Покуття, Бойківщина, Гуцульщина, Опілля – етнокультурні регіони Івано-Франківської області – різноманітні та самодостатні. Кожне їхнє село унікальне і має свої неповторні орнаменти вишивок та різновиди традиційного одягу. Фотозразки останніх та інструкції по відтворенню нещодавно були представлені у залі навчально-методичного центру Прикарпаття в Івано-Франківську. Там відбувся семінар-практимум з вишивки для майстрів та любителів цього традиційного народного мистецтва. Обмінятися досвідом приїхали понад півсотні майстрів, музейників, колекціонерів, підприємців не тільки області, а й міст та сіл інших регіонів України – Чернігівщини, Полтавщини, Львівщини, Тернопільщини. Кожен з них ділився цікавими фактами з історії вишивки.
Ольга Олексюк, науковий співробітник музею етнографії “Давній Галич”:
“Сорочка, яку приурочували до весільного обряду або на смерть не відрізнялася від святкової ні полотном ні кроєм пройм, ні вишивкою. Однак до шлюбу і на смерть сорочка повинна була бути не вживана, ні разу не прана. Від слів старожилів дізнались, якщо котрась жінка не мала для себе, ґазди, дітей по одній сорочці на випадок смерті, то її за ґаздиню не рахували”.
Ірина Свйонтек, дослідниця вишивки Івано-Франківщини
Основу експозиції становили зразки автентичного одягу з приватних колекцій та світлини людей, мешканців Івано-Франківщини, вбраних в традиційні строї. Автором фотографій є 78-літня дослідниця вишивки Ірина Свйонтек. Вона, лікар-хірург за фахом, із 70-х років минулого століття, не на жарт, захопившись вишивкою, відвідувала фонди місцевих музеїв, їхала в села та на фольклорні фестивалі, і там або замальовувала або відфотографовувала спочатку на чорно-білий, а за ери нових технологій на кольоровий фотоапарат унікальні узори, комплекти й деталі традиційного одягу, що по святах носили сільські мешканці й городяни. За весь час Ірина Свйонтек зробила понад 60 тисяч оригінальних фотографій, на основі яких вже видала 6 великих альбомів і готує ще два. Однак дослідниця не тільки фотографує, а й самостійно відшиває відзняті узори вишивок, які стають візуальними інструкціями для творчої роботи як початківців, так і досвідчених майстрів.
Ірина Свйонтек, дослідниця івано-франківської вишивки:
“Було жінка іде в одязі і питається: ну як, вдався мені рукав чи вдалася мені вишивка? Якби розкритикували, вона б більше ту сорочку не вбрала. Тому до 21 століття дійшли самі перлини, скарби мистецтва наших предків.
Сьогодні на семінарі не було нікого з дизайнерів, з відділення культури… Як волонтери спасають державу, так само ми, волонтери, спасаємо вишивку. Я лікар-хірург. Такі альбоми повинні наукові працівники створювати, а створюють лікарі, інженери… Інженер Еріх Колібенгаєр на початку ХХ століття створив колосальні буковинські узори; мама Лесі Українки не була етнографом, але видала альбом волинських орнаментів. Може я розійшлася зі спеціальністю, хотіла бути художником, а тепер я вважаю, що повинна була бути етнографом, бо страшно люблю діалекти. Людина з часом себе знаходить.
Мене не раз керівники фольклорних колективів питали, а який був головний убір чи яка крайка була. В альбомах я даю інформацію по селах, бо навіть в музеях часто путаниця. Такі альбоми будуть керівництвом для фольклорних колективів, щоб на міжнародні гуцульські фестивалі вбиралися по-гуцульськи, на покутські фестивалі (в нас тепер є фестиваль “Покутські джерела”) по-покутськи, на бойківські фестивалі (є “Бойко-фест”) по-бойківськи, щоб люди приходили і захоплювалися своїми коріннями. Ви знаєте, скільки щороку фестивалів я відвідую, то хоча би раз побачити якого-небудь викладача інституту зі своїми студентами.
Я 25 років викладала в училищі, то було лекцію почитаю, а потім зі студентами іду в лікарню: кожен мусить побачити гострий живіт, кровотечу, перелом, інакше, як він в житті буде ставити діагноз і надавати першу допомогу? Єдиний раз на фестивалі в Рахові були студенти з Ужгорода, які фотографували і випитували так само, як я.
Чому я на фестивалях полюю за продавцями старовини? Думаю, хоч я спасу цю сорочку. Я сфотографую і фотографія обов’язково лишиться. А то вони продадуть і все, сорочка зникне”.
Отець Іван Качанюк, парох с.Фитьків Надвірнянського району Івано-Франківської області
Захоплюються вишивкою та колекціонуванням давнього одягу не тільки миряни, а й служителі церкви. Отець Іван Качанюк створив музей старовини в своєму селі Фитьків у Надніпрянському районі, в якому зберігає понад 200 сорочок, зібраних у місцевих мешканців. Отець Іван каже, людина повинна бути всебічно освіченою і любити своє, в тому числі народне мистецтво.
Отець Іван Качанюк, парох с.Фитьків Надвірнянського району Івано-Франківської області:
“Я дуже вишивками інтересуюся, я дуже люблю старі сорочки, які несуть нашу древню символіку, наше коріння. Страшно боляче було дивитися, що люди почали нищити, руйнувати, особливо молоді, їх не цікавило, що то сорочка стара. Вони почали кидати у вогонь все старе і залишати тільки нове. І було боляче, що те все втратиться і ніхто не буде знати, якого ми коріння і за що ми були закуті, як казав Шевченко”.
Під час семінару демонстрували повні комплекти покутського строю зі збірки Галини Гафійчук. А майстри з Полтавщини – Надія Вакуленко та Алла Кісик проводили майстер-класи з вишивки.
Зі збірки Галини Гафійчук
Зі збірки Галини Гафійчук
Майстер-клас з вишивки
Це вже другий семінар з вишивального мистецтва, організований за ініціативи громадської організації “Всеукраїнська академія автентики”. Перша зустріч відбулася у травні в Житомирі, де акцент робився на вишивальних традиціях Житомирщини.
Організатори семінару у співпраці з місцевими майстрами планують відшивати автентичні орнаменти з приватних колекцій та на їхній основі шити так звані «полотняні книги», створювати колекції ляльок в регіональних традиційних костюмах, видавати каталоги авторських робіт та все це презентувати на всеукраїнському та міжнародному рівнях.
Полотняна книга
Ірина Свйонтек та Інна Залізнюк під час семінару з вишивки в Івано-Франківську. Фото з ФБ-сторінки Інни Залізнюк
Інна Залізнюк, майстер з вишивки, президент ГО “Всеукраїнська академія автентики”:
“Майстри живуть самі по собі, держава сама по собі. У Бельгії платять зарплатню майстру за те, що він творить, бо він відроджує культуру тієї нації. А тут те, що ти твориш, то твої проблеми. Ти ще мусиш десь його продати і забезпечити себе, тебе абсолютно ніхто не заохочує у цьому плані. Мені б хотілося, щоб на це звернули увагу і авторитет майстра був на високому рівні.
Зараз ми пишемо закон про відродження та розвиток етнічної автентики. Ми написали текст і зараз його плануємо вдосконалити. Це питання, яке ніколи не підіймалося. Ми вперше підняли, бо навіть дефініції немає, що таке автентика, автентичний виріб і етнічна автентика. Ми долучили істориків, які написали визначення цих термінів в нормативно-правовій базі. Ми хочемо робити реальні дії, активні реформи”.
За три роки представники громадської організації із семінарами-практикумами по вишивці планують відвідати 20 міст України. І в такий спосіб дослідити та заохотити майстрів до активної популяризації української традиційної вишивки. Наступну зустріч вже запланували на осінь, відбудеться вона в Чернігові, говоритимуть про традиційну вишивку Чернігівщини.
ВИДИВО З ПЕРЕБІГУ СЕМІНАРУ
Катерина Качур (текст, фото), Володимир Хоменко (відео), медіа-центр НЦНК “Музей Івана Гончара”
“Рукотвори”