17 Лип 2009 10:54 Розмови

Олена Орєхова: Виготовлення ляльки – це медитація

Олена Орєхова: Виготовлення ляльки – це медитація

Ви коли-небудь робили ляльки власноруч? А чи знаєте, що в давнину вони правили за обереги? Вузликові ляльки символізували чесноти майстрині й ними оздоблювали хату. Їх дарували до іменин, весіль тощо. І зараз ляльки подеколи саджають на капот автівки з молодятами. Кладуть і до колиски, аби лялька її обживала. А потім вішають поблизу, оберігаючи дитину від безсоння, хвороб та лих. Виготовляти ж обереги – клопітна робота, це не в ляльки гратися. Олена Орєхова займається цим вже шостий рік. Із листя кукурудзи, дукачів, намистинок, сіна, вовни, льону творяться берегині. Ці кралі, як намальовані.

Родичі  майстрині – ремісники ще з XVII століття. Олена Орєхова народилася в Києві і з шести років знала, що виготовлятиме українські сувеніри. Дитиною в’язала гачком та іноді відкраювала шматочок гарної тканини чи мережива від маминого шитва. Потім були курси крою та шиття, ручної й машинної вишивки, збору квіткових композицій. Напрацювавши добрячу базу, пані Олена взялася за лялечки Середньої Наддніпрянщини. Зараз обереги – її основне заняття.

Олена Орєхова, майстриня вузликових ляльок

Олена Орєхова, майстриня вузликових ляльок

– Чи можна цією рідкісною справою заробити на прожиття?

– На хліб з маслом, але іноді те масло дере горло. Праця важка. Є ціль, треба виносити ідею, назбирати дуже багато матеріалу: старі речі, прикраси… Іноді їду на Куренівку, там бабусі виносять зі скринь унікальні речі. Потім зачиняюся вдома, вмикаю канал „Культура”, де ніхто не стріляє, й починаю творити. Не можна розмазувати роботу на місяць: треба зробити колекцію, щоб було з чим поїхати на ярмарок і запропонувати вибір покупцеві.

– Скільки часу потребує  одна лялька?

– Я роблю їх колекціями: за тиждень – 10-12 ляльок. Спершу виготовляю голівки, тоді – обличчя і згодом підбираю оздоблення. Воно дуже багато часу забирає. Іноді бачу: не купують ту чи іншу ляльку, щось не те… Переробляю зачіски, ладнаю інші фартушки, прикрашаю. Пестую їх, пестую… Буває, розкладу в майстерні і приходжу на ніч подивитися.

– Кожна Ваша лялька має ймення – Одарка, Явдоха, Павлина, Регина… Як Ви їх підбираєте? Інтуїтивно чи користуєтеся тлумачниками?

– Називаю інтуїтивно. Це приходить у процесі роботи. Якщо не виходить, залишаю  на деякий час і даю можливість  клієнтові вписати (показує „візитну книжечку”, яку має кожна лялька). Даю давні імена, IX-X століття.

– Чи можна називати ляльки близькими родичами, друзями?

– Ні в якому разі, бо берегиня має бути нейтральною. Мене часто питають, чому не роблю їм обличчя. За повір’ями, якщо лялька має обличчя, в неї заселиться душа, з’явиться характер. Колись наші предки поклонялися лялькам як божествам. А яке ж божество з характером? Хрестик на обличчі ляльки – символ жіночого й чоловічого початків: горизонтальна й вертикальна лінії. А кругле личко – солярність, символ сонця.

вузликова лялька– Хто кого частіше обирає: покупець – берегиню чи вона – покупця?

– Геть по-різному. Колись їх не купували, а обмінювали на гроші. Або дарували.

– У магазинах продаються  дорогі інтер’єрні ляльки з-за кордону. Чи є Ваші вироби інтер’єрними?

– Вони стають такими, коли я їх оздоблюю – вишивкою, стрічками, яскравими тканинами… Вони інтер’єрні, тому що неігрові.

– Чи налаштовуєте Ви себе особливим чином перед роботою?

– Аякже. Раз на місяць накопичую енергію, щоб дуже хотілося взятися до праці. Щось побачу по телевізору чи на комусь, враження й настрої накладаються. Аж не можу – відчуваю, що треба сідати за ляльки. Підкуповую, вимінюю, знаходжу матеріали. Ескізів ніколи не роблю. П’ю каву, моделюю і працюю…

– Опишіть своїх  клієнтів.

– Я постійно їжджу по ярмарках, днях міст, тож це найрізноманітніші люди. Кожен обмінює на ті гроші, які йому доступні – від 30 гривень і вище. На „Країні Мрій” нещодавно купили ляльку до Франції. Я проводжу також майстер-класи – колективні й індивідуальні. Привожу матеріали, кажу: зараз робитимемо ляльку без голки й ниток. Питають: та ну, як?.. І за годину-другу всі – з ляльками. Їздила так двічі до діток із онкоцентру, у громадські організації. Якось робили ляльок із вагітними жінками. Або просто подружки збираються на рукоділля.

– Як часто створюєте  нові колекції?

– Раз на 1-2 місяці. Не завжди є час: потрібен тиждень або хоч 3-4 дні. Вони дуже тягнуть енергію. Обереги, буває, клепаю: будиночок, до нього – підківку, фігурки з соленого тіста… Ляльки ж – інша справа, аж памороки забиває. Може, того, що зразу 10 роблю.

вузликові ляльки– Рукоділля, як постійно пишуть у жіночих журналах, дозволяє спекатися стресів. Як гадаєте, чи може воно стати модним серед жінок, які працюють у бізнес-сфері й не мають стосунку до цих знань?

– Виготовлення ляльки – це медитація. Ти сконцентрована на одному і якщо думатимеш про каструлю на плиті, то нічого не зробиш. Іноді я вимикаю телефон. Телевізора не чую, це лише фон. А щодо моди – я завжди кажу своїм клієнткам: матимете лялечку – будете наймодніша в Києві!

– Чи бували оригінальні замовлення? Скажімо, лялька в сучасному одязі чи у вигляді Майкла Джексона?

– Поки таких шалених замовлень не було. Знаю, що берегинь дарують депутатам, але ще не всі їх сприймають. Учора на ярмарку підходить жіночка, питає: а це ті лялечки, в які голки встромляють?.. Ні, кажу, не ті. Якось подзвонили мені й хотіли перед Новим Роком щось із двісті ляльок замовити. Але на те дуже багато часу треба.

– Французький письменник Жюль Ренар писав: „Думаю, ми народжуємося наділені певним розпливчастим талантом, від якого треба вміти звільнитися. Нема нічого легшого, як бути знавцем усіх мистецтв, а я обмежився одним”. Це можна сказати про Вас?

– Авжеж. Людина має концентруватися на одному, двох, трьох напрямках – не більше. Так ми відточуємо майстерність. Перші мої ляльки були смішні, аж боялася їх робити: може, все неправильно… Потім зрозуміла, що все гаразд. Як рука йде, так і роблю.

Більше про вузликові ляльки ви можете дізнатися на сторінці www.lyalechka.com

Аніта Грабська, для Рукотворів