Ковальська скриня прадіда і газове горно: як Іван Возняк продовжує ремесло в Луцьку

У Луцьку 46-річний Іван Возняк уже понад два десятиліття працює ковалем. У липневому репортажі Суспільного він розповів не лише про художню ковку, а й про родинну лінію ремесла: ковалями були його прадід і дід, а нині в кузні разом із ним працюють батько й брат. Майстер каже, що хотів продовжити цю справу ще з дитинства, хоча за освітою він історик.

Найважливіша родинна річ у цій історії — не готовий виріб, а скриня з інструментами. За словами Возняка, прадід прийшов у село після одруження саме з нею; люди нібито подумали, що в скрині багатство, а там лежало ковальське приладдя. Для майстра це стало поясненням того, що є справжнім спадком: «Багатство — в людських вміннях, в руках і інструменті».

До власної кузні Возняк ішов не через формальне учнівство в одній майстерні. Він їздив різними кузнями, дивився, як працюють інші майстри, а першим власним виробом називає троянду, викувану для себе. Згодом, за його словами, саме художня ковка стала способом заробітку. Нинішня робота починається з розмови із замовником: команда погоджує ескіз і матеріали, а далі проходить шлях від проєктування та кування до складання і монтажу.

У репортажі майстер називає базові інструменти коваля — руки, молоток, кліщі, зубило й струбцину. Технологія кузні водночас не застигла в минулому: замість давнього вугільного горна тут використовують газове. Возняк не подає це як розрив із традицією, а як робочу альтернативу, що дозволяє продовжувати ремесло в сучасній майстерні.

Окремою лінією його роботи були ковані фігури для новорічної ялинки в Луцьку. Від 2014 року кузня дарувала місту фігурки тварин за східним календарем; задум почався з кованого коня. Серію з усіх дванадцяти символів не завершили: майстер прямо каже, що подальші події внесли свої корективи. Це важливе уточнення, бо воно не перетворює міський подарунок на безперервну традицію, якої нині може вже не бути.

Возняк говорить, що в роботі є романтика, але вона не замінює щоденної праці, терпіння й навички. Він хоче, щоб ковальство перейшло й до його дітей. Поки ця передача знання відбувається передусім усередині родини — від прадідової скрині та дідівської професії до сучасної луцької кузні, де майбутній виріб починається з ескізу й розігрітого металу.

Джерело: Суспільне Луцьк.