Куплений років 5 тому на фестивалі “Країна мрій” намальований на склі ангел цього майстра незмінно стоїть на своєму видному місці у кімнаті. За цей час картину обступили інші дрібні твори народного мистецтва, а сам ангел й не думає нікуди переміщуватися. Від нього йде легка позитивна енергія, яка завжди живить й надихає.
Тоді я ще не була особисто знайома з Валерієм Данишем, живописцем на склі. Але його картини одразу припали до душі й легко їх пізнавала на всіх наступних ярмарках та фестивалях, де майстер брав участь.
Усміхнені сонця, радісні писанки, що взялися за руки, завжди щасливі батьки та діти, мальовничі ландшафти сіл Центральної України, давня українська символіка, з якої постають трава, дерева, сніг та все-все, що бачимо довкола. Роботи злегка гумористичні, кожна має прихований сюжет та багатозначне трактування. Саме такими побачила роботи пана Валерія, зокрема, на його останній виставці у київській галереї “Леля” (Української майстерні іграшок). Там митець представив близько п’ятдесять найбільш яскравих робіт. Серед них є й серія ікон, образ яких черпав з ікон 10-11 століття періоду Київської Русі та хатніх ікон кінця 19 – початку 20 століть.
Весняний ранок
Великоднє свято
Наречена і наречений
Святий Георгій
Валерій Даниш, живописець на склі:
“Ці ікони писалися на дереві і через великий проміжок часу, що минув, колір на них ледве пробивається. Я сюжет взяв за основу і вирішив їх зробити на склі, але не підробляти, не старити, а зробити їх яскравими.
В кожній хаті була своя ікона, зокрема Покрови. Тобто в селі був майстер, йому замовлялася ікона і він малював Божу матір, у неї зліва і справа над плечима були, скажімо, ангели-охоронці цієї землі, а в внизу під покривалом вона тримала всю сім’ю: тата, маму, дітей, дідуся й бабусю. Передати точно зовнішність людей було не можливо, то зображували схематично. І через покоління така ікона вже ставала сімейною реліквією”.
За словами пана Валерія, більшість своїх картин він малює “по пам’яті”. Згадує дитинство або те, що колись бачив, переосмислює по-своєму й видає у готовий художній твір.
Валерій Даниш, живописець на склі:
“Там є зимова робота. От це відчуття, коли канікули, діти їздять на санках, і коли 4-5 година вечора, смеркається, а ти все доїжджуєш, дорослих вже практично немає, і от ти з’їжджаєш, дивишся нікого немає і таке відчуття, що весь світ твій.
В роботі з ялинкою я малював ті іграшки, які колись у мене були. Мав дерев’яного коня, який був прибитий до дошки, а на дошці чотири коліщата. Його можна було тягнути за собою на мотузочці або сидіти на ньому й ногами штовхатися. Були дерев’яні машинки. І це все я зобразив”.
За словами митця, найбільше користуються попитом картини з ангелами.
Валерій Даниш, живописець на склі:
“Є такий інститут ангелів. У кожної людини є ангел хранитель, а в деяких людей, залежно від їхнього завдання, з яким ми направленні на цю землю, їх буває два-три й навіть більше. Над ангелами є архангел, серафим, але то вже висока категорія ангелів. Ми не привчені до спілкування саме з ангелами, які насправді нас направляють, щось підказують у вигляді інтуїції, але ми їх рідко слухаємо, й одразу звертаємося до Бога, до вищої інстанції. Як на мене, то краще звертатися до свого друга-ангела, побратима, наставника, до істоти, яка нас безмірно любить і буде нам допомагати з усім, що ми задумали. Але часто ми не маємо такого контакту, тому я зробив серію робіт про ангелів, які можливо зорово якось компенсують брак такого спілкування”.
Катерина Качур, “Рукотвори”