Виставка «Дивоцвіт Віри Павленко», присвячена 100-річчю від дня народження художниці
Дата події:
|
Місце події:Національний музей українського народного декоративного мистецтва |
Більше відомостей:
25 травня 2012 року о 16:00 у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відбудеться відкриття виставки «Дивоцвіт Віри Павленко» присвяченої 100-річчю від дня народження художниці.
У сузір’ї майстрів петриківського розпису творчість заслуженого майстра народної творчості Віри Іванівни Павленко, що припала на середину ХХ століття, займає особливе місце.
Художниця плідно працювала у галузі декоративного розпису на папері. Разом з односельчанками В. Клименко-Жуковою, М. Тимченко, сестрою Г. Павленко-Черниченко працювала над формуванням українського стилю розписів фарфорових виробів на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Створювала ескізи для поліграфії та текстильних виробів, виконувала альфрейно-оформлювальні роботи на замовлення Управління у справах архітектури УРСР.
ЇЇ твори були окрасою багатьох республіканських, декадних, всесоюзних і закордонних виставок народного мистецтва у Парижі, Брюсселі, Кабулі, Лейпцигу, Токіо, Нью-Йорку та ін.. Вирізнялися вони з-поміж інших творів петриківчанок особливою ажурністю композиції, легкістю мазка та вишуканістю у підборі тональних відтінків кольору.
Експозиція виставки представить унікальну колекцію творів майстрині, що зберігається у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва і охоплює всі періоди творчості художниці з середини 1930-х по 1980-ті рр. – декоративні панно, ескізи тканин та для поліграфії та фарфорові вироби (вази, декоративні блюда та сервізи).
Виставка працюватиме до 31 серпня.
Докладніше про художницю
Народилася В. І. Павленко (1912 – 1991) у м. Катеринославі (тепер м. Дніпропетровськ). Але юнацькі роки провела у селі Петриківці, що на Дніпропетровщині, яке здавна відоме своїми художніми традиціями. Тут, ще на початку ХХ ст., склалася своєрідна школа національного декоративного розпису. Віра наших пращурів у магічну силу певних символів змушувала їх зображати узори на стінах оселі, різних виробах хатнього начиння та одязі. Щоб вплив цих символів-знаків був сильнішим, їх виконували яскравими фарбами – червоного та зеленого кольорів. Кращі орнаменти переходили у традицію, формуючи смак покоління за поколінням.
З юних літ, навчившись від матері Параски Павленко, художниця почала малювати традиційний петриківський орнамент, прикрашаючи ним хату, робила «мальовки» на замовлення односельчан. Напередодні війни навчалась у Київському художньо-промисловому училища.
У своїх творчих пошуках В. Павленко не відступала від локального традиційного орнаменту, але робила його більш графічним та мініатюрним. У музейній колекції зберігаються унікальні твори майстрині 1937 – 1938-рр. – ескізи для тканин, рушників та окремих елементів графічного оформлення книг (орнаментальні титульні листи, ініціали, заставки, кінцівки).
Композиційно це все ті ж квіти у «вазонах», букети, бігунці, створені як у кольорі, так і чорною тушшю. Художниця майстерно вводить у свої орнаментальні композиції птаха, зокрема півня та профільні зображення жіночої фігури в національному вбранні. У 1939-1941 рр. разом з сестрою Г. Павленко-Черниченко першою починає працювати над розписами фарфорового посуду.
По війні Віра Павленко переїздить до Києва, де разом зі своїми односельчанками В. Клименко-Жуковою, М. Тимченко. Г. Павленко-Черниченко починає працювати на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі над формуванням українського стилю розписів фарфорових виробів. Продовжує плідно працювати у галузі декоративного розпису на папері та книжкової графіки, створює розписи для текстильних виробів, виконує альфрейно-оформлювальні роботи на замовлення Управління у справах архітектури УРСР.
Віра Іванівна Павленко значно розширила традиційну петриківську гаму, будуючи свої композиції як за принципу кольорового контрасту, так і тональних розробок одного або кількох кольорів. Намічала чорним кольором контури малюнка та вводила його в елементи орнаменту, що створювало нові можливості для інтерпретації петриківського орнаменту.