Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Іван Бобков: Історію гончарства тепер пишемо ми

Іван Бобков: Історію гончарства тепер пишемо ми
16 березня 2009 02:53

Він творить у сьогоденні, ламаючи стереотипи. Знає гончарну «кухню« і робить свої висновки. Він вільний у поглядах і в глиняних інтерпретаціях. Закоханий в українську символіку і в північноамериканську традиційну кераміку.

Знаю, що у багатьох країнах Європи професійні знання гончарів концентрувалися у ремісничих родах, передавалися з покоління в покоління. А в Україні цим ремеслом займаються переважно спадкові гончарі чи ним може оволодіти кожен?

І не так і не так. Принцип спадковості вже був зруйнований. Хоча приємно думати, що зараз хоча б родина Денисенків існують, і дай боже їм здоров’я, але це ж одиниці родин, які можуть так звучати. В Опішні жодна, ну, Пошивайло, перепрошую. На Західній Україні нікого. В Бубнівці Тетяна Шпак, але після неї нікого. Але, наприклад, є ми, але я — асфальтна культура. Я народився в Києві, у мене керамістами ніхто не був, мама тільки художник.

Ну, і тут ще можна додати, чому так вийшло. По історії ми мали страшний період, це одне. Не будемо заглиблюватися у цей момент. А по-друге, для нас усіх наступили так звані щасливі 90-ті роки, коли було зруйновано абсолютно все і про кераміку тут можна не казати. Почалася абсолютно інша історія для нас. І мистецьку сторінку тут вже будуємо ми. І я десь вирвався, закінчив інститут і технікум, поряд були ті самі люди, у яких спадковості ніякої нема і тепер вже від нас залежить, чи будуть наші діти чи будемо ми самі продовжувати цю справу.

Ну, ось мене навчав Михайло Дмитрович Головко, він син Дмитра Федоровича Головка, українського київського кераміста, який і на заводі Васильківському працював та й був помічником міністра культури з українського питання. Він пробивав і лембиків (вид традиційного українського посуду у вигляді тварини – авт.) і посуд, і виставки робили на ВДНГ (зараз НК «Експоцентр України» у Києві – авт.) і в Москві. Все було, і дякуємо дуже Михайлу Дмитровичу, що він продовжив справу свого батька. А його син теж закінчив інститут, технікум зі мною, але гончарством не хоче займатися. Ну, я буду. А за мною теж нікого нема. Ну, може донька буде, але це вже моя справа, як я її навчу.

Особисто ви за якими мотивами працюєте? Яку символіку закладаєте у вироби, який дух чи може послання?

Я хочу тут узагальнити, в моїх роботах і в моїй діяльності перше – це спротив, доведення, протест… Всією своєю діяльністю, кожним цим рухом, кожною роботою… хочу довести, що ми є, були і будемо. Не я, так хтось інший. Але десь там хай знають, що є товариш, який ворушиться і щось робить. Ось мій головний символ на зараз. А якщо казати про символіку, то у мене всі прийоми засновані на чіткому народному стилі ліплення… А з елементів в мене найцікавіше — це сварга в будь-якому варіанті, бо їх там мільйон, і вона ж як символ сонця.

ivan bobkov

Як ви вважаєте, за формами, орнаментом, кольоровою гаммою виробів – можна побачити внутрішній світ майстра, його темперамент/характер, прочитати думки?

До кольору я би не ставився так чітко, тому що це технологія… В кераміці кольори дуже формальні і не можна говорити, що якщо людина задимила посуд, то вона в чорній депресії перебуває… Але по характеру роботи можна здогадатися. Ну, це як і у людей — посмішка, настрій, якийсь рух – чи грайливий чи погрозливий.

У мене був колега, який в об’єм переводив всі скіфські анімалістичні мотиви на пекторалях — вони були пласкі з золота, а він їх переводив в кераміку в об’єм… В скіфських народів був культ агресії, це їхній такий стиль життя, нічого там поганого не було, це були просто дуже потужні агресивні племена. Словом, у колеги що не робота, то хтось когось ловить, гризе, відбивається, настромляє і все таке інше. Ну, людина собі відчувала, що їй подобалося в такому стилі працювати, щоб там була якась бійка…

Я ж поки що не вирішив, але бувають причини для роздумів і суму, а руки ж роблять своє… Скажімо, були такі стресові ситуації, як та сама 2004 року революція, і було таке загальне піднесення, що мені вже навіть у роботах хотілося зробити якийсь протест, маніфест, якийсь інформаційний удар нанести... В кожній роботі, в кожному русі було якесь повідомлення, що я от такий і роблю от таке, щоб вам всім от так. Зараз воно теж хочеться зробити якогось потужного лева, який склав лапи і дивиться кудись з таким погрозливим виглядом, що ніби «я ще не сплю». Ну, десь в такому плані. В принципі кожен майстер може закласти ідею, ідеологію, настрій, самопочуття, якщо хоче.  

Чи існують у Гончара якісь забобони? Скажімо, шведські гончарі вважають, що в понеділок і вівторок працюється найгірше, а найкраще в середу, четвер і п’ятницю.

Я взагалі вже параноїком став (сміється). Так, я б хотів, щоб деяких речей люди не бачили, я б не хотів, щоб деякі речі були. Наприклад, я б не хотів, щоб під час відкривання печі хтось був. У нас, до речі, є традиція цікава. Воно якось само тебе навчило. Ну от піч, це наша годувальниця. Біля печі взагалі треба дуже обережно ходити і дихати через раз. Але коли іде випал, а якщо ще випал йде на поливу, то це означає, що там дуже відповідальні речі відбуваються. І от коли цей випал, то не повинно, щоб хтось був тверезий. У нас це навіть ще з інституту пішло. Піч може бути поламаною, піч може погано працювати, ідеального нічого нема, а ще й люди ходять. І велике навантаження іде і працювали важко, а в печі багато робіт людей, які ходять зі стресом. Два дні ніхто нічого не бачить, завантажили і всі слухають, щоб нічого там не зірвалося, бо може бути, чи щось не посунулося. Дивляться на прилади, порівнюють, щось ходять. І коли така ситуація, то краще просто зібратися, накрити стіл і сидіти до упору. Чим краще все відбудеться, тим буде і кращим випал. І я вам кажу правду, жодного разу це не підвело. 

ivan bobkov

І як часто у вас бувають такі випали?

(сміється) Полив’яні випали бувають досить рідко. Причина у матеріалах, малувато поливи залишилось…

На скільки мені відомо, у більшості країн Європи гончарство було традиційно чоловічим ремеслом. Жінки або зовсім ним не займалися, або були задіяні на допоміжних роботах. Нині ж спостерігається прихід жінок у це ремесло. Як ви вважаєте, в наші дні можна гончарів порівнювати за гендерною ознакою, тобто казати, що чоловік-гончар є кращим майстром за жінку-гончарку?

Мені дуже подобається таке питання… Я знаю декілька найщасливіших прикладів, коли жінки — геніальні керамісти… У нас в інституті звичайно і дівчата були, і той процент, що там залишилося дві чи три дівчини, які цим займаються, це вже показник того, що цим можна і треба займатися. Але відкинемо інститут, там всі були в одних умовах. А зараз ось Наталя Зайцева зі мною працює — чудовий кераміст, ніяких претензій і не те що не гірше, а ще деякими місцями краще робить. Юлія Козятник, Ольга Гаврилова геніальні керамістки, у них фантазія космічна, яку в жодні рамки не вставиш; гончарує, випал робить, буде лопатою махати, буде копати…  Оля Безносюк — на комбінаті зараз працює. Ну, приклади є...  Світлана Качан, жінка. Так що? Давайте її ганяти? Пройшли часи, залишилися одиниці. І треба берегти. А Селюченко, а Тетяна Шпак… Якби не вони, нічого б вже не було…Тут я за фемінізм повний.

Який зараз відсоток жінок гончарів?

Чесно кажучи, якщо нас трішечки більше, то це теж не являється якоюсь перевагою… Хоча ми були на Чигиринському симпозіумі у 2005 році, коли Євген Бокусевич з Гаварецького села не хотів, щоб жінки підходили до печі. Ну, забобон. Їх там троє залишилося, село повністю мертве. Троє дядьків, всі помруть, але жінку не підпустять. Хоча його донька могла б працювати, свищики робила, але у повному сенсі як гончарівну вони її не сприймали. Зараз це вже все відійшло, хай працюють. Хоча є чисто фізичний аспект. Важко в принципі великий шмат глини відцентрувати або тягати повні відра з глиняною рідиною. Але дівчата все це ігнорують, працюють, хоч і важко. ivan bobkov

Чи можна відрізнити чоловічий виріб від жіночого? Може існують якісь зовнішні підказки?

Я думаю, що відрізню, чому? Чоловік це чоловік, йому треба великий розмір, потужність, сила, міць, нахабство якесь є, а інші люди чи чоловіки повинні сприймати і казати, що оцей виріб є потужним міцним. Я, наприклад, якщо порівнювати, сів би і зробив глека отаким (показує, що великим). Підійде жінка, а чого це тут напрягатись, вона зробить його з трьох частин і він буде таким самим. Але вона посидить над ним стільки часу, що він буде дуже естетичний, тендітний, лагідний і дуже тонкий, навіть у своїй формі, якщо це буде глек. А я вже не кажу про свищики, що вона пальчиками отак-от. І вицяцьковувати — це жіноче. Вони довше сидять над роботою, а я, наприклад, так не можу довго сидіти. Але і вони дещо не вміють, як я. У нас терези рівні.

Яка гончарна продукція найбільше користується попитом як серед іноземців так і серед українців — господарська кераміка чи може сувенірна продукція?

Нам тут знову не повезло, тому що іноземець кераміки боїться, в тому плані, що її можна розбити. Якщо й беруть, то щось невеличке. Я б так само робив… А рушник той склав… Якщо дивитися по Країні мрій до кризового стану, то багато іноземців, які працюють тут в Україні, все-таки купували вироби. Є люди поціновувачі мистецтва, вони їздять на таке собі полювання за старожитностями чи цікавою річчю… В процентному відношенні наші беруть нормально… Мені приємно про це згадувати, що… є і гроші і супермаркети, і посуд і якось воно все кольорово… Бо Сваровські скло залишилося або Богемське скло, але піди купи, діставай пачку грошей. Воно що тоді, що зараз коштує дорого, а якщо говорити на середньому рівні, то люди нахапалися того всього і тенденція пішла трішечки назад. І було приємно, коли людина приходить тільки за Лесіними тарілками (Леся Денисенко-Єременко – авт.), тільки за Лесіними горщиками. І мені приємно, що люди приходять за моїми горщиками, тільки за моєю синьо-зеленою гаммою… Якщо аналізуючи попит, то непогано.

ivan bobkov

А в який сезон найбільше вдається продати?

Звичайно зима, то не продається і не робиться нічого такого. Зима — це мертвий сезон. А ярмарки починаються звичайно з весни. Наша перша травнева у Пирогові. Потім кінець травня, день Києва, потім 22 червня — День Гончара, потім липень — Країна мрій. Потім симпозіуми підуть, нас запрошують, дні міст по всій Україні, їх багато, якщо є транспорт, якщо є посуд, продукція… Потім звичайно Сорочинці, але на Сорочинці або нема вже у мене продукції або я не можу її туди доставити. Серпень місяць — це День Незалежності. Перше вересня — останній осінній ярмарок в Пирогові, потім день Львова і закінчується. Ну, 10, може 12 подій.  

Чи можна говорити, що гончарна справа вигідна, якщо нею займатися професійно?

Об’єми не ті… Я не «валю» по 500 тарілок тільки, щоб робити. Я он в Польщі попрацював на конвеєрі замість машини, я більше не хочу. Я не роблю ті обсяги дикі, масу продукції і всі гроші мої. Це по-перше. По-друге, не купують в такому обсязі. І по-третє, є економічна складова, що горщик, тарілка чи глечик не можуть коштувати більше, ніж він може коштувати. Навіть якщо я зроблю найкращий, на мій погляд, глечик і скажу, що він коштує 500–600 грн, і я молюся на нього, для пересічної людини він такий самий, як і поряд. Ну, його можна ускладнити, оздобити, він буде коштувати дорожче ніж звичайний, але все одно, якщо зробити йому ціну велику, його ніхто не купить, а зробити таких 500 штук взагалі ніхто не купить, а почнеш знижувати, ну, скажуть, знижуй ще. Там вже економічні моменти йдуть, та й глини не так багато.

Також хочеш, щоб тебе сприймали не тільки як гончара чи гошкаря, а сприймали як художника, тому що маю якусь освіту, а за освітою я художник-кераміст… Я можу почати робити якусь абстракцію, буває настрій. Я ж не канонізую той стиль, в якому працюю, просто у мене вийшло. Чи от у мене було... Ну, не можу я дивитися, як Київ повирубували, мого Києва в принципі вже не існує, того самого, який я люблю. Тому взяв і зробив дерево — порізане, пошматоване, порване, обмотав його дротом колючим. Ну, звичайно будь-який мистецтвознавець скаже, що все, приїхали. Але я ж не горшки тільки ліплю, я ж теж людина, теж хочу щось зробити.

Продовження інтерв’ю з Іваном Бобковим читайте тут

Допитувалася Катерина Качур

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити