Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Щоб розвиватися, окрім сувенірки, треба працювати над виставковими роботами

Щоб розвиватися, окрім сувенірки, треба працювати над виставковими роботами

Галина Назаренко — відома у багатьох країнах майстриня петриківського розпису. Вона чи не єдина художниця з Петриківки, яка активно їздить по світу і пропагує це унікальне народне мистецтво. Нагадаємо, у грудні 2013 року комітет Всесвітньої спадщини Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) вніс Петриківський розпис до Списку нематеріальної культурної спадщини людства.

Сайт Petrykivka.dp.ua поспілкувався з художницею і дізнався, чому петриківський розпис — це перш за все високе мистецтво, а не сувенірна продукція; чому петриківці як виду народного мистецтва не вистачає хорошого менеджера; як сприймають петриківський розпис у світі, тощо.

Галина Назаренко— Пані Галино, розкажіть, як Ви почали малювати?

Петриківкою займаюся все своє життя. Любов до малювання прищепила мама. З дитинства вона привчала нас до малювання, підтримувала у цьому і зараз підтримує. До речі, нещодавно почали досліджувати історію свого родоводу і виявилося, що у нашому роду було багато художників розпису. Тому, любов до малювання, напевне, десь в генах закладена.

Свого часу ходила на малювання до піонер-клубу, вчилася цьому в художній школі, в технікумі за спеціальністю «кераміка». А в 1989 почала працювати в «експериментальному» цеху, хоч і фабрика петриківського розпису «Дружба» на той час ще працювала (у 2004 році фабрика «Петриківський розпис» була оголошена банкрутом, а 2006 року ліквідована, як суб'єкт виробничої діяльності — ред.). Просто в тому році «експериментальний» зі старого приміщення перебирався в нове, і набирали нових учениць. І я якраз в ту хвилю попала.

— Як ви почали займатися активною виставковою діяльністю?

Малювала, малювала, і настав такий час, коли зрозуміла, що ніхто тебе не буде ні пропагувати, ні рекламувати, що потрібно самій про це думати. І тоді почала організовувати свої власні виставки. Я вже й не пам’ятаю, скільки в мене їх було, напевне, вже більше 25 персональних, а групових — я вже й рахувати перестала. Чому потрібні виставки? По-перше, у виставкових роботах ти можеш показати себе з кращого боку, ти розвиваєшся, і з кожною виставкою, з кожною роботою ти бачиш, що ростеш. Не в докір нашим дівчатам, що малюють і займаються сувенірною продукцією (ну, життя так склалося!), але на сувенірці розвитку не здобудеш. На жаль, їм потрібно заробити. Але ж виставки — це зростання, це популяризація петриківки, і їх треба більше проводити. Буде більше виставок, будуть знати більше художників і відрізняти справжню петриківку від тих, що малюють «під петриківку».

— Ви дуже багато подорожуєте по світу з виставками. Як взагалі в світі реагують на петриківку?

Петриківка — це, напевне, одне із тих мистецтв, коли люди або проходять мимо або завмирають у захваті. Не буває негативних відгуків. Принаймні, на моєму творчому шляху, не було такого, щоб люди негативно ставилися до петриківки. Напевне, через буйність кольорів вона несе в собі позитив. Навіть в самих картинах і кольорах закодовані символи щастя, миру і сім’ї. Я завжди кажу, що петриківка — це в нас щось найкраще.

Петриківський розпис

— Розкажіть про проект «Петриківка душа України».

На мене вийшла куратор Ніна Бурневич і запропонувала взяти участь у виставці. Перший такий проект відбувся в Грузії, в галереї «Ванда». Окрім самої виставки картин, проект включає в себе інсталяцію зі ста пташок миру. Також ми проводимо майстер-класи, розписуємо архітектурні об’єкти. В Грузії ми розписали бізнес-школу петриківським розписом. А ще презентували одяг від Любці Чернікової, яка петриківські мотиви відшиває на одязі. Після Грузії проект відкрився в Чернігові, а в січні діяв в Києві аж на двох виставкових майданчиках (в Центрі української культури та мистецтв та в Японо-українському центрі — ред.).

