики, барани Василя Омеляненка відрізняються контрастом об’ємів (витончений тулуб і масивна передня частина з широкою шиєю та великою головою, посиленням гри світлотіні за рахунок високих доповнень (вуса, борода, грива). Головне у його творчості – рухливість лінійного ритму, динамічність силуету, підкреслена декоративність у трактуванні образу» [2, с.161]. Візитною карткою Василя Омеляненка в колекції Леоніда Сморжа можна назвати його твір «Бик». Це скульптура тварини на чотирьох фігурних ногах, середнього розміру, пустотіла, з видовженим тулубом, значно розширеним у передній частині. На масивній шиї бика голова з закрученими наперед рогами. Між ними отвір, прикритий покришкою з високою пипкою. Морда тварини з наліпленими очима, бровами, ніздрями, бородою та відкритим ротом. Від бороди вниз вздовж тулуба тягнеться наліплена хвиляста смуга. Ззаду до тулуба примазано ручку-хвіст, декоровану наліпленими смугами з пальцевими вдавленнями. Вся поверхня тулуба прикрашена ліпниною, що імітує шерсть. Поверхня скульптури вкрита коричневою поливою.

Михайло Китриш. «Кінь». Глина, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування.  Опішне, Полтавщина. 1990-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Михайло Китриш. «Кінь». Глина, полива, гончарний круг, ліплення, вдавлювання, ритування.
Опішне, Полтавщина. 1990-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Заслужений майстер народної творчості України, лауреат Премії імені Данила Щербаківського, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Михайло Китриш лишив після себе досить багату творчу спадщину. Його творчість – «визначне явище українського мистецтва. Його роботи є класичними зразками сучасної народної кераміки. Майстер у творчій роботі віддає перевагу декоративній скульптурі; виготовляє традиційний для гончарства Опішного посуд у вигляді левів, биків, баранів, козлів; побутовий і ритуальний посуд… Він єдиний з опішнянських гончарів, хто дуже багато експериментує з кольоровими глинами, поливами та формами керамічних виробів» [6, с.85]. Як вважає Володимир Прядка, «Василеві Омеляненкові властива бурхлива барокальність форм, а в творах Михайла Китриша відчувається перегук з високим стилем античності» [5, с.5].

На жаль, у колекції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа в декоративній скульптурі він представлений не так широко, як хотілось би. Всього тут двадцять п’ять робіт, і лише п’ять з них (1970-ті – 1990-ті) – декоративна скульптура. Про своє знайомство й дружбу з ученим Михайло Китриш розповідав: «Наше знайомство з Леонідом Опанасовичем розпочалося в далекому дитинстві. Я відпочивав у піонерському таборі в Міських Млинах і познайомився з його молодшим братом Віталієм. Пам’ятаю, з якою заздрістю ми спостерігали за тим, як Леонід тренується – підіймає величезні гирі (він тоді захоплювався важкою атлетикою). Пізніше ми зустрічалися в заводі, потім на виставках у Києві, а з відкриттям музею-заповідника в Опішному вже тут, у музеї гончарства. Бував колекціонер і в нас удома. Всі вироби, що зберігаються в Меморіальному музеї-садибі Леоніда Сморжа, я йому в свій час подарував. Хороший був чоловік: щирий, привітний, порядний; розум мав великий, простих людей не цурався» [3, с.1].
Серед його творів у Музеї-садибі: «Лев», «Козел», «Кінь». Скульптури різного розміру (від 18,6 до 60 см).

Твір «Кінь» виготовлений автором і подарований збирачеві в 1990-х роках. Це скульптура невеликого розміру, що стоїть на чотирьох конусоподібних ніжках, декорованих у верхній частині наліпленими смугами. Має видовжений, звужений посередині тулуб з пружком. Передня частина тулуба значно розширена. На довгій шиї – невелика, повернута вбік голова з наліпленими очима та видовженою мордою. Рот відкритий, ніздрі позначені пальцевими вдавленнями. З двох боків до голови примазано вуха. Між ними та вздовж шиї ліпнина, що імітує гриву. Ззаду до тулуба примазано хвіст-ручку з вдавленими смужками по краях. Тулуб декоровано відтисками штампа у вигляді кілець. Декоративна скульптура вкрита світло-коричневою поливою із вкрапленнями темно-зеленого кольору.

У короткій статті, на жаль, дуже важко дати повний опис всіх декоративних скульптур, що знаходяться в експозиції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа, розповісти докладно про творчий почерк авторів цих неперевершених шедеврів. Але навіть таке знайомство з колекцією може дати уявлення про її різноплановий характер.

Декоративна скульптура, що зберігається в Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа, має велике значення для вивчення народної декоративної скульптури взагалі й опішненської зокрема. В колекції представлено різні її види – як антропоморфну, так і зооморфну. Важливо, що вироби, які становлять основу експозиції Музею-садиби, атрибутовані зі слів самого колекціонера. Всі скульптури – це авторські роботи, виготовлені й придбані збирачем у 1960-х – 2000-х роках. Колекція тривалий час була закрита для широкого загалу й наукового вивчення, нині ж може стати основою для великого ілюстрованого альбому й безцінним матеріалом для досліджень.

Вікторія Зубань, завідувач Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа

Список використаної літератури:

  1. Ганжа Петро. Класик опішнянської кераміки // «Голос Зіньківщини». – 1999. – №13. – 17 лютого. – С.2
  2. Клименко Олена. Народна кераміка Опішні (до проблеми традицій та інновацій в народних художніх промислах): Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства. – К.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені максима Рильського НАН України, 1995 // Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.2. – 340 арк.
  3. Польові матеріали автора.
  4. Пошивайло Олесь. Василь Омеляненко. Творчий портрет // Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.2. – С.2.
  5. Прядка Володимир. Велети опішнянської кераміки // «Вечірній Київ». – 1999. – 6 лютого. – С.5.
  6. Щербак Василь. Сучасна українська майоліка. – К.: Наукова думка, 1974. – С.192.