Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

В Європі нашим весільним пісням би позаздрили

В Європі нашим весільним пісням би позаздрили

Відгуляти весілля за всіма канонами наших пращурів стало доступніше. Принаймні, пісенний сценарій обряду вже не доведеться «копати» в музейних архівах. Мистецька агенція «Арт Велес» за підтримки Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» видали збірку автентичних весільних народних пісень на двох дисках.

Презентація видання відбулася 21 жовтня в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара» у Києві за участі першої леді країни Катерини Ющенко.

Під час презентації "Українського весілля"

Під час презентації "Українського весілля"

Композиції для цього пісенного проекту відбирали з приватних колекцій понад тридцяти фольклористів України, а також з архіву «Арт Велеса». Науковці визбирували обрядові пісні в експедиціях як на території України, так і в селах компактного проживання українців за кордоном.

Олекса ТкачукОлекса Ткачук, учасник експедицій:
— Приїжаючи у село ми або вже знаємо когось у ньому або шукаємо, питаючи у людей, а хто тут у вас співає давніх пісень або грає на скрипці чи на весіллі? І вже тоді ходимо по тих людях. Практика показує, що треба шукати бабусь 20-х-30-х років, але ще є жінки 40-50-х, які змалечку чули від мам і бабусь, ще в дитинстві застали ті співи. Дуже важко людей умовити щось згадувати і співати... Чуємо: «Та воно вам треба? Ото пишіть Баскова, Повалій, бачте, як вони співають гарно, а ми шо?» Цікаво те, що будучи у всіх кутках України, ми чуємо одні і ті самі пісні, і навіть якщо є діалектові розбіжності у мові, то я про Чернігівщину, Львівщину, Донеччину тощо, то коли починають люди співати пісні, цей діалектизм у піснях взагалі не відчувається, тобто його чуєш лише у розмовах.

Видана збірка – підсумок кількадесятирічної роботи. Зокрема, «Арт Велес» бере участь в експедиціях з 90-х років.

Тарас ГрималюкТарас Грималюк, директор мистецького агентства «Арт Велес»:
— Ми здійснили ряд експедицій під час яких записано понад 300 годин музики. Ми вже оцифрували архівів десь півтори тисячі годин традиційної народної музики. А загалом в нашому архіві, який мабуть є найбільшим цифровим архівом традиційної музики, десь близько 30 тисяч одиниць інформації – пісень, награвань, розповідей тощо.

«Українське весілля» готували два роки. На двох дисках понад сотня пісень. Вони зібрані на Наддніпрянщині, Поліссі, Поділлі, Волині, Галичині, в Карпатах, Підляшші, Слобожанщині, Кубані, степовій зоні. Музичні твори укладені так, щоб проілюструвати весь сценарій традиційного весільного обряду – від заручин і до випроводжання гостей.

Тарас Грималюк, директор мистецького агентства «Арт Велес»:
— Дуже просто взяти артиста і записати його в студії, а вже на наступний день видати диск. Тут все по-іншому. Це десятки тисяч кілометрів доріг, це багато днів, тижнів і років архівної роботи. Також це дуже складний відбір, тому що треба обрати саме ті пісні, які були історично достовірними, найдавніші пісні, вибрати кращі за звучанням, за виконанням. І щоб були представлені усі зразки, найбільш типові зі всіх етнографічних регіонів України. Тобто це повний зріз антології весільної традиції.

Українці набагато краще зберегли унікальні традиції, аніж деякі з європейських країн – зазначила Катерина Ющенко. Зокрема, в Англії, Бельгії, Німеччини – розрив зв’язку між селом та містом відбувся на кілька поколінь раніше, ніж у нас.

Катерина ЮщенкоГолова наглядової ради МБФ «Україна 3000» Катерини Ющенко:
— Незважаючи на те, що радянська влада і до радянської влади пробували нищити наші традиції, але ми їх зберігали, передавали поколіннями і завдяки цьому у нас багато збереглося… Коли наш Андрій одружувався, я подумала, де можна знайти фільми, що покажуть, які були обряди, які були пісні, костюми. Може наша молодь не зразу візьме все, може вони не будуть чотири-п’ять днів святкувати весілля… Але якби з кожним роком наші молоді люди взяли хоч маленьку частину цього обряду, то з часом це стало б модним.

Під час презентації диску кілька автентичних колективів виконали обрядові пісні. Ці жінки не професіонали і консерваторій не закінчували, але народна пісня тісно переплетена з їхнім побутом. Вони співають практично завжди і всюди. Про це, зокрема, каже й фольклорний гурт родини Чудиновичів, що приїхав з села Сварицевичі Рівненської області.

родина ЧудиновичівВіра Чудинович, учасниця фольклорного гурту: 
— Ми давно співаємо, з 1971 року. Наш гурт — це чотири сестри, невістка та сваха. Звуть нас Ганна, Віра, Мокреня, Марія, Тетяна та Палажка. Ми з колиски пісень навчилися. Мама колихала нас і співала. Спеціально нас ніхто не вчив, слів не записували, просто передавалося. Щоб не робили, ми співали. Бульбу копаємо — ми співаємо, сядемо на призьбі — співаємо, корови пасем — співаємо. Зараз то відновилися традиції, а за совєтів як заспівали були: «Ой Тройця, Тройця, Пресвятая Богородиця», то познімали з посад наших начальників, а тепер, дяка Богові, відновилося і запрошують і в Польщу, і в Латвію, і в Київ.

Половину накладу «Українського весілля», а це 2 тисячі копій, передадуть до українських музичних шкіл, училищ та вищих навчальних закладів, де є кафедри фольклору. Іншу частину продаватимуть. Придбати диски можна буде в «Арт Велесі», а також на розкладках української музики у Києві.

До слова, у ХІХ та на початку ХХ століття український фольклор був найпопулярнішим в Європі. Ним захоплюються європейські монархи, а митці світового рівня – письменники Микола Гоголь, Леся Українка та Лєв Толстой, композитори Петро Чайковський та Ігор Стравінський, художники Ілля Рєпін та Давид Бурлюк вивчають та використовують у власній творчості. Для прикладу, Микола Гоголь записав понад тисячу українських народних пісень, а Микола Лисенко навіть більше – майже півтори тисячі автентичних піснеспівів.

Довідка

Мистецький проект «Моя Україна. Берви», який спільно ведуть МБФ «Україна 3000» та мистецьке агентство «Арт Велес», стартував у 2006 році. Головна його мета – здійснення записів українського фольклору, збереження унікальних архівів шляхом переведення їх у цифрові технології, видання серії аудіо- та мультимедійних компакт-дисків та широке їх розповсюдження, збереження і поширення української традиційної культури.

Раніше у рамках проекту побачили світ 10 дисків. Це «Колискові», «Українські народні казки», збірка української інструментальної музики у виконанні кобзаря Тараса Компаніченка тощо.

Катерина Качур, Богдан Гдаль, Рукотвори

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

3 відгуків

  1. Весільні пісні-це чудово... Але особисто мене цікавлять інші весільні моменти. Яку ролю, скажімо виконувала світилка? Зрозуміло, що вона супроводужувала молодого під час весільного поїзда з букетом хмелю, або квітів, світила свічки... Але це не все. Бо і сама роля свічок тут чимось обумовлена, — та й не тільки свічок... Долучаю сачтину!!! мого дописа на цю тему. Буду рада, якщо хтось відгукнеться. Щиро — Наталя Литвиненко — Орлова. Росія — Мурманськ — 69 паралель.

    А нещодавно доля мене наділила ще й таким подарунком, як знайомство з піснею «Журавка» композитора Олександра Білаша на вірші поета Василя Юхимовича.

    Ось маленька смужечка пісні:

    «Не взяв мене за дружину,

    в свiтилки вiзьми…»

    Пригадалось мені моє дитинство та не дуже вдалий, та що там, слізний досвід, коли в моєму «городському» пальтечку на сільському весіллі світилкувала дівчинка Валя, а я «пухла» від сліз, бо на мене нап’яли Вальчину кухвайчинку. Відтак не хотілося мені навіть дивитися на те весілля, але мама, мало не «відлупивши» мене за таку настирність, таки випхала мене за хвіртку, аби я побачила, що то за диво — українське весілля!..

    А коні неслися піднесено! А дуги над кіньми були рясно та різнобарвно заквітчані, а ще й видзенькували гомінкими дзвониками. А люди, й старе, й мале, сиплять з дворів, аби подивитися на той весільний поїзд. А молоді, такі гарні… А та Валька, та така гонорна, бо їде на святково прикрашеній підводі разом з молодими, тримаючи в руках величезний букет заквітчаного хмелю та ще й в моєму пальтечку. А ще й, аби мене подратувати та підбурити до слізних жнив, та як піддасть мені нишком дулю, з під того букету, — ой лишенько, хоч стій, хоч падай… Ото такі я мала жалі та печалі, які відбувалися в селі Пушкарне (нині Грабовське) Краснопільського району, що на Сумщіні. І було тоді мені всього вісім незахмарених рочків життя. Та тільки такої думки я стала дотримуватися дещо пізніше, а тоді плакала та обурювалася від такої «жорстокої несправедливості».

    Значно пізніше, вже від своєї сестри Люби я дізналася, що світилка в весільному обряді, то є дівчинка, що з боку молодого. Отож, не слід плутати її з дружками, бо дружки, то є представниці з боку молодої. І на цьому наголошують рядки веселої пісні: «Ой, весільні дружки, дружечки, молодої ви подружечки. Косу її розплітаєте і таємні чари знаєте. Ой весільні дружки, дружечки — білі лиця, брови дужечки. Поцілунками медяними робите ви хлопців п’яними»

    Стало мені цікаво, кому ж з наших мурманських дівчат, учасниць хору «Лелеки», та й пощастило більше, ніж мені. Виявилося, що колись давненько світилкувати довелося Катерині Карі, та Катерині Багній.