Галина Назаренко під час виставкового проекту в Грузії. Фото: з фб-сторінки НІни Бруневич

Галина Назаренко під час виставкового проекту в Грузії. Фото: з фб-сторінки Ніни Бурневич

— А скільки майстрів бере участь в проекті?

На даний момент шестеро майстрів — я, Наталія Малярчук, Олена Ярмолюк, Вікторія Шевченко, Ірина Кібець та Тетяна Гарькава. А також представлені роботи учеників Гарькавої. А в Грузії було три художники — я, Оленка Ярмолюк та Наталія Малярчук.

— Чи є якісь результати?

У нас є пропозиції співпраці, навіть з Франції. Але це ж тільки початок, я думаю, що далі буде ще більше пропозицій, плани у нас амбітні, хочемо повозити цей проект по світу і через мистецтво показати усім, що Україна — миролюбна країна.

— Тобто головна мета цього проекту — мир?

Так, звісно, мир, плюс ми показуємо українське мистецтво. Петриківка — це саме те, що може показати український дух, яскравість та щирість.

— А куди проект поїде після Києва?

У планах ще Суми і Львів, а потім за кордон повеземо показувати українське мистецтво.

Петриківський розпис

Картина «Синій птах» (2010)

— А як Ви оцінюєте сучасний стан петриківського розпису?

Розпис не стоїть на місці, він рухається. Єдине що, на мою думку, не вистачає менеджменту. Менеджмент зараз — не те, що він слабкий, його не існує. Напевне, я маю право про це говорити. Адже я багато подорожую і пропагую петриківку як в Україні, так і в світі. Отже, перше і важливе питання — це менеджмент.

Дивіться, розписи по Україні були в кожному регіоні, але петриківському розпису більше поталанило. Просто на кожному етапі була якась людина, яка це відроджувала, піднімала і зберігала. Наприклад, Дмитро Яворницький, який відкрив петриківку для світу; Олександр Статива, який відкрив першу школу розпису в Петриківці; Федір Панко, який підійшов до петриківки з «менеджерського» боку.

— А що ви можете сказати про центр «Петриківка»? Чи виконує він роль зберігача петриківського розпису?

На сьогодні, на жаль, ні. От свого часу Панко був справжнім менеджером. Він зміг побудувати і фабрику і «експерементальний» цех. І при цьому в Петриківці професія художника розпису була найбільш престижна та високооплачувана. І на сьогодні нам в Петриківці не вистачає високоякісного менеджера. А художники у нас гарні і якісні є.

— А чи має художник займатися менеджментом?

Він повинен малювати. Дивіться, я почала співпрацювати з арт-куратором Ніною Бурневич. Ви розумієте, це вже підхід європейський. Наші цього ще не розуміють, що художник має тільки малювати, і не займатися усіма організаційними питаннями. Так прийнято у Європі. Наприклад, коли ти там самостійно представляєш роботи, до тебе ставлення не дуже серйозне. А от коли представляє арт-куратор, то це вже інший, вищий рівень.

— Чи розуміють такий підхід інші майстри петриківського розпису?

Розуміють, але вони поставлені в такі рамки, що… Вони можливо і хотіли б малювати виставкові роботи, але змушені вибирати, що зробити: виставкову роботу чи сувенірку, щоб заробити якусь копійку.

— Тобто поки не сформувався покупець, який би радо віддав гроші за картини, а не за сувеніри?

В принципі, він є, але я б сказала, він не достатньо сформувався. Над цим потрібно працювати і працювати. На жаль, петриківку сприймають в першу чергу як сувенірку. А це зовсім не так. Це в радянські часи так виховали. А наше завдання сьогодні показати, що петриківка — це високе народне мистецтво, яким ми повинні пишатися.

Фрагмент розпису печі, в ресторані Щекавиця в Києві

Фрагмент розпису печі, в ресторані Щекавиця в Києві

— А як Ви ставитеся до петриківської сувенірної продукції?

До якісної я дуже добре ставлюсь. Єдине що, я не малюю сувенірку, за виключенням у план (Галина Назаренко офіційно працює в Центрі народного мистецтва «Петриківка», де щомісяця повинна виконувати «план» - розмальовувати певну кількість сувенірної продукції, як і інші працевлаштовані майстри — ред.). Я вважаю, що виробництво виставкових робіт і сувенірної продукції має бути розмежоване, але люди до цього ще не привчені. Сувенірка нікуди не подінеться, вона потрібна. Заглядаючи у майбутнє, вірю, що колись Петриківка стане європейським селом, туди поїдуть туристи спеціально, аби помилуватися петриківським розписом і придбати відповідні сувеніри. Але потрібно розмежувати високе мистецтво петриківського розпису та сувенірну продукцію.

— Як Ви ставитесь до петриківки на чорному фоні?

Негативно. Тому що чорний колір притаманний російським розписам. І у нас це впровадили за радянських часів. Якщо брати темне тло для петриківки, то це має бути тло кольору скринь — темно-зелений, синій, бордовий і охристий.

— Як відрізнити справжню петриківку?

По-перше, підпис. Не так-то й багато справжніх художників петриківського розпису. Подивіться на підпис та поцікавтеся, чи це петриківський художник. Щодо техніки, то в петриківці кожна квіточка, кожна ягідка має бути прикріплена до стеблинки.

Фрагмент картини «Розмова»

Фрагмент картини «Розмова»

— Майже всі майстри говорять, що справжній петриківський розпис існує тільки в селі Петриківці. Чи так це?

На мою думку, коли малюють ту саму петриківку в якомусь іншому регіоні чи області, чи навіть за кордоном — це популяризація йде. До цього швидше позитивно ставлюся. А тут, в Петриківці, в цьому осередку, звісно, зберігається первинний петриківський дух.

Але якщо людина професійно захоче навчатися, то вона знайде спосіб чи сюди приїхати, чи майстра знайти. У мене був випадок, коли в Києві пенсіонерка малювала петриківку, то я їй тільки ледь-ледь підправляла. Я б сказала, що вона не гірше, ніж будь-який наш майстер малювала, наскільки вона сама вдосконалилася. Головне — мати бажання.

— Що Вас надихає на створення картин?

Ой, навіть не знаю, воно на різних етапах по-різному. В українських піснях, в святах, в обрядах можна знайти багато гарних сюжетів. І, напевне, мені більше до вподоби сюжетні картини з українцями.

— А які у Вас є ще захоплення, окрім розпису?

Один час — квітів побільше насадити, один час — вишивати, а тепер часу на те все не вистачає, бо моє захоплення ось зараз тут бігає — внук.

— Що Ви побажаєте усім українцям?

Миру, в першу чергу, бажаю. Буде мир — буде й відродження, ну і побільше наснаги.

Галина Назаренко під час показу майстер-класу. Фото з фб-сторінки Ніни Бурневич

Галина Назаренко під час показу майстер-класу. Фото з фб-сторінки Ніни Бурневич

Довідково про художницю

Галина Назаренко — майстриня петриківського розпису, родом зі славетного села Петриківка. Творчості художниці притаманні самобутність і спадкоємність кращих традицій легендарних майстрів старшого покоління. Кожен твір проникнутий різнобарв’ям природи рідного краю, який створює відчуття свята.

Народилась 18 листопада 1968 року в с.Петриківка, Дніпропетровської обл. Тут же мешкає та творить.

1980—1984 — навчалась у Петриківський дитячій художній школі. Вчителем був Ф.С. Панко.
1984—1988 — навчалась у Миргородському керамічному технікумі.
1989 — поступила ученицею до експерементального цеху ДХВК (у 1998 р. перейменовано на ЦНМ «Петриківка»).
З 1990 і до сьогодні працює художником петриківського розпису.
З 2011 року взяла участь більше ніж в 60 колективних виставках — в Україні, Америці, Канаді, Грузії, Білорусі, Кувейті, Узбекистані, Китаї, Туркменістані, Іспанії, Греції, Нідерландах…
За плечима 25 персональних виставок: 12 в Україні, 5 у Франції, 8 у Болгарії.
За період творчої діяльності створила понад 1500 творів петриківського розпису.

Повне інтерв'ю читайте на сайті petrykivka.dp.ua. Там також можна переглянути персональну онлайн виставку художниці.

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити