Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Герман Хібовський: Батько не знав, що в мене в голові музика сидить

Герман Хібовський: Батько не знав, що в мене в голові музика сидить
13 травня 2011 04:27

Герман Хібовський робить скрипки власної конструкції. Він — майстер з села Горенка, що під Києвом. Йому 81 рік. Щоб покращити класичний інструмент, втілив до десятка видозмін. До прикладу, зробив суцільний гриф по всій довжині скрипки, який не клеїться до основи, має змінений кут нахилу і вбудоване мікроналаштування. Всього в його «арсеналі» 9 скрипок. Всі компоненти робить вручну без спеціальних інструментів, які могли б полегшити роботу. Каже, що його скрипки мають оригінальний стиль звучання. Живе в садибі, яку будував його дід.

Походження

— Моє призвіще Хібовський. Дід мій, мамин батько, був Корчинським, пшепрошем, поляк. Мій батько Хібовський, пшепрошем тоже поляк. А моя мати була Вишневською. Теж полька. А я польської мови так і не знаю. Я не вчився абсолютно ні в кого. Тут хіба шо якийсь віолончеліст був. Він квартирувався, а потім в Канаду переїхав. А мені ніхто про це не сказав. Пізніше про це повідомив однокласник Сергій Сапсай, брат того чоловіка, у якого він був на квартирі.

Мої батьки музикальні були. Батько шось завершував «по лісній часті», геодезист, таке-во. А мати від свого батька навчилася. І сина і її навчив. Вона знала як теодолітом користуватися. І от мій батько поступив на роботу до мого діда. А тут бачить, що у діда моя мати на виданні. А дід хотів видати її заміж, бо мати померла. І мої батьки поїхали на Урал на ці лісобудівельні роботи. І там була велика бригада лісорубів, вони їздили, рубали ці просіки. І я там родився аж в Пермі, і сестра моя. Вона 1928 року, я 1929 року народження. Батько хоч і був по лісовій часті спеціалістом, але багато років вони хористами були в капелі «Думка». Потім, ще був якийсь польський ансамбль, що гастролював по всіх респуліках Союзу. І вони там були.

Батько був «помєшаний» на співах. У нього був хороший голос. Якби у нього був слух, а то ноти перед собою поставить, оперну якусь арію, мандалінку бере в руки, ноти, бо мабуть вчив ше їх на Уралі, і ото співає. А як тіки по пам’яті без слуху, то він з’їжджає з тональності. Не було в нього пам'яті такої, тому він не став ніяким солістом. Ото в хорі співав і все.

А брат мого батька у Києві був скрипалем київської Опери. Він був рядовим оркестрантом у тій ямі. Його звали Леонідом Шишловим. Бо в батька і брата була одна мати, але від різних батьків...

Батько каже: «Бери грай». А я зробив вигляд ніби мені це не треба...

Батько день і ніч горлав. Оці арії співав. Я їх напам’ять позаучував. Батьки бувало поїдуть десь на гастролі аж десь за Ташкент, а нас кинуть на діда з бабою. А Леонід ще був не жонатий. А він нам кандьори варив і «пиляв» же на цій скрипці. Я ще й досі згадую як він зі скрипкою обходився. Ага, підставочка трохи з’їхала, треба її підрівняти, так він бере смичок так наче прикладом, по підставці, бах, і вирівняв. Одним ударом. Такий грубіян був. Тоді бачить, у батька мандаліна є. Мандаліну не можна було чіпати. Батько був строгий. Але ж він не знав, що в мене в голові музика сидить.

А потім каже, Герман, «бери іграй». Я зробив вигляд, ніби мені не треба. Він поїхав на роботу, я за ту скрипку, став тут, і через півгодини я вже гопак печу на мандаліні. Бо я ж знав, як там мі-ля-ре-соль ше тоді. Приходить батько з роботи, а я вже граю. Він «усьок», ага, у Германа значить «єсть соображеніє». А потім поїхав до свого брата батько і хвалиться: «А от у мєня Герман то-то-то»...

Подаровану скрипку об пеньок розтрощили радянські солдати

А це ж 1939 рік. Приєднують Україну Західну. Їде цей скрипаль Льоня туди на гастролі і там десь купує скрипку для мене з футляром. Я ж пацан заморений, а він мені повну купив, привіз. Вона в мене була, але у війну вона загинула. Хто ж її зламав? Наші солдати! Взяли об пеньок розтрощили і все. Мене вдома тоді не було. Ми ховалися. Я прийшов, тільки «щепочки» осталися. Мені було 12-13 років.

А коли була скрипка, я «пиляю-пиляю», батько приходить з роботи, отут подушками заложить, сам ляже, і каже «Вот Герман, давай вот такую арію, ти мнє напілікай, а я буду пєть». А хлопці у вікно дивляться, кличуть у «чижика» погулять, а я кажу нє-нє. Мене таке не цікавило. Була в мене така «закваска». Але потім скрипка загинула в бою. І не було в мене її багато років. Ми були старці, бідні, я ж не міг собі купити нічого.

Наступну скрипку виміняв на батьківську мандаліну

Аж став я студентом. в 50-му році я опинився у Чернівцях, на фізматі, а там товариші оркестр організували. А я кажу: «Я й на скрипці міг би шось»... А один каже: «Так у мене вдома є, я на наступний рік привезу. І поміняємось — ви мені свою мандаліну, а я вам скрипку». І так і зробили. І в мене знову з’явилася скрипка аж у 52 році. Хоч мені і 20 було, та хіба я шось соображав, як вона була влаштована? Я зробив підставку із куска фанери, темнота (сміється), а смичок теж був з двох кусків зліплений. Скрипка та хоч і звучала, але тихенько. І в оркестрі мені сказали, що скрипка дуже тихо грає і тоді мені вперше думка в голову прийшла — от якби її зробити самому. І аж у 80-му році я зробив першу свою скрипку.

Дерево для перших скрипок шукали на лісопильні, що була на Петрівці

Був воєнний завод «Октава». Я там робив майже 20 років. І десь на — 35 рік знайомлюсь з одним мужиком, Олексієм Кочергою, який налаштовував піаніно на заводі. А він спитав: «Ви не підкажете, он у мене дочка є. Де скрипку їй дістати?» А я йому: «Знаєте шо, давайте займемося цим самі». Він так подивився на мене, а сам жеж нічого ше не робив, але кажу впевненим тоном — під моїм керівництвом її і зробимо...

А потім виявилося, що цей чоловік колись робив на Петрівці на лісопилці. Він вже там не працював, але ще лишилася дружина. Так він там по знайомству проходив, і вони ходили між тих гір дерев. Вони ж по Дніпру пливли ті колоди, пропитані були. У березні місяці ми там лазили, і так років 2 лазили поки напали на клен, і напиляли його потім, скинули в підвал сохнути. І тоді я зробив... Він хотів у мене купити, у мене була реліквія...

Скрипка Гаспаро де Сало (1540 — 1609) з Бучі

У Бучі була знайома прибиральниця, а в неї скрипка виявилася 300 років від Гаспаро да Сало. А цей був на сто років раніше Аматі. І там на головці була гравіровка. Але вона була така розклеєна по швах. Ця жінка не хотіла мені продавати.

Я дождався вихідного, поїхав в Київ. А тоді гітари були... За 65 рублів я купив нову гітару, шоб помінять на скрипку. А у неї 2 дочки було не замужем. Прихожу, вони ше в постілі ніжаться. Дівчата, моргаю... А мати за дверима коло печі. Кажу, підговоріть свою маму...

Ну вона була ця скрипка пузата така, а бортовинка низенька, темний лак... Короче, я ту скрипку купив... А часу не було то я її поклав на шафу. І 20 років вона чекала пока я її відреставрую. Це був мій перший досвід реставрації. Я її доволі вдало відреставрував. Старий лак не знімав, а там де не було, підкрасив, і вона як новенька получилась...

Тепер коли з’явилися мої самородки, моя конструкція, приходить скрипалька. Там у Горенці є одна. Так Гаспаро їм подобається, а мої нє. А мені свої подобаються. Цього Гаспара я продав своїм родичам за 100 доларів. Ну допустимо шо вона там 200 коштувала. Так ці родиці вже в Канаді. В Торонто 7 років живуть, і їхня дочка викладає скрипку і там на цьому Гаспарі грає. Це був мій перший досвід.

Перші зміни конструкції скрипки і перші сторонні враження

Потім зробив одну скрипку нібито стандартну у 80-му році. Не зовсім стандартна бо там я всередину сховав стержень для міцності.

Ще я відновив скрипку київської фабрики довоєнної. Гриф у неї був зламаний. Коробка осталася фабрична, а гриф я свій зробив. Вона добре збереглася. Її зберігала у хліві тут у Горенці одна тітка. Вона сусідові подарувала, а я про це дізнався й перекупив за трицятку років 15 тому. Я би продав та покупців нема. Хочуть за троячку. А я кажу 200 доларів. То мовчки і йдуть.

В консерваторії я був. Якийсь майстер мене за шкірки і до вікна. Ану показуй. Він попробував. Скільки ви за неї хочете? Я йому — 150 доларів. А він — ви мало просітє. Ви просітє тріста. А за 200 можетє оддать...

А у 2004 році поїхав до одного майстра Михайла Бондаренка. Коло Золотих Воріт у нього майстерня. З собою взяв оцю скрипку. Сидимо. Я йому: «Яка ваша думка? Мовляв бачите, який в мене гриф?» Я міг його зробити таким як треба. Але зробив ніби плоским, щоб струни не сильно переломлювалися і не виходили з ладу. Вони ж дорогі. Так цей Бондаренко подивився і каже: «В етом єсть раціональноє зерно, но я так дєлать нє буду, потому что я консєрватор». Він вже вмер 4 роки тому. Я хотів його провідати і лише тоді дізнався.

Так він тоді під час зустрічі показав свою скрипку. З цією конструкцією у Москві він зайняв 4 місце... Я спробував її смичком, а там звук такий... Порівняв зі своєю. Кажу дивіться... А він змовчав... А в нього на скрипках були вушка з дірками. А у смичка конусна спіраль.

Підставка під струни із «сухариками» та інші видозміни

А вставка в мене ніби стандартна. Але в двох місцях дерев’яні «сухарики». Ідеально підігнані до поверхні деки і виходить 100 відсоткова передача звуку. Якшо підставка буде ухилятися вбік то сухарики нерухомі. Як я роблю? Відрізаю «лапки», потім частину, яка лишилася, закругляю і ставлю на «сухарики». А за традиційною теорією підставку підганяли «наждачкою» до поверхні. Куди вона годиться? Наприклад, налаштував, граю, а потім бачу, що моя підставка вперед нагнулась. Виходить що один край вдавлюється гострим ребром в деку, а протидежний припіднімається. Контакт порушується і дека псується. А в мене ж цього нема.

Мало того, відтепер, дивіться, оця струна Міляресоль, «Мі» потребує натягування 18 футів. Наступні 16, 15, а ця всьо 8. Виходить шо підставку тягне в один бік. Точки контакту зміщуються на багато міліметрів в сторону... А в мене ж овал. Тому і цей момент кращий. Сухарики можна з будь-якого дерева зробити, з берези, з осики.

Третій момент. Я припідняв поріжок, і зменшився кут, а отже тиск на деку. В цьому той майстер Бондаренко зі мною не погодився. Мовляв при зменшенні кута не буде звучати. Брехня! Я ж заміряв навіть. Якщо в загальній сумі струни тягнуть десь 20 кілограм, то підставка на деку тисне з силою 7-8 кілограмів. Скрипка отримує ефект деформації. Якщо корпус розрізати навпіл, то буде чотирикутник, тобто не жорстка конструкція. І часто «кишки лізуть» у скрипок. А я в своїй конструкції вирівнюю це діло і зменшую цей кут. Тому це йде на користь. Тут нічого нема і близько до Страдіварі. Гола механіка.

І щодо «душі» (вставки всередині скрипки) є момент. Один є Юр’єв такий (Флоріан Юр’єв — авт.), то він до душки на кінці приклеює шматочки сирого хліба. А найкраще без мороки взяти шматочок корку (з коркового дерева). Підганяю його, приклеюю на кінці, лишаю всього півміліметра на кінці. Це абсолютно не псує звук. Якшо більше 2 міліметрів то починає впливати, а так ні.

Суцільний гриф Хібовського не клеїться. Його легко зняти

Класично дно робиться з явора, з клену сріблястого. А гриф мій з липи. Суцільний. Я не тільки вирівняв кут, а й підняв його. Головка стоїть вище. В класичній конструкції мало того, що струна має перегин та ще й чіпляється за сусідній кілок. А в мене цього немає. Звичайне гніздо. Вставляй і клей.

Оцей болтик. На ньому нема ніяких вставок. Тут на кінці різьба, щоб затиснути. І там і всередині гайка. Вона не приклеюється. Якшо гайка поржавіла, її можна витягти і поміняти, але вона не впаде. При чому болт ставиться під прямим кутом, щоб гриф притискався до поверхні. А якщо я приклею по стандарту. Спробуй тоді відремонтувати скрипку. Це ж треба розмочувати, розквашувати, праскою гріти. А так у мене 2 хвилини і гриф уже окремо. Я його не клею. Прикручений і все. Це ж велика економія і збереження отих знаменитих скрипок, якби вони такі були.

А мікронастройка теж вбудована прямо в гриф. Оце сам зробив дірочки, просверлив канавки. Не треба купувати окремо. Деталі з дюралі. Я ще й з вагою борюся. А підставку як вставити в нього? Здавалося б неможливо, але теж є вихід. Вона вставляється через проріз посередині грифу. Юр’єв як побачив. Він стояв до мене спиною і балакав з якимсь чоловіком. А його скрипаль, якому я подарував свою скрипку, запросив мене. Я зайшов... А він сказав шо ви перескоблили деку скрипки і відмахнувся...

Про струни, боковинку і особливості звучання

Все життя мучуся зі струнами. Струна «Ре» з домри підходить для скрипки. А «Ля» і «Соль» не можна нічим замінити. «Соль» не натягнута до оптимальної величини бо в неї низька маса... Зараз же унікальна металургія... Мають бути легші метали для струни з найбільшою натяжкою. Боковинка моїх скрипок з верби. Товщиною до 6 міліметрів і тому немає внутрішніх плінтусів, які є у стандартній скрипці.

Я граю на стандартній скрипці і своїй. Стандартна дає розмазаніший звук, бо струнотримач дриґається і вносить свої перешкоди. Він одночасно і помагає, щоб підставка вібрувала, не жорстко себе вела, але вносить свої перешкоди. В мене немає цих перешкод і жорсткіша підставка. У стандартної скрипки об’ємніший звук, а в мене він ніби стиснутіший, але яскравіший. Коли в консерваторії, коли ще був живий Которович (Богодар Коротович — авт.), його студент грав півгодини на моїй скрипці, то я тої різниці не відчув. Там вроді об’ємність звуку така як треба. В останній конструкції грифа я відтягнув кріплення струн якомога далі від підставки.

«Купувати почнуть, тільки якщо скрипка буде кращою від Страдіварі»

В мене 9 штук зараз. «Гаспара» я продав і фабричну. А мої ніхто не купує. Як я був у Которовича, то він сказав, що доки вона не буде краще Страдіварі то нічого не буде. Тобто, я маю переплюнути Страдіварі! Уявляєте які вимоги?

Особливості покриття лаком і фарбування

Є проблема фарбування... Лаки не годяться. Знайомі приносять, пофарбую, а через 2 дні на ньому відбитки пальців. Не годиться! В мене був свій лак — звичайний клей БФ-2 на спирту. Випускали його в Сіверодонецьку. Я його розводив спиртом і виходив лак. Але спробуй його покласти. Починаєш класти лак і він розмазує всю фарбу, змиває, розчиняє її... Читав про траву таку Марену фарбувальну. Її коріння червоного кольору висушують і перетирають на порошок. І тоді той порошок прямо в лак сиплять. Виходить наповнювач. Але в цьому великий секрет. Так я сорок років не можу знайти цієї марени...

Засмоктує це все — не можу ні на що виділити час... Схопився, треба котам приготувати їсти, принести дрів, води, на базар... Ці турботи нескінченні не дають нічого зробити. А сил уже ж нема. Уже ж на дев’ятий десяток пішло... Народився я 9 грудня 1929 року.

Чого село зветься Горенка?

Бо ці колишні солдати, Бондаренки, Сапсаї, вони були селянами, коней, волів завели. А в 1900 році тут Пущу починали, просіки рубали, бельгійська компанія оцей трамвай проклала, а до цього конка ходила. Так вони шо, запряже вола, їде в ліс, ага, хороша для будівництва сосна, зрізає її, вантажить на тих волів і везе на розпиловку. Була ручна розпиловка у Горенці біля лісництва і в Мощуні, яка звалася «пильнею». Так «пильню» цю організував лісопромисловик з прізвищем Горенко. То два чоловіки наприклад, сосни повантажили на воли: «То до кого поїдемо, чи в „пильню“ чи до Горенка? Та до Горенка ближче — поїхали». А потім дошки розпилювали і везли дошки у Київ «буржуям» продавати дачі будувати...

Приклад гри

Як підсумок, Герман Хібовський трохи зіграв, згадуючи, що на одній з його скрипок грав «знаменитий скрипаль Баженов». Запис не дуже якісний але в загальному дає оцінити як майстерність, так і звучання однієї, з його скрипок. 

Проживає Герман Хібовський на вулиці Шевченка, 52 в селі Горенка біля Пущі-Водиці, що під Києвом. Це 15 хвилин пішки від кінцевої зупинки «14 лінія». Трамвай їде з площі Шевченка, що на півночі Києва.

Розмовляв і фотографував Богдан Гдаль, «Рукотвори».

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко
Ярмарок до Миколая в Музеї Івана Гончара

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1130 людей вже підписалися
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити