Розписати писанку напередодні великого Свята має кожен, це ніби таке собі очищення та наповнення символічним змістом душі перед світлим Христовим Воскресінням. Однак є ті, для кого писанкарство стало справою життя, вони відтворили тисячі писанок зі стародруків й передають цей досвід своїм наступникам. До них належить й київська писанкарка Зоя Сташук. З нею зустрілися у музеї Павла Тичини, де майстриня вкотре проводила усім охочим свій майстер-клас з писанкарства.
Розкажіть, чому писанки створюють саме перед Великоднем?
(сміється) Та я цілий рік пишу писанки. А взагалі, це дохристиянський звичай. Яйце як символ життя, весни, пробудження, як символ Христа на Великдень.
Коли від язичництва переходили до християнства, то всі обряди, пов’язані з весною, були плавно прийняті християнством. Писали писанки у всіх селах і казали, що це поганське мистецтво. В містах писанки фактично не робили…
Сакральне значення писанки у нас збереглося і до сьогодні, а от в інших країнах воно загублене. Я буквально днями була на виставці, де представляли свої роботи майстрині з Словаччини, Румунії, Болгарії, то ніде на писанках символів вже немає. Вони кажуть, то є складно і нам легше писати гвіздочками, які виглядають як лемківські писанки – отак дьорг-дьорг на себе цю голочку, вмочують у віск і навіть не фарбують яйце. Вони просто по білому яйцю розводять віск, добавляють туди спеціальні пігменти і кольоровим оцим воском роблять зверху цяточки і це у них така писанка.
Зоя Сташук (зліва) під час майстер-класу
І пані Людмила зі Словаччини має у себе вдома величезну колекцію писанок, більше 800 одиниць і от вона з таким задоволенням купила у мене писанки справжні. І каже, Боже, у нас вже цього немає, тому що це складно, ми так не робимо, ми робимо швидко. А от українцям вдалося зберегли оцю сакральність писанки.
Навіть сам жовток і білок всередині яйця – це символ життя, знаки, які накладаються – це оберегові знаки, думки, які людина вкладає, свічкою йде очищення простору біля жінки. І остання складова, бджолиний віск – бджілка як свята мушка, яка від сонечка шматочок забирала і людям у вигляді воску приносила.
Плюс раніше були природні фарбники. Спеціально збиралися трави, святилися на Спаса, воду брали з трьох джерел, не розмовляли поки несли додому, все це заварювалося, добавляли святої водички. І нічого не викидалося з оцих етапів підготовки. Одягалися у чистий одяг і в Чистий четвер більшість писали писанки, коли все було вичищено у хаті і душа чиста, постилися люди більше. І от створювали оце енергетичне диво, в яке вкладали все, що хотіла жінка мати для своєї сім’ї.
А чоловіки писали раніше писанки?
Чоловіки також писали писанки, але значно менше, і тільки в Тернополі, на Хмельниччині це було розповсюджене між чоловіками. У мене в студії є хлопці, які пишуть писанки і гарно це роблять. Я за цим теж спостерігаю і не бачу ніякої різниці.
Ви розказували про серйозне готування перед писанням писанки, як ви гадаєте, зараз його хоч хтось дотримується?
Ні. От така складова, як приготування фарб, зникла. Ну, художниці-сучасні писанкарки пробують робити природні фарби, деякі навіть пишуть ними, але навряд чи ця фарба освячується, навряд чи береться, скажімо, громова свічка.
Як чисто технічний підхід, можна на сьогодні використовувати природні барвники і як вони фарбують, то прекрасно виходять. Але це дуже складна процедура. Натомість, анілін, коли з’явився у 19 столітті, то швидко почали його використовувати, тому що це легко. Швидко розвів фарбу у баночці водою і такі яскраві кольори виходять (сміється).
Кажуть, що після освячення, писанку впродовж року треба зберігати в хаті? Але буває, що писанка або розіб’ється чи розімнеться, куди далі її дівати, бо викидати ж не можна?
За легендами, про це й у старовинних книжках пишуть, що таку писанку треба потрощити на дрібнесенькі шматочки і пустити за водою, бо відьми дуже полюбляють писанки, знаючи, які вони енергетичні. Вони знають, що шкаралупка – це вже не є ціле, і їй вони можуть додати вже свої негативи. Щоб вони не могли зачерпнути оцією шкаралупкою води, ну і не наговорити комусь, то шкаралупу й дрібнять.
А якщо писанка розіб’ється, то вона ніби негативну енергію в себе увібрала?
Так, я теж так вважаю. Писанки дійсно енергетично сильні і я бачила це на власні очі. Ми проводили виставку в Будинку природи, здається 1997 року. І прийшов до нас біоенергетик зі своїми цими вертушками. Вони в нього так вертілися, що ледь з рук не вистрибували. Він такий був здивований, рота розкрив, ледве стримується, бігає туди-сюди, потім знайшов нарешті якусь одну писанку і до неї: «О, це найсильніша, що вона означає?» – питає. А там така дивна була писанка, на ній лише жовті смужки, наче як сходи, але зигзагами були намальовані і більше в принципі нічого. І от він визначив, що це найсильніша писанка. І той біоенергетик казав, що тут скрізь літають оці енергетичні поля, це щось неймовірне і питав, як ви тут витримуєте, бо він весь аж почервонів, а ми кажемо, що вже звикли (сміється). Це може й дивно, але писанки дійсно концентрують таку сильну енергію.
Під час писання писанок
Зараз писанкарство більше поширене у великих містах, аніж в селах, якщо брати схід, центр України?
