Принаймні так кажуть науковці в столичному Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара”. Там на Покрову відкрилася виставка рушників та автентичних речей побуту з фондів музею та приватних колекцій.
Зокрема, виставка демонструє рушники кінця 19 – початку 20 століття, які використовувалися в різноманітних обрядах та ритуалах, супроводжуючи все життя українців від народження і до смерті. Фундатор музею Іван Гончар приділяв рушникам велике значення й зібрав чималу їх колекцію – до 1000 одиниць. Це, без сумніву, свідчить про те, яку видатну роль відіграє рушник в житті кожного українця, – кажуть працівники музею.
За характером застосування рушники умовно можна поділити на побутові, календарно-обрядові, або святкові (річне обрядове коло), родинно-звичаєві і хатні, громадсько-звичаєві.
Рушники:
– до хліба;
– до діжі;
– до води;
– утиральник;
– стирок.
Рушники календарно-обрядові, святкові (річне коло):
– до Різдва;
– до Колодія;
– Вербні;
– Великодні;
– Юріївські (скотарські);
– на Сінокіс;
– зажинки, обжинки;
– Маковійна квітка (маковій);
– Спасівські.
Рушники родинно-звичаєві та хатні:
1. Родильні обряди:
– мамин рушник для немовляти;
– запросини “бабувати”;
– допомога під час пологів;
– прийняття новонародженого;
– обтирання матері і дитини;
– зливки;
– перша купіль і сповиток;
– колиска і завіса;
– відвідини породіллі.
2. Хрестини:
– подарунки кумів;
– крижмо;
– “бабина каша”.
3. “На свій хліб”
4. Пострижини і заплетини
5. Благословення “в науку” (до школи)
6. Проводи в дорогу
7. Проводи до війська
8. Весільні рушники:
– сватання (плечові рушники);
– заручини;
– запросини (рушник-підперізка у молодої та старшої дружки);
– вінкоплетення;
– торочини;
– для гільця;
– виготовлення короваю і печива (об’язування коровайниць рушником);
– рушник (або хуста) для світилки;
– благословення молодих хлібом і образами;
– вінчання (шлюб);
– зустріч молодих в батьків молодої і в батьків молодого;
– застільні рушники;
– подарункові рушники і хустки;
– хуста для даровизни;
– рушник для лежня;
– рушник для вмивання молодих після “комори”;
– рушник молодої у хаті свекрів;
– одруження останньої дитини (“обжинки”);
– ритуал єднання роду – підперізування близьких родичів з боку молодої і боку молодого спільним довгим рушником.
9. Поховальні рушники:
– до домовини;
– у хаті небіжчика;
– на поминання (поману) душі;
– для храму.
10. Поминальні рушники (протягом року)
11. Хатні рушники:
– будівництво (закладини, піднімання сволоків, квітка);
– встановлення сох;
– входини (вхідчини, перехіщини);
– божники (набожники);
– кілкові (колочкові) – буденні, постові, святкові.
Рушники громадсько-звичаєві:
– толока;
– проводи (чумацькі, козацькі, рекрутські);
– зустріч гостей;
– рушники для громадських будівель;
– захист від негараздів;
– “обиденні” рушники;
– храмові рушники;
– обітні, обрічні рушники і тканина.
Назва рушник виводиться дослідниками від слова «рука», а також від слова «рушати». Як уособлення шляху, дороги, рушник є тим «рушієм» прогресу, певного відтинку на шляху еволюції душі у фізичному світі.
Триватиме виставка до 16 лютого.
Світлини Катерини Качур, “Рукотвори”