11 Чер 2011 13:37 Розмови

Оксана Золотарьова: Петриківський розпис “застряг” на сувенірній продукції низької якості

Оксана Золотарьова: Петриківський розпис “застряг” на сувенірній продукції низької якості

Оксана Золотарьова – випускниця Дніпропетровського обласного театрально-художнього коледжу 2010 року за фахом «Декоративно-прикладне мистецтво». Наразі вона – співробітник Дніпропетровського художнього музею. На інтерв’ю прийшла в чудесній власноруч розписаній «петриківкою» блузі і з торбинкою – також власного виробництва і також в петриківському стилі.

Оксана Золотарьова, майстриня петриківського розпису

– Одразу ж запитання – ти сама все розписувала?

– Ну, а хто ж? Звісно сама!

– Дуже гарно, думаю, перехожі не залишаються байдужими до такої краси!

– По-різному буває, але зазвичай люди одразу ж зупиняються та починають розпитувати, де та як…

Техніка розписування тканини

Загалом тканина дуже відрізняється від паперу, тому тут і фарби інші і техніка трішки інша застосовується, ніж у звичайному розписі на папері чи на дереві. Але основний мотив «петриківки» та основна техніка самого розпису зберігається.

Моє знайомство з тканиною розпочалося ще на першому курсі. Вчитель з розпису Тетяна Гарькава тоді нам дала завдання розписати полотняні рушники і сказала, щоб ми самі знайшли потрібні фарби та розробили техніку розпису на тканині. Ми з дівчатами відправились на пошуки потрібних фарб та матеріалів. Оскільки це техніка розпису на тканині, то фарба потрібна особлива, от, наприклад, та, що для батика, сюди не підходить. Найкраще лягає на тканину спеціальна акрилова фарба, вона призначена для малювання по тканині, не вицвітає і її можна прати. Наприклад, я свої блузи вже прала по декілька разів і все, як нове, і нічого ніде не розмазалося та не вицвіло.

Розписувати саму тканину досить важче, це дуже копітка робота, часу, наприклад, на одну квітку йде більше, ніж на таку саму квітку, намальовану на папері чи на дереві. Отож на виготовлення блузи чи торбинки йде більше сил та часу, ніж на звичний розпис.

Після розписування рушників я спробувала розписати власну блузу.

Розписаний рушник, що надихнув на створення розписаного одягу

– Тобто розписувати блузи ти додумалася сама, і це не було завданням для коледжу?

– Так. Свою першу блузу я розписала спеціально до свята першого дзвоника. Це був сюрприз для моїх одногрупників. І такий прояв креативу оцінили позитивно – всім сподобалося.

– А які ще розписані речі є в твоїй колекції?

– У мене надзвичайно багато розписаних речей: від звичайних тарілочок та дощечок до великих скринь (до речі, скриню я малювала як дипломну роботу). А ще є розписаний чайний сервіз з двох чашок та чайничка. Також маю розписаний принтер, він зараз стоїть у мене на роботі. Ну і є декілька розписаних блуз та декілька торбинок. Але майже всі мої роботи вже або комусь подаровані або були зроблені на замовлення, тому в домашній колекції петриківки в мене не багато.

Розписаний "петриківкою" принтер. Чудовий декор для техніки

Чайний сервіз

Скриня. Дипломна робота

Вже звична нам сувенірна продукція з "петриківкою"

– А щодо торбинки. Мені здається, це дуже актуально сьогодні. Такий собі фольк в сучасній інтерпретації. Чи є клієнти і чи звертаються до тебе з проханням зробити таку торбинку на замовлення?

– Власне одиничні замовлення є. Одну торбинку розписала знайомій. Але щоб масово, то ні. Про мої роботи

Розписана торбинка

«по тканині» майже ніхто не знає. Але, думаю, що такі торбинки могли б користуватись попитом. Вся справа у піарі. Потрібна хороша реклама не тільки таким торбинкам, але й розпису взагалі.

А щодо торбинок, то зараз працюю над їхнім вдосконаленням, планую замість текстильних ручок вставляти спеціальні ручки з дерева, аби сумочки служили набагато довше.

– Якщо мова зайшла про стан петриківського розпису, то яким ти його бачиш сьогодні?

– Коли працювала фабрика «Дружба», розпис підтримувався на державному рівні: були державні замовлення, всіх випускників художньої школи працевлаштовували. Але сьогодні ця система не діє, на жаль. І той стан, в якому опинився розпис сьогодні, це просто жах. Як можна було занедбати таку перлину України?

Я за те, щоб розпис розвивався. Наразі він застряг на сувенірній продукції дуже низької якості. Той же самий центр народної творчості «Петриківка» працює тільки на туристів, бо іншого виходу в майстрів немає. Держава цьому підприємству замовлень не дає, а якщо замовлення і є, то їх дуже мало для нормального функціонування підприємства. Якихось великих міжнародних проектів також немає. Розпис застряг, він просто існує.

Потрібно, щоб держава підтримувала розпис, щоб було фінансування або хоча б регулярні державні замовлення. Але цього немає і навряд чи буде. Отож, вся надія на якогось багатого спонсора, який би міг інвестувати гроші в розвиток «петриківки». Ще одна проблема – реклама та поширення. Розпис міг би стати візитівкою України, бо це все ж таки унікальне явище.

Петриківський розпис

– На рахунок розписаного одягу, чи не думала про створення власної колекції? Мені здається, це і розвиток розпису в новому напрямку і до цього можна було б долучати інвесторів чи зацікавлених людей.

– Насправді, над таким питанням я вже думала, були навіть плани. Але якось не склалося. Хоча, думаю, якщо за цю справу взятися серйозно, то все вийде.

– Ти навчалася за фахом «Декоративно-прикладне мистецтво». Чому обрала саме цю спеціальність?

– Коли я вперше познайомилася з розписом – у сьомому класі на гуртку, то одразу зрозуміла, що це моє. Так і вирішилась доля. Після дев’ятого класу пішла в коледж, щоб далі опановувати це мистецтво.

Розписана блузка

– Чи багато вас було в групі? Скільки людей з випуску й надалі продовжують займатися розписом?

– З 16 одногрупників, які навчалися зі мною в коледжі, тільки восьмеро з захопленням та ентузіазмом постійно відвідували заняття, іноді ми затримувались допізна та приходили працювати над проектами на вихідних. А після закінчення навчання взагалі тільки четверо дівчат пов’язали свою професію з розписом.
А де нам працювати? У держави є такі робочі місця? Та й куди з нашою професією підеш? В петриківський цех навряд чи візьмуть, бо там працюють свої, перевірені майстри. А так – є якась разова робота, щось оформити чи розписати, але, я повторюю, що це лише на один раз.

– А процес навчання тобі взагалі подобався?

– Так звісно, тому що у мене надзвичайно класний вчитель з розпису був, це Тетяна Гарькава. Вона родом з Петриківки, її вчителем був Федір Панко. Отож, найкращі традиції розпису вона перебрала саме від нього. Тепер вона свій досвід передає нам, як колись Тетяна Пата передавала його Федору Панку. Тетяна Гарькава дуже любить свою справу, повністю

Петриківський розпис

віддана їй, свою любов до розпису вона прищепила й нам. Для нас уроки розпису були святом, ми завжди з великим бажанням йшли на заняття.

– Зараз ти працюєш в Художньому музеї і навчаєшся на мистецтвознавця. Чи залишається в тебе час ще й на розпис?

– Розписом займаюсь тепер не так часто, як хотілося б, але, оскільки працюю в музеї, то намагаюсь якось з цієї точки підтримувати розпис. Влітку ми організовуємо виставку, присвячену 75-річчю Петриківської художньої школи ім. Тетяни Пати, буде представлена ретроспектива розпису: від Тетяни Пати та її найвідоміших учнів Василя Соколенка та Федора Панка до наших часів. Це буде дуже цікава та цінна виставка, адже музей презентує одну з найповніших колекцій розпису. Можна буде прослідкувати, як розпис розвивався та змінювався від самого свого народження. Виставка розпочне роботу 26 липня, отож чекаємо всіх охочих.

– Які в тебе ще плани на майбутнє?

– Зараз займаюсь розробкою посібника з петриківського розпису. Саме готую потрібний матеріал та методичні розробки. Можливо, у майбутньому видам такий посібничок, щоб було легше навчати розпису. Там будуть докладні поетапні малюнки різних основних прийомів розпису, щоб в подальшому їх відтворювати.

Ігор Лісний (lisny-ihor.livejournal.com), petrykivkapaint.livejournal.com
Більше світлин з роботами Оксани за посиланням: http://vkontakte.ru/petrykivkapaint в альбомі “Оксана Золотарьова”