    Катерина Кара була світилкою на весіллі старшого брата. Відбувалося воно в селищі Пальмира Золотоноського району, що на Черкащині. Отже, Катя повідала мені, що світилкою має бути обов’язково маленька дівчинка, або й старша, але «чиста», тобто не займана… Не може бути світилкою молодиця, навіть та, що щаслива у подружньому житті (як це належить бути тій жіночці, що випікає весільні короваї). Катерині довелося бути однією світилкою на тому пам’ятному їй весіллі. Вона тримала в руках букет з штучних квітів, в якому були міцно закріплені ДВІ великі свічки. Одна довша (молодий), а друга коротша (молода). Свічки були настільки великі, що мали довжину мало не по півметра. Однак над поверхнею букета вивищувалось лишень сантиметрів п'ятнадцять. Бо й сам букет був дуже великим. Коли гості сідали за стіл, то світилка продовжувала дуже обережно та рівненько тримати той букет з запаленими свічками, а старші бабці пильнували за тим, як вони горітимуть та на що вкажуть… Залишився Катерині в пам’яті той момент, коли свічки вигнулися в різні боки (бабці аж зітхнули та невтішно залопотали), але згодом свічки знову виладнались та виструнчились. Бабці ж дали відповідну оцінку майбутньому життю молодих, а подальші подружні роки засвідкували на те, що так воно і сталося. Коли вперше гості виходили з-за столу (треба розуміти, що до танців) то свічки тихенько та обережно переносили від букету до якоїсь посудини, що була повною від засипаного в неї жита. Там свічки продовжували горіти далі. Світилка ж могла долучитись до столу з смачними наїдками та загального весілля. Букет залишався світилці на згадку.

    Катерина Багній була світилкою на весіллі, яке відбувалося в селі Велика Каратуль Переяслав-Хмельницького району, що на Київщині. Вона доводить, що на одному й тому ж весіллі світилками могло бути декілька дівчат, однак, не більше семи. Одну з них визначали за старшу. Молоді сиділи за столом у вив’язі. (вив’яз — українське вбрання та обов’язкові весільні аксесуари молодих під час весілля). Букет також ладнали з штучних квітів. І свічки були, але від початку застілля стояли в посуді з житом. Посудина була переперезана червоною стрічкою.

    Цікава тема породжує нові запитання, на які іноді можна знайти відповіді в сучасній мережі інтернету. Однак про світилку там повідомляється не рясно. І в книгах з української етнографії досить скупі відомості. Більше затонотовано про дружок з боку молодої, дружків, бояр та дружбів з боку молодого та всіляких сватів та свашок. Про світилку написано лише те, що вже розповіли наші дівчата. Але серед тих скупих тлумачень, щодо персони «світилки», на тих таки етнографічних сторінках інтернету, трапилось і отаке: «Світилка. Дівчина, що виконує обряд тримання меча й свічки на весіллі»

    А з якої нагоди тут меч? Інтернет про те мовчить, а дівчатка наші такого не пригадують.

    Воно й не дивно, бо, як розібратися до пуття, то обидві наші Катрусі світилкували в сусідніх місцевостях України. Відтак і згадки майже однакові. А хочеться узнати більше про цю цікавинку в українському весільному обряді. Цікаво навіть те, що саме знаменував сам букет, який обов’язково тримала дівчинка-світилка? Можливо він символізував побажання квітучого подружнього життя? А ще й те, яка саме роль відводилась запалюванню свічок? (Адже йдеться вже про застілля, але не про вінчання) Вірогідно, що оте споглядання старших жінок за процесом горіння свічок, то справа другорядна. А що ж саме слугувало за першочергове їх призначення? Можливо світилка освітлювала молодим добрий путь на довгий вік? Отже, прошу відгукнутися тих наших україночок, і старших і молодших, яким пощастило колись світилкувати на справжньому українському весіллі. Додайте до наших згадок та свої спогади, — долучить до нашої пам’яті — свою. З цих спогадів висіється одне з перлинних зерняток нашої культури, нашого українського родинознавства. Отже, запрошую до щирої розмови.

    Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА

    P/S. Можливо хтось має весільні світлини, на яких є дівчинка Світилка з традиційним букетом. Будьте Ласкаві, надішліть копію фото… Буду дуже рада.

    talochka-htz@bk.ru

    183052, Мурманськ – Росія, пр. Кольський 173, Кв. 9

    Улюблена пісня на згадку:

    Журавка

    Музика Олександра Білаша, слова Василя Юхимовича

    Чом Журавка об крижину

    Забилась крильми?

    Не взяв мене за дружину,

    В свiтилки вiзьми. (2)

    Де ж отого розрив-зілля

    Ти не обминув?

    Що не кликав на весілля,

    Лиш мене одну? (2)

    Може місяць на ту пoру

    За хмару зайшов,

    Що ти вже до мого двору

    Шляху не знайшов? (2)

    Та як з нею, не зі мною

    Будеш ти в журбі —

    Я веселкою ясною

    Засвічу тобі. (2)

    Чом Журавка об крижину

    Забилась крильми?

    Не взяв мене за дружину,

    В свiтилки вiзьми. (2)

  2. Катеринка коментує:

    Підкажить будьласка, яку пісню можна заспівати молодій під час її одягання чи то готування до шлюбу...хочу зробити подрузі подарунок, я в неї на весіллі за дружку...

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити