Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Олена Дзіядевич: Орнаменти не вишиваю, а вив'язую

Олена Дзіядевич: Орнаменти не вишиваю, а вив'язую
1 серпня 2009 01:46

Мистецтво в’язання відоме в Україні з найдавніших часів. Техніка, основою якої є в’язання вузлів, з’явилася ще у первісному суспільстві для створення виробів, необхідних у повсякденному житті, зокрема сітей. У XІV – XVII століттях на західноукраїнських землях ремесло в’язання й його підвиди (філе, макраме, в’язання дротами, в’язання гачком, фриволіте) існувало як допоміжне у цехах шапкарів, рукавичників, поясників, канатників. Але наприкінці ХІХ – в першій третині ХХ століття цей вид мистецтва набуває особливої динаміки, розмаїття та самобутності, особливо у виготовленні за допомогою гачків та спиць компонентів народного строю.

От і київська майстриня Олена Дзіядевич захопилася художнім в’язанням і не простим, а з етнічними мотивами. По вовну для сардаків і кептарів вона вирушає в міні-експедиції до Карпат. Із цих цупких ниток гуцули виготовляють ліжники й верети. За тамтешнім звичаєм, нитки на добу-другу лишають у гірському потоці, причавивши каменем. Після такого прання вовна, що майже не зношується, ще і вбирає стрімку енергетику води...

Олена Дзіядевич, майстриня в'язання

— Чи робите Ви ескізи перед початком роботи?

— Роблю замальовки. Усі речі мають регіональні візерунки – гуцульські, подільські. Покупцям не завжди важливі регіональні особливості, аби пасувало. Зараз ми дотримуємося вимог моди, а вона програє одягу, який колись носили наші родичі.
Іноді робиш-робиш річ, стилізуєш під аплікацію чи вишивку, а виходить зовсім неочікуване. Річ має власний характер, як дитина: мовляв, ти мене задумала, а я така!.. Мої діти по 4 роки носять чоловічі сардаки. Їх хоч зараз випери, розвісь і продавай: як нові. Трикотаж рідко виходить із моди, його любить молодь. Хочеться, щоб кожен мав на собі ще й національну ознаку, якийсь оберіг.

— Які символи використовуєте  для оздоблення?

— Найчастіше зображую рослинні орнаменти. Роздивляюся підручники, альбоми українських національних костюмів і стараюся відтворити за фото те, що робили майстрині в давнину. Обираю візерунки не з конкретних регіонів, а просто ті, які сподобалися.

— Обравши орнамент, ви адаптуєте його для вив’язування, спрощуєте?

— Відтворити орнамент стіжок до стіжка  – це неможливо. Тому спрощую.  Скажімо, роздивляюся візерунок із трикутничків. Якщо плету кутиком  донизу –це жіночий символ, кутиком догори – чоловічий.  На такі деталі я звертаю увагу, щоб речі не виходили суперечливими й не викликали лукавої усмішки в людей, котрі добре знаються на знаках і символах.
 

Сардак з темносірої вовни

— Чим принципово  відрізняються жіночі  й чоловічі сардаки,  кептарі у вашому  виконанні?

— Перш за все це кольори. Для чоловіків – темніші, хоч і багатьом жінкам подобається чорне та біле. Застібки в них із різних боків. Жіночі речі оздоблюю хвилястими, округлими лініями, чоловічі – загостреними.

— Чи складаєте візерунки самотужки?

— Беручись за нову модель, проглядаючи альбоми, я вибираю з візерунків, котрі  робили на сорочках. Адже грубіші матеріали для свиток чи кожухів оздоблювали аплікаціями, шнурами тощо. Буває, на фото чи схемці узори виглядають дуже гарно, а виплетеш зразок – якийсь хаос виходить. Тоді щось міняю в картинці чи вигадую все сама.

— Весняні, літні речі теж виготовляєте?

— В’яжу дуже добре і гачком і спицями. Для літніх речей потрібні тоненькі, як голки, спиці. Ця праця дрібна і клопітна. Тільки на машинці зручно в’язати. За той же час можна зробити чоловіче пальто великого розміру. Найдорожчі пальта коштують 2000 гривень. А як за кофтинку, на яку теж пішов місяць, правити 2000? І зноситься швидше, і люди не куплять. Тож таке роблю собі чи в подарунок. А взагалі „світських” речей нав’язала вже досхочу.

— Розкажіть про  колористику Ваших  речей.

— Вона традиційна. Звісно, я не фарбую нитки березовим листям чи лушпинням цибулі, але підбираю відтінки, які давали природні барвники. У речі для дорослого може бути два-три, максимум чотири кольори. Дитячі ж більш різнобарвні. Це подобається і діткам і матерям.

— Робите колекції  чи працюєте за індивідуальними замовленнями?

— Можна сказати, що й колекціями, коли в одній кольоровій гамі –  кілька виробів. На замовлення створюю рідше. Більшість людей хочуть приміряти річ, обдивитися. Якщо сподобалося – купив. А замовлення – певний ризик: щось не так ляже, не припасується, а майстрині вже зобов’язаний.

Кептар, гетри та пов'язка на голову

— Які ціни на  Ваші вироби?

— Пов’язки на голову коштують 40 гривень, рукавички – 60, дитячі костюмчики – 250-500. Великі речі – залежно від розміру й оздоб. Велика річ потребує біля місяця роботи. Купую вовняні нитки, обов’язково додаю бавовну чи льон, щоб форму тримало. Кожна покупка додає мені енергії й нових ідей.

— Хто є Вашими  клієнтами?

— Переважно це люди, які самі щось творять. Замовляли вироби для дітей Олега Скрипки, дарувала свій кептар Євгенові Сверстюку на 80-річчя. Майстри часто купують на ярмарках. На Дні Києва якось підійшла жінка у всьому в’язаному, з ніг до голови. Каже: сама можу все зробити, але хочу щось купити у вас. І придбала берет.

— Який маєте режим робочого дня?

— Зранку  спроваджую сім’ю вчитися і працювати й сідаю до роботи. Роблю перерви, щось готую, працюю до вечора. А коли от-от  закінчу річ, такий кураж починається! Можу сидіти 14 годин без перерви.  Тільки коли хворію, не дозволяю собі працювати, щоб погана енергетика не передавалася.

— Чи набридало вам  коли-небудь в’язати?

— Може, тоді, коли це було не творчістю, а додатковим заробітком... Один полковник із авіаційного училища сказав мені: якщо робота не йде, це не ти винна, це для поганої людини. І так можна людей тестувати. Для хороших робота дуже швидко йде.

Дитячий одяг

— Як гадаєте: продукцію,  повністю зроблену  вручну, має продавати  сам майстер чи можна і в магазинах?  Чи зміниться від  цього щось суттєве?

— Якби  такі речі продавати в магазинах, майстер би більше зробив. Адже щодня стояти на ярмарку майстер не може. Колись були художні салони, тепер їх майже нема. З іншого боку, є ще спілкування покупця та майстра: купуєш річ і вона для тебе оживає. Буваючи на виставках, завжди дивлюся, хто продає, і тоді речі для мене завершені. 

Життєпис майстрині

Олена Дзіядевич в’яже та вишиває змалку. Рукоділлю навчалася самотужки. Працювала 23 роки бібліографом у науковій бібліотеці авіаційного училища, вчилася за спеціальністю „Туризм”, а потім захопилася художнім в’язанням. І вже майже чотири роки займається цим мистецтвом – створює вироби, пропонує їх на Андріївському узвозі та на ярмарках у Музеї в Пирогові.

Більше вив'язаних виробів дивіться на іменній сторінці майстрині: http://wool.kiev.ua/ 

Аніта Грабська, для Рукотворів

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

5 відгуків

  1. Алла Литвиненко коментує:

    Ты, как и всегда, МОЛОДЕЦ!

  2. Інна Кіндрат коментує:

    Яка краса! І праця. І натхнення... Я зачарувалась!

  3. оля коментує:

    Супер! Я і думки не мала шо так можна — дуже хочеться щось і собі!

    Ви неймовірні!

  4. Волошка коментує:

    Ой, як же ж гарно! Хотілося б мати у себе таку автентичну річ. Може колись зустріну Вас на Андріївському узвозі. 🙂

    • Katrusya коментує:

      Пані Олену з виробами можете зараз зустріти на ярмарку в Музеї Івана Гончара. Там до 26 грудня триватиме різдвяний ярмарок.

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити