Два дні, у суботу та неділю, у Музеї народної архітектури та побуту України, що у Києві, рясніло витворами з народного мистецтва та дитячими голосами. Дві знакові події збіглися докупи в один час – традиційний День вишивальниці й ткалі та Всеукраїнський дитячий фольклорний фестиваль «Орелі», який цього року відбувся вже втретє.
Хто не полінувався і поїхав у знаний Пирогів, спочатку потрапляв у світ ткацтва та вишивки. Там чи не сотня майстрів з різних куточків країни винесли на показ та продаж свої творіння. Хто купував, а хто прицінювався. Якщо добре придивитися, то за цією метушнею стежили з усіх усюд. Ткані ляльки допитливо виглядали з-за огорожі, рушники в тісняві гойдалися на вітрі, а килими впевнено та поважно красувалися на спеціально збитих жердинах. Вироби справжнього майстра, як і люди, живі, енергетично сильні, здатні надихати та дарувати радість.
Та пройти трохи далі, вглиб Музею, і на співочому полі вирувало дещо інше життя. Майстри з дітьми ділилися своїм вмінням – навчали охочих різних видів народної творчості. Особливо цікавило малечу – малювання на склі та ліплення пташок з тіста. Перше привабило своєю новизною, а інше – смаком.
«Спершу дітей слід навчити малювати, а вже потім усього іншого» – переконаний Іван Приходько, художник та майстер-різьбяр з села Дударків, що на Київщині. Спеціально на фестиваль він привіз роботи своїх учнів.
Іван Приходько, художник, майстер-різьбяр:
– Я дітям показую Марію Приймаченко, Ганну Собачку-Шостак, також свої вироби з дерева приношу. Коли вони подивилися мої вироби, я кажу: «Запам’ятовуйте ці обриси. Запам’ятали? А тепер вдома намалюйте»… Дитина вчиться на образах малюнків… А починається все з сонечка, квіточки, коника. І все це в кольорах. Основних є шість кольорів – зелений, синій, червоний, жовтий, чорний, а білий як тло.
Олекса Ткачук, що прийшов на дитячий фестиваль разом з дружиною та маленьким сином, Івана Приходька знає ще зі шкільних часів:
– Я цього діда побачив ще в школі. Ми ходили на скрипку, на фізкультуру, волейбол, а він на вулиці збирав дітей, давав їм крейду і казав: малюйте, діти. А що малюйте? Що хочете малюйте! Ну, мої друзі, однокласники – всі малювали танки, ракети, космос – все ж таки виросли на радянських темах. А дід підійшов до мого танка і в нього на дулі квіточку намалював і каже: «О, диви, який гарний танк, він квітками стріляє». І потім пояснював нам, що треба малювати квіти, природу, дерева так, як ми це бачимо, а не зброю, бо це війна.
Під час фестивалю діти не тільки вчилися творити руками, а й співати та танцювати. Власне, автентичний спів та народні танці – основний стержень фестивалю «Орелі». Цього року на сцену вийшли двадцять три дитячі колективи з різних областей України, зокрема з Одеської, Миколаївської, Донецької, Харківської, Волинської, Рівненської тощо. Були й такі, кому їхати до Києва задалеко.
Мирослава Вертюк, координатор фестивалю:
– Не представлена Західна Україна. Виявилося, що їм легше їхати на фестивалі за кордон (значно простіше і фінансово і організаційно), ніж їхати до нас. Тому що у сусідів за кордоном проводиться дуже багато фестивалів і це вже така напрацьована практика…
Ми ставили за мету не лише запросити найкращих, а також й тих, кому ще треба вчитися… Якщо не брати киян, то насправді більшість дитячих колективів до нас саме з сіл приїхали. Це дає надію, що ці обряди матимуть продовження в житті…
Хто хотів втрапити на фестиваль, надсилав організаторам відео своїх виступів. Фольклористи натомість давали рекомендації щодо виконавства та костюмів. Вже на фестивалі було видно, хто дотримався порад, а хто проявив самодіяльність.
– З тим гуртом, який себе найкраще показав на фестивалі, місяць тому ми дивилися відео й одразу оргкомітет вказав на недоліки. Після того, розповідали, що вони протягом місяця не раз зустрічалися з автентичними колективами свого краю, з бабцями з іншого села, яких спеціально до них привозили і вони в них вчилися…
Стало очевидним, що мало ведеться роботи в правильному напрямку саме на державному рівні. Майже всі колективи жаліються на одне: що ми, окрім вас, мабуть, більше нікому й не потрібні… До речі, на фестивалі, виявився великий відсоток російськомовної публіки, але цікаво, що щось їх сюди таки кличе. Це дає нам в руки якийсь важіль – ми можемо когось переконати не просто там говоріть українською чи робіть по-українськи, а зачіпати зсередини.
Учасників фестивалю нагороджували подарунками та водили на екскурсії.
Наступного разу приходьте у Пирогів 12-13 червня, тоді святкуватимуть День різьбяра та майстра плетіння, а 26-27 червня – День гончаря та коваля.
Рукотвори