Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Тетяна Сосновська: Писання писанок називаю писанкотерапією

Тетяна Сосновська: Писання писанок називаю писанкотерапією
10 квітня 2009 12:08

Чи не найбарвистішим атрибутом Передвеликодня  є розписані за допомогою воску та фарби яєчка – писанки. Пописані різними знаками та символами вони несуть радість та світло усім — тим, хто їх писав, й тим, хто ними просто милується. Невимовною особливістю писанок є те, що якою б засмученою людина не була, а коли подивиться на писанку, то обов’язково мимоволі усміхнеться.

Як розписували Великодні яєчка наші пращури, де їх застосовували і чи багато в Україні зараз писанкарів, я питала у майстрині-писанкарки, директорки Київського літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини Тетяни Сосновської.

У день зустрічі зі мною пані Тетяна саме готувалася до майстер-класу з писанкарства, який мала провести з онкохворими дітками на прохання благодійного фонду Рената Ахметова «Розвиток України». Для діток майстриня готувала подарунки – кожному в окрему торбинку вкладала книжки про писанкарство та писачки. 

— Я вважаю, що писанкарство не може бути приватним бізнесом і взагалі не може бути бізнесом. Я не розумію тих писанкарів, які залишили свою роботу чи педагогічну чи інженерну чи будь-яку і сидять вдома пишуть писанки тільки для того, щоб в слушний момент їх продати. Звичайно, як додатковий заробіток це дуже приємний заробіток і справа ця потрібна, але я дуже поважаю тих писанкарів і власне беру з них приклад, які навчившись самі писати писанки, навчають цього інших.

Майстер-клас з писанкарства Тетяни Сосновської

Майстер-клас з писанкарства Тетяни Сосновської

Тому, що писанкарство це така архаїчна давня традиція, не мною і не іншими писанкарями придумана. І якщо нам вчасно спало на думку, що це ж воно десь може зникнути, що його треба продовжити, що його треба зберегти, то це просто подарунок долі, що ти вчасно це зрозумів, навчився і ти не маєш права законсервуватися у своїй квартирі, своїй майстерні, а ти повинен цьому навчити якомога більше людей. Мене ж свого часу хтось навчав і тих писанкарів, які вчили мене, теж хтось навчив, воно їм з неба не впало.

Які існують легенди, а може й дійсність про те, де й які писанки використовували?

Десь я читала, що малюнок писанки на зеленому тлі колись робили лише бабці-знахарки. Зараз ми використовуємо штучні анілінові барвники, а колись барвники використовували природні. Зелена фарба зажди була дуже примхливою і треба було добре знатися на травах, щоб знати яку траву розтерти, як запарити, щоб вийшов хороший зелений колір на шкаралупі яйця. Зелений колір – це колір життя, здоров’я, і коли знахарки, читаючи молитву, викачували яйцем якусь хворобу, то робили це писанками на зеленому тлі.

А писанки на жовтому тлі вже десь після Великодня малювали мами, у яких впродовж попереднього року померли маленькі дітки. Чому саме на жовтому тлі, я пояснити не можу, жовтий колір – колір сонця. Можливо тому, щоб сонячне світле побажання дати тим діткам, які довкола. Здається, на Зелені свята мами роздавали ці писанки діткам з побажаннями здоров’я, щоб ті в свою чергу пом’янули їхніх померлих дітей.

Дуже цікава історія з писанками на червоному тлі. Мама, у якої в сім’ї були дівчата, обов’язково малювала писанки з квітами, тому що квітка – це символ дівчини, краси. Освячену у церкві писанку разом з кораловим намистом клали у миску, заливали свяченою водою і всі в родині вмивалися тією водичкою. Першими вмивалися дівчата, щоб бути гарними, а особливо та дівчина, що була на виданні.

На писанках були символи, що оберігали дім від хвороб, від пожежі, були символи, які означали плодючість, хороший врожай.

Писанки в хаті зберігали впродовж року і коли на наступний рік орали городи, то освячені минулого року писанки кидали в зорану землю, щоб вони дали хороший врожай.

Також коли приносили освячену писаночку з церкви, то обов’язково клали її біля бджіл у вулику, щоб бджоли гарно роїлися. Давали писанки худобі або клали її десь у хліву. Якщо була маленька дитинка-немовлятко, то писанку спеціально малювали й для цього немовлятка і клали її обов’язково в колиску.

Кажуть, що раніше сідали писати писанки по обіді в Чистий четвер. Все в хаті прибрано, все чисто і мама, сідаючи писати писанку, відправляла дітей надвір гратися, щоб, не дай Бог, не розсердитися на якусь дитину, не накричати на неї, не набратися гріха на душу, бо люди писали писанки, очищені від усякої скверни.

А цих повір’їв дотримуються самі писанкарки? 

Взагалі, самі навіть писанкарки між собою кажуть, якщо перебуваєш в поганому настрої, краще писанки не писати, бо вона хорошою не вийде – або схибить рука або не візьметься фарба, або ще щось.

Я, наприклад, процес писання писанок називаю писанкотерапією. Бо який би ти не був, чи чимось засмучений, якісь проблеми тебе обсіли, але коли починаєш писати писанку, то про все забуваєш. Мабуть, дійсно тому, що там якісь світлі ідеї і якісь надії на майбутнє хороші, і вони оті погані думки все-таки відганяють.

І я думаю, що ті писанкарки, які є віруючими, ходять до церкви, то перш ніж писати писанку, читають молитву.

Раніше казали, перш ніж покласти яйце в першу фарбу, треба її покласти в розсіл від капусти і тричі прочитати молитву «Отче наш», значить це якийсь проміжок часу, якого достатньо, щоб шкірочка яєчка почала розчинятися.

Я писанки пишу вдома на кухні, у мене там в кутку стоїть ікона ще моєї прабабці, то мимоволі перш ніж взятися за писачок, розумієш, що треба прочитати молитву, попросити благословіння, щоб дійсно ті писанки були написані в добрий час і з потрібними думками.

Ми знаємо про писанки, а от крапанки, дряпанки і мальованки зараз так само поширені? 

Мальованки зараз не роблять, їх практикують лише переважно діти, які не вміють робити писанку, яким рано працювати з воском і вогнем.

Дряпанки вміють бабусі робити і студенти в художній академії та школі із задоволенням роблять хороші сюжетні дряпанки. Лиш вони зараз використовують не тільки голочку, а й тоненькі пристрої до ручної бормашини, тобто процес трішки уніфікується і технологізується, але традиція дряпанки лишається. Хоча, на жаль, мало її зараз роблять, але роблять.

А крапанки дуже просто робити, свічечку перевернув і віск капає на писаночку і її по черзі в кожну фарбу занурюєш.

Але зараз дуже мало, де можна зустріти крапанки…

Просто вважають, що це дуже легко і примітивно робити, хоча крапанки можуть бути такими симпатичними – ти капнув віск і крапелка потекла у вигляді слізки чи ще чогось. Дуже люблять їх діти робити. Їм кажи, що давай крапнемо 10-15 крапельок воску і тоді зануримо у фарбу, а якщо ти десь відвернувся, то вони закрапають все яйце, бо їм сам процес крапання подобається.

 

На Країні мрій

На Країні мрій

Здається, що дуже важко наносити рівні лінії на яйце. Чи кожен може цього навчитися? 

Я переконана, що будь-хто при бажанні може цього навчитися. Я була минулого року на Івано-Франківщині у Верховині і Косові. Старі Косівські писанки не є такими поцяцькованими і дрібними в орнаменті, як зараз, і я купила декілька писанок з Яворого у бабусі і з Верховини. Вони абсолютно в малюнку відрізняють від тих, які нам сьогодні привозять, дрібно помальовані. І коли дивишся на ту писанку, то там лінія трохи схибила, трохи пішла вбік, десь тонша, а десь товща, то ти розумієш, що бабуня своїми спрацьованими руками (їй може ті пучки важко зігнути, бо так руки від роботи болять) бере писачок і справжнім писачком те пише. І мені та писанка в сотню разів цінніша, миліша і красивіша, ніж сучасна писанка елекричним писачком рівномірно намальована. І тому, якщо десь лінія схибила, нічого страшного, якщо хочеш, щоб лінія була рівніша, ну, треба наполегливо вчитися, нічого поганого в тому немає.

Коли я вчу дітей писати писанки, то кажу, що оці всі знаки на писанках, це не мною придумані і не тим, хто книжку писав, це вже вироблено століттями і тисячоліттями і тут на кожній писанці записана хороша інформація – тут і берегиня і дерево життя, і плодючість, і символ влади, якщо треба, і символ пізнання світу, і рівносторонній хрест, і ті цяточки, які символізують зернятко, яке впаде в землю і проросте. Я завжди дітям кажу, не малюйте на писанці щось сучасне – ні космічну ракету ні трактор, тому що писанка несе оті давні символи з діда-прадіда, які завжди були найдорожчі в побажаннях і її не можна осучаснювати.

Що цікаво, перша писанка майже у всіх виходить бездоганною. Можливо це тому, що людина ретельно готується, нікуди не поспішає, гарно помиє руки і яєчко; можливо тому, що це перше дійство писання писанки є священнодійством для людини. Але потім приходить час, коли ніби й гарно пишеш, ніби яєчко гарно помив, кладеш у фарбу, а фарба не береться або малюнок не виходить чи ще щось. Я так думаю, що це період випробування для людини. Господь посилає усім випробування, щоб людина не зазнавалася, чи вона в цьому захопленні розчарується і здасться чи вона подолає всі труднощі і буде аналізувати, що вона робила правильно, а що не правильно. Тому таке майже у всіх буває.

Мені шкода як для музейнику, що наші деякі писанкарі настільки намагаються удосконалити малюнок отим електричним писачком, що він вже набуває сучасніших рис і якось такого синтетичного штучного вигляду, хоча в процесі розвитку народного мистецтва це може й потрібно. Особливо я не сприймаю писанок полакованих, хоча вони дуже й подобаються канадійцям та американцям… Бо ж наша писанка повинна бути натуральною. А щоб вона блищала, то її або олійкою змащували або вершковим маслечком, але ніколи не лакували.

Які існують регіональні особливості писанок? 

Дрібно намальовані з великою кількістю жовтого, оранжевого, зеленого, червоного кольорів писанки роблять на Західній Україні, на Івано-Франківщині, в Карпатах, хоча якщо подивитися писанки музейні і ті які бабусі пишуть, то останній набагато простіші.

У Східній та Центральній Україні писанки мали крупніший малюнок, переважно це був рослинний орнамент з меншою кількістю кольорів. Наприклад, могла бути червона квітка на чорному тлі. Між іншим, чорний колір – колір землі, але аж ніяк не скорботи.

Під час писання писанки про все забуваєш

Під час писання писанки про все забуваєш

Дуже давні писанки не збереглися. Найдавніші писанки, які зараз є, це середина 19 століття. На той час вже відбулася відчутна міграція людей, і якась жінка з Західної України вийшла заміж за чоловіка із Житомирщини чи Київщини, приїхала сюди, почала писати свої писанки, трішки її малюнок трансформувався, його запозичили сусідки і зараз ми не можемо сказати, що ця чи інші писанка походить достеменно з Київщини чи Чернігівщини.

Ось ви бачите книжки Віри Манько (писанкарка зі Льова – авт.), вона намагалася якомога ретельніше систематизувати писанки по регіонах.

Я знаю дуже багатьох писанкарок, які принципово не відходять від зображень, які нам передані в книжках і зібрані під час експедицій в книжках науковців. Це запорука того, що якась частина писанкарів все ж таки буде зберігати традицію не тільки в процесі писання писанки, а й в малюнку.

Чи відроджується традиція писанкарства в Україні? 

Писанкарство зараз в основному сконцентрувалося у великих містах – вже Луганськ пише писанки, вже Дніпропетровськ пише, Харків, Суми і Вінниця, ну, звісно в Західній Україні і в містах і в селах пишуть. У мене там є листочок зі списком писанкарів, яких хочемо на фестиваль писанкарів у Київ запрошувати, то скрізь є майстри. А на Івано-Франківщини – то й чорнило в ручці закінчиться перераховувати. А от в Чернігові немає. Там була жінка, яка писала писанки, її запросили в Канаду й вона там залишалася. Тому в Чернігові людей, які б вміли правильно написати писанку, зараз немає.

Зоя Сташук їздила в Чернігів давати майстер-класи, але чи це почне хтось продовжувати... Ну, можливо ще церква приєднається, то через недільні школи, через гуртки воно буде якось підтримуватися.

Я говорила з іншими писанкарками, то всі розуміють, що треба просто шукати можливість і їхати в села цієї традиції навчати дітей, тому що старі бабуні, які це колись писали, вже давно відійшли, а молодь хоче повернутися до традицій, але вони, на жаль, йдуть в супермаркети і купують оті пластикові наклеєчки. По-перше, та пластикова наклейка на звареному яйці не несе ніякого сакрального сенсу, яке має яйце-писанка, ціле живе яйце, яке освячене зберігається цілий рік. І треба розповідати дітям, що крашанка – це одна річ, нею треба розговітися, її треба з’їсти, а писанку з давніми знаками і символами треба цілий рік освячену зберігати.
 

Тетяна Сосновська

Тетяна Сосновська

А де ви навчилися писанкарству? 

А мене навчили Зоя Сташук та Оксана Білоус. Історія виглядала так. Коли тільки в Києві заснували Львівське земляцтво, то вони знаючи, що наш музей в центрі і є вільні площі і не треба витрачати гроші і є фанатик Тетяна Вікторівна (Тетяна Сосновська – авт.), вони запропонували, щоб у нас була дитяча програма: щоб дітки збиралися на різні свята і їм розповідали про традиції, бо сюди в Київ переїхали з Львівщини, діти виросли на асфальті, чують російську мову і батьки трішки за це переживали.

І от перед Великоднем запросили Зою Сташук і Оксану Білоус, щоб вони діток з Львівського земляцтва навчили писанкарству. Ну, дорослі, ми ж всі в душі діти, правда?! Коло дітей й я навчилася…

Я писанки пишу недавно, може років 7 чи 8, це не так багато. Тим більше я писанки пишу перед святом, щоб подарунки всім зробити, провести майстер-класи, якщо треба когось навчити, подарувати писанки в церкви та храми, щоб їх поприкрашали.

Розмовляла Катерина Качур

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити