Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

«Мамаї» з села Хотів, або як виховати українську дитину

«Мамаї» з села Хотів, або як виховати українську дитину
5 березня 2013 00:16

Хтось вдумливо розглядає малюнки, хтось відшуковує себе на фотографіях, хтось просто гасає по просторій залюдненій залі. А хтось пробує розписати писанку, викрутити на гончарному колі кухлика, скрутити з тканини ляльку, зробити з соломи чи тіста пташку. І у всіх горять очі, світяться посмішки та грає жива творча енергія душі.

Це діти та їхні батьки з села Хотів у передмісті Києва у неділю 3 березня не злякалися відстані та приїхали в Музей Івана Гончара на відкриття виставки дитячих малюнків художніх студій родинного центру «Мамаї», який діє при хотівській загальноосвітній школі-гімназії.

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Кількасот мальованих сюжетів на папері та склі розкрили утаємничений світ дітей, а сотня друкованих світлин, як пазли, відтворили будні та свята самого Центру, що діє в селі з 2009 року.

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Майстер-клас з писанкарства

Майстер-клас з писанкарства

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Іграшки з дерева

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Жайворонки з тіста

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Майстер-клас з гончарства

Майстер-клас з витинанки

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Світлана РакДонька відомої художниці Анастасії Рак — Світлана Рак вже третій рік веде у хотівському мистецькому центрі гурток малювання на склі. Відвідують заняття до трьох десятків дітей. Це вже друга виставка її учнів. Каже, нікому не нав'язує своє розуміння малюнка, а намагається розкрити той потенціал, який закладений у кожній дитині.

— Вони ж малюють так, як не малюють дорослі, і оцей вік, 6-8 років, треба використовувати для того, щоб зберегти той таємничий почерк, який не притаманний дорослому. Я намагаюся з усіх сил їх розворушити, викликати любов до малювання, щоб вони були розкуті, не були зажаті. Дітям подобається малювати на склі, канву підкладати, підбирати кольори.

Я їм злегка підказую, але, якщо бачу, що хочуть по-іншому, дозволяю це робити. Але таки намагаюся, щоб малюнок пластично вписувався у розмір скла. Якщо, наприклад, у них велике скло, кажу, не малюйте дрібненький малюк, а давайте намалюємо велике обличчя або квітку, вони це враховують, але їхній почерк їм не ламаю.

Світлини зі студії малювання на склі

Анімація від дітей

Анімація від дітей

Борис ДенисевичВ Хотові діти не тільки малюють, а й знімають кіно. У анімаційній студії «Орлик» під керівництвом Бориса Денисевича школярі екранізують українські народні казки. У світ випустили вже три мультики, які продемонстрували під час відкриття виставки в Музеї Гончара.

— До нас ходить десь чоловік 15, але для однієї студії і одного майстра це дуже багато, хоча й справляємося. Багато маленьких дітей, а методик викладання в таких студіях немає, — розповідає пан Борис. — Ну, є студія «Веснянка», здається, в Дніпропетровську, але всеодно цих методик не вистачає. То зараз практично самі віднаходимо таку технологію. Найголовніше — навчити дитину мислити плануванню, бо кіно без цього не буває.

Також дуже хороший фактор, коли діти працюють в колективі, це взаємна відповідальність та взаємодопомога й підтримка. Також робота в студії допомагає відволіктися, відпочити думками. Коли, наприклад, людина занурилася у думки і пише, то в цей момент з людиною відбувається по східним міркам таке як «самадхі», і це реально з дітьми трапляється, зі мною також практично було. Коли ти виконуєш якусь важку кропітку роботу, то в якийсь момент «провалюєшся» і це дуже класний терапевтичний момент, бо ми бігаємо, постійно думаємо і нам треба «провалитися», аби відпочити.

Щоб відвідувати студію, головне бажання. Якщо людина не вміє малювати, але хоче займатися кіно, вона буде ним займатися, вона себе там знайде, тому що це дуже об'ємний процес: ти можеш бути і сценаристом і фінансистом, i продюсером.

Світлини з анімаційної студії 

— На заняттях беремо українські народні казки, причому оця казка «Кінь, корова, пес» дуже коротка, всього 10-15 секунд, щоб начитати, а коли екранізуєш, виходить набагато довшою. Тобто чим коротша казка, тим більше фантазії, тебе не затискають в рамки. Великі казки треба дотошно розкадровувати, продумувати, щоб передати всю літературу, а тут можна щось самому додумати, так як ми в одній казці хотівський ставок домалювали й рибу, яка в ньому випливає. Насправді, в той ставок зливають всі помиї — життя зараз таке, система каналізації не досконала... Ну, і ми з дітьми подумали й вирішили, що там, мабуть, великі риби живуть — зазначає Борис Денисевич.

Гончарство, розпис на склі, писанкарство, малювання, заняття з народного співу та фольклорні заняття, дитяча студія анімації, школа гри на народних інструментах та школа козацького бойового звичаю «Спас» – головні напрямки, за якими працює Родинний центр.

Школа гри на народних інструментах

Студія гончарства

Будимир

Гра на окаринах

Гра на окаринах

Спас

Спас

На святі учні з викладачами на сцені та поза нею демонстрували вже набуті в Центрі навички та вміння. Зокрема, фольклорний гурт «Будимир» на чолі з Мирославою Вертюк закликали весну, а викладач гри на українських народних духових інструментах Максим Бережнюк з вихованцями вправно демонстрували завчені мелодії на окаринах. У той час 4-5-тирічні борці школи «Спасу» навіть спробували побороти свого наставника.

Мирослава ВертюкСпіворганізатор Родинного центру «Мамаї» Мирослава Вертюк розпочала свою творчу роботу в Хотові ще за кілька років до створення мистецького центру. На базі сільської школи-гімназії вона зорганізувала дітей у вже згаданий фольклорний гурт «Будимир».

— Те, що я могла, робила сама, влаштовувала якісь разові майстер-класи, але не на системній основі. І коли дивовижним чином з'являється пані Оксана на перетині якогось проекту, вирішує виїхати за Київ і каже, давай зробимо родинний центр, щоб поєднати напрямки діяльності: ми будемо малювати, а ти співати... Тобто, звичайно, поки не було Бориса з Оксаною (Денисевичі — авт.), то не було такої сміливості наважитися.

Перші роки було не все так просто — і дітей одразу не так багато і напрямки своєрідні, треба було, щоб люди їх навчилися відчувати й розуміти. Спочатку стикалися з консервативними поглядами на всіх рівнях. Під час перших проектів казали, що це ви нам за чужину сюди принесли, що це за наші традиції такі?.. І одразу проявилося те, що своїх традицій ніхто не знає, вишивку старішу за 50 років не впізнавали, про давні пісні, що я тут ще від бабів записувала, казали, не несіть нам чужих пісень, тобто виходило якесь дуже серйозне викривлення дійсності. Ну й відповідно з того часу почалось таке собі «розорювання асфальту». Але, мабуть-таки, сільський ґрунт проявив свою благодать, й з часом почали з'являтися люди, яким це стало цікаво.

Родинний центр «Мамаї» — це не тільки гуртки, тут щось набагато більше... Тут атмосфера, люди, зміст, глибина, — говорить Мирослава. — Гуртки по великому рахунку — це засіб. Тобто якщо ти просто одягаєш вишиванку і це для тебе тільки красивий візерунок і нічого більше, то воно так і лишається, а якщо ти одягаєш вишиванку з великою любовю до своєї країни, коріння, мови, то все це набирає зовсім іншої ваги.

Зараз Центр відвідує понад півтори сотні місцевих дітей, є якийсь відсоток також і приїжджих з інших міст та сіл. Для довідки, у хотівській школі навчається понад 600 дітей.

Світлини з фольклорної студії 

— Коли до нас на гуртки везуть дітей майже за сто кілометрів, що інколи навіть ближче до Києва з його широкою пропозицією закладів позашкільної освіти, то це означає, що чогось головного людям таки не вистачає і вони знаходять його у нашому центрі, — продовжує розповідати Мирослава Вертюк.

Сьогодні питали, що такого особливого в цьому центрі? Мабуть, особливе те, коли ти не можеш осягнути цього розумом. Це так, як в любові, коли ти можеш сказати, за що ти любиш людину, то це вже десь нелюбов. А коли ти не знаєш, чому ти любиш, це якась сила, це речі, які значно вищі за нас. То тут так само. Наче й багато чогось намагаються вибудувати на українській ідеї, але воно зовсім інше і ти це чітко розумієш. Ті самі засоби здається, але є щось головніше, що не осягається.

Тут є щоденний сердечний труд, великий потік творчості, любові до дітей, до праці... Те, що дуже любиш, не можеш робити погано. Ти не ставиш за мету результат, ти просто робиш, а результат сам приходить.

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Cільський фольклорний гурт РАДУЙСЯ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Оксана ДенисевичНа малювання до співорганізатора Родинного центру «Мамаї», художниці Оксани Денисевич ходить до сорока дітей віком від 3 до 10 років. А нещодавно привели й дворічного хлопчика. Запитала в пані Оксани про символічне значення назв центру й дитячої виставки «Де живуть МАМАЇ».

— Мамай — це не жіночий і не чоловічий образ, це момент сили, момент образу, це щось таке, що ми колись втратили і воно не дає нам спокою, і ми хочемо його віднайти. Для мене це образ України, про який ми знаємо, який нам щось прекрасне нагадує... Але за минулий час так багато було витерто деталей. І ми беремо писачок, сопілочку, пісню співаємо, сорочку одягаємо для того, щоб згадати. Це як ті пазли, які ми по троху нанизуємо, щоб цю інформацію зібрати до купи. І я думаю, що наступить момент прозріння. Але мені здається, що для цього нам треба повернутися на землю, без цього ми не знайдемо «мамая»...

Мамай приходить в моменти, коли важко, для того, щоб допомогти. Це знову ж таки момент сили, стержень якоїсь нашої опори. Тобто цією назвою ми хотіли підсилити себе, тому що коли ми починали, все було дуже крихке... Ми взяли цей образ, щоб ця чоловіча енергетика нас, жінок, підтримала. Ми всі мамаї — нам просто треба згадати себе.

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Виставка дитячих малюнків ДЕ ЖИВУТЬ МАМАЇ

Катерина Качур, «Рукотвори»

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити