Керамічні ананаси на пів сотні рук: як Сан-Хосе-де-Ґрасія зберігає свою керамічну мову

У Сан-Хосе-де-Ґрасія, громаді муніципалітету Танґансікуаро в мексиканському штаті Мічоакан, 10–12 липня тривав п’ятий Ярмарок керамічного ананаса (Feria Artesanal de la Piña). За повідомленням Дому ремесел Мічоакану (Casa de las Artesanías de Michoacán, Casart), свої роботи там показали й продавали понад 50 майстринь і майстрів. Для маленької громади це не просто кілька днів торгівлі: глиняні ананаси — упізнавана місцева форма, навколо якої зберігаються ремесло, родинна пам’ять і спосіб заробітку.

Того ж вікенду в місцевій школі показали роботи 33-го місцевого конкурсу гончарства. У ньому були категорії для досвідчених майстрів і «нових талантів»; приймали не лише ананаси, а й свічники, посудини для напоїв, керамічні вежі, набори та нові авторські вироби. Дім ремесел Мічоакану оголосив призовий фонд у 80 тисяч мексиканських песо для 25 переможців і спеціальну премію імені Хосе Марії Алехоса Мадриґаля — 8 тисяч песо за найкращу роботу. До відкриття очікували понад 90 учасників і близько 150 речей; самі конкурсні роботи мали залишатися на виставці й у продажу протягом ярмарку.

Чому саме ананаси? Це не загальна назва мічоаканської кераміки, а декоративні посудини й скульптурні ємності у формі плоду, які стали особливістю Сан-Хосе-де-Ґрасія. Дім Мексики в Іспанії (Casa de México en España) зазначає, що їх використовують як оздобу, супниці або великі посудини для напоїв, а заввишки вони можуть сягати 1,2 метра. За переказом, який наводить ця установа, форму започаткувала в 1960-х роках Еліса Мадриґаль Мартінес — мати знаного майстра Іларіо Алехоса Мадриґаля. Профіль Діани Алехос Блас на ярмарку «Майстри мистецтва» пов’язує ананас у роботах її родини з достатком і гостинністю. Водночас надійного свідчення, чому Еліса обрала саме цей плід для першого виробу, у відкритих джерелах немає.

Поверхню ананаса не відливають із готовою фактурою. Глину змішують із тепетате — місцевим глинистим матеріалом вулканічного походження, який робить масу пластичнішою. Два великі пласти формують у половинних матрицях і з’єднують. Далі починається пастільяхе (ісп. pastillaje) — ліпний декор із багатьох дрібних шматочків глини. Їх один за одним прикріплюють до основи, відтворюючи шкірку й листя плоду. Після першого випалу річ покривають кольоровою поливою і знову випалюють; для сплавлення поливи температура сягає майже 1 000 °C.

Ця техніка не має одного безіменного автора, проте в її історії постійно звучать родинні прізвища. Дім Мексики в Іспанії пов’язує появу ананасів у 1960-х із Елісою Мадриґаль Мартінес. А профіль ярмарку «Майстри мистецтва» розповідає про гончарку Діану Ґвадалупе Алехос Блас: вона вчилася у батька Еміліо Алехоса Мадриґаля та матері Хуани Блас Анхелес, а її бабуся Еліса була серед перших жінок громади, які робили такі вироби. Після смерті батька під час пандемії Діана взяла на себе підтримку матері, почала шукати покупців по всьому штату й продавати кераміку через інтернет. Це не замінює колективної історії ремесла, але показує, як воно переходить у конкретній майстерні від покоління до покоління.

У Сан-Хосе-де-Ґрасія захищають не тільки назву. Правила колективної марки «Глиняні ананаси Сан-Хосе-де-Ґрасія — регіон походження» (Piñas de Barro de San José de Gracia Región de Origen) визначають виробництво полив’яної кераміки, просування та захист техніки й виробу як завдання місцевої асоціації гончарів. Тобто громада намагається тримати разом те, що часто розпадається: форму, місце походження, право називати річ її власним ім’ям і можливість майстра заробляти на складній ручній праці.

На липневому конкурсі ціну предметів також назвали частиною цієї реальності. Представник ремісничого сектору Рохеліо Ернандес Серано пояснив, що малі роботи стартують приблизно від 250 песо, вироби заввишки 80 сантиметрів коштують 5–6 тисяч, а великі — 9–10 тисяч песо: сума залежить від розміру й складності. Отже, ярмарок показав керамічні ананаси не як одинокий «символ Мексики», а як великі крихкі речі, для яких потрібні десятки рук, два випали, власна назва й простір, де їх можна побачити поруч із людьми, що їх створюють.

Джерело: Casa de las Artesanías de Michoacán (Casart).