Відносно сіл, то це дійсно так, бо тут же просто перервалася ниточка. І ті бабусі, які вміли писати, то їх давно вже немає. А з 1920-х років категорично заборонили не тільки писати писанки, а й фарбувати. І я от особисто пам’ятаю, коли ми в школу приносили, та й не можна було ніякі крашанки приносити, зразу комсомольський актив тебе розбере по кісточках, і вижене зі школи із запискою мамі, що ти такий поганий. Це заборонялося категорично. І дійсно моя мама писанки не писала, хоча вона з Полтавщини родом. А я й не чула й не бачила, що таке воно й є.
Вперше я побачила писанки у Музеї українського декоративного мистецтва в Лаврі, і мені вони дуже сподобалися. Я побачила, що можу й собі навчитися цьому, коли дітвору в студію привела, а там тільки відкрився цей гурток, і я з таким захопленням вирішила, що для чого мені мої технічні науки, коли я можу спокійно займатися такою цікавою справою.
Розкажіть, коли почали писати писанки і чи пам’ятаєте свою першу писанку?
Звичайно пам’ятаю (сміється). З 1992 року я займаюся виключно писанками і щаслива, радісна, задоволена.
У писанці головне гарно зрозуміти її об’єм і як його розділити, ну, бачити цю основу. А так як я дуже гарно креслю і це був мій улюблений предмет в школі, то мені дуже легко зрозуміти, як побудувати оці складні орнаменти.
Зоя Сташук показує молодій писанкарці страусине яйце
Пізнавши і намалювавши близько 5 тисяч традиційних писанок, я зараз собі вже дозволяю писати авторські свої роботи, в орнаменті з’єднувати знаки, вважаю, що всі вони позитивні.
Як один дядько тихенько просив у мене: «А чи не могли б ви мені ось на яйці написати писанку «Для моєї тещі». Я кажу, ви знаєте, ви не за цією адресою, писанки несуть тільки хорошу енергетику і тут я ніяк не можу допомогти. (сміється)
Скажіть, де зараз можна придбати фарби, писачок для створення писанок? Бо в магазинах просто так, здається, такі речі не продаються.
Фарби зараз робить львівська фабрика, яка розфасовує ці барвники в пакетики. Раніше їх можна було у кожному господарчому магазині купити, бо ми в молодості фарбували вовну. А зараз немає проблем, у кожному магазині повно всякої вовни, купуй її і в’яжи собі. А де людина може ще користуватися аніліновими барвами? Практично ніде. І тому їх немає в магазинах. Ці фарби конкретно з фабрики потрапляють нам, писанкарям. То я замовляю і людина може придбати такі фарби на майстер-класах.
Також писачок нам колись привезли з Канади, ми подивилися, він дуже хорошої якості, і от по цьому зразку одна людина виточує ці інструменти і дає нам, а ми їх розповсюджуємо. В магазинах його, практично, немає. Це не той товар, що буде широко продаватися. Це дуже вузька спеціалізація.
Літератури з розпису писанок зараз дуже мало. Таке враження, що це ніби закрита тема…
От візьміть стародруки відродіть. Є чудовий альбом М.Кульжинського виданий в Москві під назвою «Описание коллекции народных писанок». Там 2219 писанок представлено, то візьміть і просто перевидайте цей альбом. Він 1899 року, ясно, що там і мова не всім зрозуміла, незручний формат А-3, але цих альбомів дуже мало, у Києві в науковій бібліотеці в Могилянці є, також в історичній бібліотеці в Лаврі та у Львові. Ось буквально декілька примірників цього Кульжинського. А там же унікальні старовинні писанки.
Тобто дослідники ще в той час досліджували писанки?
Ну, це ціла історія була. В селі Круглик на Полтавщині жила поміщиця Катерина Скаржинська. Вона мала багато грошей і любила народне мистецтво, і в себе створила приватний музей народних промислів, але писанками вона особливо захоплювалася. І так цим перейнялася, що найняла до себе на роботу членів географічного товариства, зокрема, такі імена як Федоров, Кульжинський. Це були дуже серйозні люди і вони 10 років системно збирали писанки через священників, через єпархії, спеціально їздили в 
етнографічні пошуки, експедиції, пересилали поштою – всякими шляхами вони збирали писанки. І зібрали три з половиною тисячі писанок різних взірців за 10 років. І потім ця поміщиця розумниця була, розуміла, що писанка нетривка річ, може розбитися. І вона дала гроші на видання, а Кульжинського призначила головним упорядником цього альбому. Він працював над тим, щоб систематизувати, зробити історичний опис цього всього. Він опрацював весь етнографічний матеріал, зробив класифікацію писанок – за знаками, символами, губерніями (17 губерній було представлено), потім кожну губернію розбив по містах і селах, і це все пронумерував і написав. Ну, це просто клондайк (дуже багаті поклади чогось, або джерело величезних благ – авт.) для сучасного писанкарства. Ну, хто знає цей альбом, то з нього черпає інформацію.
Коли ми з Оксаною Білоус (відома київська писанкарка – авт.) перший раз перемалювали весь цей альбом і виставили, то всі просто ахнули. Бо ж, 2219 писанок і всі висять, і на них можна дивитися. Ми отак на половину поділили альбом і промалювали всі писанки. Мистецтвознавці були у захваті. Тоді ми зрозуміли, що це треба робити.
Далі був Мирон Кордуба. Це писанки Галицької Волині, 1895 року видання. Там 156 писанок. До речі, отам на виставці червоні писанки в корзинці, то це саме з Кордуба відмальовувала моя учениця Ганнуська.
Я вважаю, що моє завдання це відновлювати от такі колекції писанок і їх розповсюджувати.
Спілкувалася Катерина Качур