28 Лис 2010 01:17 Розмови

Людмила Проценко: Вирізаю витинанки до мозолів

Людмила Проценко: Вирізаю витинанки до мозолів

Київська майстриня Людмила Проценко на папір дивиться не байдужими очима. Вона точно знає, що з кожного аркуша паперу може вийти новий маленький світ образів та форм. Паперові світи майстриня творить вже майже двадцять років. Окрім того, захоплюється ще писанками та народними ляльками. Що вміє сама, того навчає дітей, які приходять до пані Людмили у гурток “Писанкарик” в Центрі позашкільної роботи Святошинського району столиці. Витинанкарка, писанкарка та лялькарка розповідає, як захопилася витинанкою, чи можна на тому заробити; що робити, аби ваша дитина серйозно зацікавилася якимсь видом творчої діяльності та про інше.

Моя мама прикрашала витинанками полички для посуду. Пам’ятаю в дитинстві, як вона вирізала їх з газети, бо папір тоді не продавався. Я малою не дуже звертала на це увагу, а виявляється, то вона ще від мами своєї навчилася. Я не можу сказати, що це була традиція всього села. Якось мама у нас зимувала, побачила вирізаного мною голуба з крилами і каже: «Ти знаєш, Люда, я коли була мала, то згадала, що у нас такий самий голуб висів». Моя бабуся рано померла, мама не встигла в неї щось розпитати. Та й коли люди почали в колгосп ходити, вже не до голубів було.

У мене є кума Зінаїда Косицька, яка професійно займається витинанкою. Свого часу Михайло Селівачов (доктор мистецтвознавства – авт.) її підтримував, давав напрямок. Якось вона зробила свою персональну виставку. Я бачила, як вона ріже витинанки вдома, але коли я побачила їх на виставці, то подумала: ну, невже я так не зможу? То по троху почала й собі пробувати. Це було десь у 1992 році. Спочатку я копіювала роботи Зінаїди, а потім вже й своє з’явилося. Якось кума побувала в мене, побачила роботи і каже: «Знаєш, Люда, я тебе спочатку ревнувала, що ти мене копіюєш, а потім зрозуміла, що твори таким чином живуть далі…».

Зінаїда ріже витинанки, не малюючи. Так робити вона й мені радила. Я спочатку різала, не малювала. А потім подумала, якщо писанкарі олівчиком готують яєчко, то чому я не можу витинанку собі так підготувати, композицію закласти. Хоча й Василь Парахін вважає, що не треба малювати. Але дітей я все-таки вчу малювати, кажу, отут у вас повинна бути пташечка, тут гілочка, тут листочок, а там квіточка.

Проценко Людмила

Навчитися вирізати витинанки можуть всі. Дітки ж усі вміють, хтось гірше, хтось краще. Треба просто пробувати і різати. Але багато паперу треба перевести, щоб навчитися добре.

Я літом у спеку за день вирізала три витинанки розміром А3. Якщо маленькі листівочки, то більше можу вирізати. Але як казав один художник, я все життя вчився, щоб за дві години стільки то зробити, тому я до цього тільки йду.

Коли довго ріжеш папір, часто виникають мозолі від ножиць. Особливо це в сезон, наприклад до Різдва, чи просто сідаєш щось багато вирізати. До тебе приходить нова ідея, а через мозолі різати більше не можеш .

Наклеювати витинанки мене навчила Ольга Шинкаренко, яка працює в Палаці дітей та юнацтва. Але вона казала, що їм на семінарах розказували, що витинанку не треба клеїти. Вона має бути живою.

Клеїти витинанки зручно за допомогою клейоночки. Воно виходить охайно та швидко. Так робити мене навчив майстер з Житомирщини Сергій Танадайчук.  На клейонку кладу витинаночку, змазую клеєм. І перевертаю на картон, як накладні картинки. Витинанка вся в клею, а потім клей обережно знімаю.

Папір купую звичайний наш. Не люблю білого паперу, швидко брудниться. Подобається жовтий, персиковий кольори.

витинанка пташка

Мій улюблений образ це пташка. Не якийсь окремий вид птахів, а просто птах. А ще хрест як символ людства. Ангелика робити нас навчила Романа Кобальчинська з музею у Пирогові. Розказала, що така традиція була на Західній Україні, а тоді й до наш прийшла.
На Країні мрій у мене білоруси брали посібник, так казали, що в них теж вирізають витинанки.

Витинанка дуже доступна, проста. Якщо взяти теж саме писанкарство чи кераміку, то треба мати вогонь, фарбу, глину, місце, де випалити. А для витинанки потрібні папір, ножиці і клей і якийсь виріб вже є, можна брати в рамку і на стіну вішати. Навіть якщо при вирізанні помилку зробиш, все одно щось виходить.

Колись майстрам витинанок замовляли багато. У свій час це була мода, хати ними прикрашали.

Зараз роблю витинанок більше тоді, коли хтось замовить. А раніше я часто вирізала, щоб утвердитися чи навчитися. Коли замовляють, то для художника це поштовх, починаєш щось творити. Одна вчителька у школі замовила мені пори року, то я й собі зробила. А в основному самі майстри-колеги цікавляться, часто ми міняємося виріб на виріб.

вертепВитинанки важко оцінювати. Бо до золота одне ставлення, до паперу зовсім інше. А багато людей просто не цінять. Іноді стоїш на ярмарку, підходить жіночка : «Ой, смотрі ето дєткі вирізалі». Що тут скажеш?

Якось я робила оформлення сцени для дитячого колективу. В Музеї Івана Гончара вони репетиції проводять. Я зробила композицію з чотирьох ватманів, то взяла по сто гривень за ватман. Не знаю, дорого це чи ні. А листівочки продавала по 5 гривень, коли ще долар був по п’ять.

Великого інтересу збоку до витинанки я не відчуваю. Може я ніде не буваю, не виставляюся. Довгий час я взагалі соромилася показувати свої роботи. Чогось мені було боязко, що нікому воно не сподобається. Окрім того, я ж спочатку, коли вчилася, то трішки копіювала роботи і мені було не зручно. Але якось Олекса Долі мене по простому якось підтримав. Каже: «Та чого ви, он інші нічого не вміють робити і лізуть, а ви соромитеся. Давайте-давайте, будьте сміливішими».

Я зараз працюю в основному з дітьми. Мій час йде на дітей. Ми з ними і писанкуємо і лялечки робимо, і витинанки, ангелики. Дітей беру з першого класу і за бажанням до дев’ятого класу навчаю. Гурток у нас бюджетний, всі безплатно ходять. Батьки іноді якісь кошти збирають, бо ж треба інструменти, фарби, а зараз світло робимо у класі, бо школі не до цього.

Навчаю дітей називати все своїми іменами. Розказую, що у нас на заняттях не повинно бути слів: оця, отой – всі форми, образи чи символи повинні якось називатися. Тому у нас є «гребінчики», «драбиночки», «косиночки». Це я вичитала в монографії Станкевича, а дещо додумала для практичності, а щось діти й самі називають.

Коли були маленькими, мої діти різали витинанки, а зараз в них вже інші заняття. Але чогось думаю, що будуть цього своїх дітей вчити. Все-таки виховання проходить не в школі, а в сім’ї. Те, чого ти дітей вчиш, вони все одно повторять на своїх дітях. Я запам’ятала на все життя, коли була маленька, моя мама малювала для мене. Нічого так не згадується, як оте, що вона мені щось малює.

Я кажу батькам, якщо ви хочете, щоб дитина чимось серйозно захопилася, ви повинні самі цим захопитися. І є батьки, які приходять у гурток, поруч сідають, щось там записують, творчо працюють.

Довідка

Витинанка як вид народного декоративно-вжиткового мистецтва своїм горінням сягає в сиву давнину. Ще у V ст. до н. е. кочові народи прикрашали свій побут візерунками зі шкіри, хутра, повсті. Прототипом українських витинанок вважають невеликі шматочки білого паперу з ажурно витятими краями, так звані кустодії, що служили підкладкою і оздобою для канцелярських печаток у середині XVI ст. Витяті кустодії на документах виходять із вжитку в другій половині XIX ст. А в середині цього століття в українських селах з’являються народні паперові прикраси, котрі призначались для оздоблення інтер’єру сільської хати: мережками з паперу люди прикрашали горщики для квітів, сволоки та віконні наличники в хатах, рамочки для портретів, картин. У розвитку паперових витинанок певну роль відіграли настінні розписи. На Поділлі паперовий декор співіснував із мальованим, інколи доповнюючи його. Мотиви орнаменту і способи розташування їх у витинанках аналогічні стінним розписам. Селяни віддавали перевагу витинанкам тому, що виготовляти їх легше і швидше ніж розписи, простіше змінити при наступній побілці хати. Виготовляли витинанки навесні перед святами, коли селяни білили і прикрашали житло. Подекуди міняли витинанки й перед Новим роком. На стіну їх наклеювали молоком, аби легко зняти при наступній побілці.

Найдавніші українські витинанки, що дійшли до нас, походять з Прикарпаття і Західного Поділля.

Розмовляла Катерина Качур