Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Той, хто оцифровує та відтворює давнє життя гуцулів

Той, хто оцифровує та відтворює давнє життя гуцулів
3 травня 2011 17:16

Колишнє життя мешканців Гуцульського краю на понад тисячі одиниць старих фотографій. Саме стільки, а може й більше, в ході приватних експедицій зібрав звичайний ентузіаст з Гуцульщини, лікар за освітою та етнограф за покликанням Володимир Кіцелюк. Відшукані фото він виклав в електронному вигляді в Інтернеті. На запитання: «навіщо?» відповідає просто: «щоб зберегти культурну спадщину».

Розмову з Володимиром шляхом листування вела ще влітку минулого року (2010) та опрацювати матеріал вдалося лиш щойно. Однак впевнена, ця інформація досі актуальна. Володя продовжує свою збиральницьку справу та приймає у своїй господі гостей, втомлених міською суєтою та спраглих за відпочинком на природі та ще й з етнічним колоритом. Бо, окрім веб-проекту, займається ще тим, що називають «зелений туризм». Туристів запрошує у власноруч відремонтовані гуцульські хати, в інтер’єрі яких шановане місце відведене старовинному гуцульському антикваріату, а саме предметам побуту та вжитку.

Тож розмова з Володимиром про все та по черзі…

Гуцульські образи. Електронний архів фотографій гуцульського краю

— Коли і як з'явилася ідея проекту...

Володимир Кіцелюк, автор етнографічних проектів

Я вже досить довго цікавлюся давниною і при тому по-різному. Зокрема, моє колекціонування гуцульського антикваріату переросло у створення домашнього музею, який тепер займає три кімнатки під дахом, а дослідження власної генеалогії, мабуть, приведе до окремої наукової роботи.

Ідея створити щось електронне прийшла десь три роки тому, коли я ще працював менеджером в Києві. Я поділився думками з своєю товаришкою дизайнером за професією Мар’яною, її теж захопила така ідея і ми вирішили влітку поїхати в експедицію. Спочатку думали зробити два об’єднаних між собою сайти, де в одному був би власне архів давньої гуцульської фотографії, а в другому карта-путівник тієї давнини, що ще досі збереглася в гуцулів. Таким чином можна було б подивитися і порівняти по селах що колись було і що можна побачити зараз. Але по ходу роботи стало ясно, що нам, аби справитись з цифровим фотоархівом, а той другий сайт відклали.

Вже маємо більше тисячі сканів, які викладені на сайті. Сортуємо по селах, по роках і по типу об’єктів, що зображені на фото.

— Розкажіть про сам процес збирання фотографій…

Експедиції проводимо літом, виділяємо на це тиждень-два. Ми сідаємо в машину, беремо з собою сканер, ноутбук і їдемо в гори. Зупиняємось по селах і ходимо від хати до хати, питаючи, чи має хтось давні знимки. Як правило, головне зачепитися, а далі люди самі посилають один до одного, деколи й проводять. У нас є спеціальна формула, як ми пояснюємо людям, що ми від них хочемо. Оскільки в горах складно оперувати такими словами як «інтернет» і «відсканувати», а наш контингент це переважно старенькі бабусі, то ми говоримо, що хотіли б «перефотографувати старі знимки для музею». Коли люди впевнюються, що ми в них нічого не забираємо, то, звичайно, з радістю нам допомагають. Мар’яна сканує фотографії, а я в цей час записую, хто на них зображений. Часом до фотографій можна почути цілі родинні історії.

Весілля, 1920-1945. З колекції Михайла Струтинського. Івано-Франківська обл. Коломийський р-н село Ключів


Лісосплав, 1945-... . Чернівецька обл. Путильський р-н село Усть-Путила


Товариство "Січ" в Космачі. З колекції Олени Костюк, ...-1920. Івано-Франківська обл. Косівський р-н село Космач


Відправлення добровольців до легіону УСС, 1914. Івано-Франківська обл. Косівський р-н село Березови


Катерина і Михайло Хімчаки, 1945-... . Івано-Франківська обл. Верховинський р-н смт Верховина


Вертеп, 1945-... . Івано-Франківська обл. Коломийський р-н село Нижній Вербіж

— Чим ви добираєтеся від села до села? Вас хтось супроводжує?

Їздимо власним авто самі, боятися нема чого. З собою беремо намет, який (якщо добра погода) розкладаємо десь, як вже починає вечоріти і в ньому ночуємо. Якщо дощить, то просимось до когось додому. Останнього разу на Путильщині* розкладали намет під самим румунським кордоном.

*Путильський район — один з районів Чернівецької обл., розташований у південно-західному регіоні області, на кордоні з Румунією, у найвищій частині Українських Карпат.

Михайло Сулятицький син Василя, ?, ?, 1899. З фондів Музею історії міста Коломиї.

— У скількох районах, селах вже побували? Скільки ще треба обійти, об'їхати?

Не знаю точно, у скількох селах вже були. Та й села бувають різні, інколи на одне село треба кілька днів. Територіально ще не були в двох районах — Рахівському і Надвірнянському. Ці ще в планах. Якщо представимо їх, то фактично сайт буде готовий. Хоча кінця поповненню фотографіями нема. Є ще дуже багато сіл, до яких ми не дібралися і, я впевнений, ще багато унікальних фотографій ми не знайшли.

— Чи співпрацюєте з музеями, державними структурами, які займаються збиранням і зберіганням подібних архівів (скажімо, кінофотофоноархів України ім.Пшеничного у Києві)?

З музеїв наразі контактуємо тільки з музеєм Iвана Гончара. Досвід показує, що набагато простіше і легше контактувати безпосередньо з людьми в селах, ніж з працівниками держустанов.

— Когось ще залучали у свій проект?

Поки ніхто, крім нас з Мар'яною, над проектом не працював. Хіба ми просили програміста. Якщо хтось з приватних колекціонерів дає нам відсканувати знимки зі своєї колекції, ми підписуємо їх, що знимка з зібрань такої-то людини і обіцяємо не розповсюджувати ці зображення більше ніде, окрім як на сайті, чого строго дотримуємося. Ми відкриті до співпраці.

— Чи маєте від цього проекту якусь фінансову винагороду чи все для власного задоволення?

Працюємо для власного задоволення. Якогось гранту вибити поки не вдається. Подавались на грант поки один раз, але не виграли. Я зрозумів, що гранти писати треба не про те, що робиш, а про те, що хочуть грантодавці, мене це трохи не приваблює. На українську культуру гроші ніхто не дає.

Етнорекреаційний проект в Березові

«Проект відбувається в селі Вижній Березів Косівського району Івано-Франківської області. Це 30 км від м.

Інтер'єр старої хати

Коломия. У розпорядженні відвідувачів є два будинки, що стоять поруч. Один з них – давня хата, у якій, власне, й відбувається проект. Тут ми разом варимо давню гуцульську їжу, випікаємо в печі хліб і коржі, збиваємо масло, робимо сир, бриндзю, тчемо килими і прядемо, тут же виварюємо сіль із соровиці (соляної ропи). Поруч в стаєнці лущимо кукурудзу і мелемо її на жорнах на муку.
У іншій, т. зв. «новій хаті», є три окремі кімнати для спання, одна спільна велика кухня, санвузол із душем та туалетом. В цій хаті постійно є гаряча вода і встановлене парове опалення». Зі сторінки блогу автора проекту: http://vlotko.livejournal.com

Інтер'єр нової хати

— Це хати моєї бабусі і дідуся, — розповідає Володимир. – Власне стара — то і є хата моєї бабусі, а так звана нова — це переобладнане і перебудоване мною приміщення, яке в проекті колись мало бути стодолою і літньою кухнею.

Етнорекреаційний проект я задумав, як заміну роботи в Києві. Я довго роздумував, готувався і врешті залишив роботу, повернувся назад у гори. Моє життя кардинально помінялося. Багато часу пішло на ремонт, проведення комунікацій. Над ремонтом я багато працював сам. Це була зміна атмосфери офісних кабінетів на простір, де панують гумові чоботи, лопата, погодні умови і релігійні свята. Цієї весни (2010 року) я почав приймати перших гостей.

Основна ідея проекту — дати змогу людям відчути себе в звичайному селянському гуцульському житті, попробувати жити так, як жили в горах люди століття тому. Це такий собі «бек тріп» в часі, але з можливістю все ж мати під боком деякі блага цивілізації, як от душ і туалет. Я не кладу за мету повністю відтворити давнє життя, це неможливо. Основне, хоча б трошки відчути різницю, та й зрештою відпочити від міста. На проекті ми все робимо разом з гостями — готуємо давні гуцульські страви, мелемо муку, печемо хліб, збиваємо масло, робимо бринзу, прядемо, тчемо килими, виварюємо сіль, доїмо корови і таке інше. Окрім того ходимо в гори, на полонину, до джерел з соляною ропою, трохи експлуатуємо фіру* і коня, при бажанні йдемо на гуцульську музику до сім’ї сусідів-музикантів і під фрілку*, бубон і цимбали влаштовуємо танці. Все це коштує 150 грн в день разом з харчуванням.

*Фіра – віз
*Фрілка — гуцульська флейта, інакше флояра

Чудове місце, щоб відпочити від міста


Володимир (по центру) за провідника


В природному середовищі найкраще пізнається світ


Доїння корови для новачків може бути непростим заняттям


Так само як і ткацтво ряднин


Гості готують страви своїми руками


Вчаться навіть пекти хліб


Що може бути смачнішим за хліб, спечений в печі


Місцева кухня

Цього сезону (2010 року) вже було досить багато людей. В липні трохи заважали повені, однак не так самі повені, яких майже не було, як розтрублений інформаційними телеканалами переполох. Зате в серпні двері не закривалися. Люди були практично безперервно, одні їхали, а інші приїжджали, чоловік тридцять побувало, одні коротше, інші довше.

— В кого ви навчилися того всього, що пропонуєте гостям, як-от: випікання хліба, збивання масла, ткацтво килимів, ліплення з глини? Хтось вам ще допомагає втілювати програму відпочинку?

Багато всього я знав з дитинства. Дечому, як випіканню хліба чи ткацтву, я вчився вже по ходу у місцевих жінок. У мене в Березові поруч живе моя нанашка (хресна мама), вона багато мені допомагає.

— Ціна у 150 грн/день за відпочинок з такою насиченою програмою, як на мене, дуже навіть лояльна (за столичними мірками)? Як ви визначалися з вартістю послуг? Якось прораховували?

Вартість склалася якось сама по собі. Давня кухня досить проста і не потребує якихось дорогих продуктів, готуємо ми разом. Доїти корову ходимо до нанашки, а коня орендую у сусіда.

— Що потрібно для того, щоб вирушити до вас у гості?

Що потрібно... купити квиток на потяг, зібрати речі, які б не шкода забруднити, добре взуття і поїхати. А, ще перед тим зателефонувати мені і записатися. Ніякої особливої підготовки не треба.

Експонати приватного музею: предмети домашнього побуту гуцулів

«Дерев’яного начиння у моїй колекції вистачило б на кілька давніх господарств…»

— Які зразки гуцульського антикваріату маєте у своєму домашньому музеї? Скільки приблизно одиниць зібрали в колекцію?

Не знаю, скільки «одиниць зберігання» є в моєму музеї, але загалом є кілька відділів. Найгромоздкіший — це скрині. Їх наразі маю 29. У скринях зберігаю одяг. Маю кілька зразків березівського шляхетського строю, який уже майже повністю зник. Крім скринь, багато ще всякого дерев’яного начиння, бочок, бочечок, бербениць, дійниць, мірниць, коновок, ділеток, кобілок, гарнців, поливанниць, масльинок, накривчьинок, зрештою, кудель машинових і ручних, веретен, терлиць, чесал, дергівок і т.п. Вистачило б на кілька давніх господарств:-) В принципі, маю більш-менш все, що оточувало в хаті і господарстві колись людину, те, що вона могла вживати на свята і в будень. Окремо зберігаю давні документи і фотографії, книжки, маю кілька шляхетських грамот і угод на купівлю землі з кінця 18-го – початку 19-го століть.

«Мій дідусь теж мріяв організувати домашній музей, але так і не дійшов до цього…»

— Давниною я почав цікавитись десь у класі третьому, коли повитягав всі старовинні речі, які тільки знайшов у хаті, і поскладав на телевізорі. Це був мій перший домашній музей:-) Не знаю звідки то взялося, але пам’ятаю, що мені було страшно цікаво. Серед тих речей тоді була ложка, яку хтось з родичів приніс з першої світової війни, коралі і карбованці моєї прабабусі, ручний млинок до кави, ще щось. А монети збирати я почав ще в дитячому садку. Так що, це щось в крові. Мама розказувала колись, що мій дідусь теж мріяв організувати домашній музей, але так і не дійшов до цього.

Головна світлина
Юра Соломійчук-Юзенчук (стоїть окремо зліва) в товаристві січовиків з Брустурів-Космача. По повороті з Січового свята в Станіславові, 1904. Івано-Франківська обл Верховинський район, смт Верховина

Катерина Качур, Рукотвори
Світлини з блогу Володимира Кіцелюкаvlotko.livejournal.com, з сайту hutsul.com.ua та з приватних блогів: juliagorobey.livejournal.comwhitish.livejournal.comanderson-kiev.livejournal.com

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

7 відгуків

  1. Лев Сологуб коментує:

    Клас!!!!!!!!

    Дуже захопливе інтерв'ю, цікавущий пан, його захоплення та справа, яку він робить!

    Пропоную цю розмову перенести у розділ «Розмови» 😉

  2. Ірина Суліковська коментує:

    Я в захваті! На таких людях тримається наша Україна!

  3. Лариса Єнько коментує:

    Я зворушена до глибини душі! Познайомившись з Влодком ще на роботі в лікарні, запам'ятався таким, який не знаходив собі там місця. І добре, що не знайшов! Обіцяю сама собі рано чи пізно бути в Березові. Почуття глибокої поваги до такої особистості переповнюють мене.

  4. Юлія Красновид коментує:

    Може прогледіла десь, а може й дійсно немає контактного номеру Володимира. Буду вдячна, як підкажете. 🙂

  5. ukrania коментує:

    Клас!

    В мене точно така пічь, як на фото!

    Але прийдеться її зламати (

    Бо не гріє. Буде камін.

    Слобода, Коломийський район

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити