10 Сер 2011 00:46 Огляди

“Океан квітів” від Вікторії Китайгородської

“Океан квітів” від Вікторії Китайгородської

Вікторія Андріївна Китайгородська належить до тих унікальних людей, яких буденність не перевчає звично сприймати світ і довколишню красу. Вона народилася у селянській буковинській родині перед початком Другої світової. Батько загинув на війні, мати-колгоспниця з трьома дітьми (Вікторія – наймолодша) залишилася одна. З 12 років маленька Вікторія була змушена працювати в колгоспі – сапати по кілька норм буряків, носити важкі кошики з виноградом, прокидаючись о четвертій ранку і засинаючи майже о півночі. Не зважаючи на страшенну втому і виснаженість, дівчинка з мамою і сестрою сідали за верстат, і доки були сили, ткали верети та килими.

Віра Китайгородська за роботою

Фрагмент килима

Килим "Трояндовий вінок"

У 1950-х роках ткацькі верстати були у кожному домі, але з часом мода на промислові килими, гобелени, верети витіснила домоткані речі з побуту селян, замінивши неймовірної краси і неповторності мистецькі витвори на плюшеві настінні картини з оленями та ведмедями. Традиційне українське мистецтво стало надто простим і ужитковим для пересічних людей, тимчасова мода взяла верх, і вже через десяток років жінок, які тчуть великоформатні килими, а не доріжки чи гобелени, знайти стало майже не можливо. Коли через добрий десяток років ткацтво знову почало набувати ваги, до Вікторії Китайгородської ставали в чергу з усієї області, аби вона виткала килим на весілля, новосілля чи в подарунок.

Фрагмент килима

Півники (ткацтво на дротах)

На виставці (біля "Метелика" художниця Людмила Богдан)

Вирісши на березі Дністра у красі лісу, весняних садів, ткаля не загубила з роками відчуття досконалості природи. Сьогодні її подвір’я від ранньої весни і до перших снігів усіяне квітами – підсніжниками, нарцисами, тюльпанами, чорнобривцями, півоніями, трояндами, м’ятою, рутою.

Всі ці квіти вона переносить на свої килими. Саме квіткова тема є улюбленою темою майстрині. Більшість візерунків на килимі вона створює сама, і саме тут виявляється неймовірна здібність мисткині – вона ніколи перед тим, як почати ткати, не компонує новий візерунок на папері, а відразу тче килим і ніколи не помиляється в розрахунках! Вишивальниці добре знають ціну помилки в недостачу або перебір одного хрестика – тоді втрачається весь малюнок, вишивку доводиться перевишивати. А ви уявіть килими, що мають розміри три на п’ять метрів. Чи зміг би навіть досвідчений математик не помилитися жодного разу у таких складних розрахунках? Окрім цього, майстриня сама підбирає кольори, до того ж, і досі називає їх на свій лад – бузковий, оливковий, вишневий, камінковий (морський).

До речі, ще донедавна всі нитки Вікторія Андріївна фарбувала сама. Та що там нитки! Ткаля займалася ткацтвом повного циклу – від вирощення вівці і до експонування готового килима на виставці. Процес ось який, розповідає Вікторія Андріївна, – щовесни овець стрижуть, потім перуть вовну, з вовни прядуть нитки і в мітках (спеціальні вовняні рулони) фарбують у красильнях (сільських фарбувальнях), потім змотують в клубки і аж після того використовують для ткацтва. Мабуть через те, що всі матеріали для ткання виготовлені в домашніх умовах (сам верстат змайстрував покійний чоловік пані Вікторії Микита), її роботи мають особливу енергетику, вони теплі, світлі та енергетичні.

Майстриня народної творчості з ткацтва, лауреатка мистецької премії імені Георгія Гараса Вікторія Китайгородська володіє кількома техніками ткацтва, вона –   авторка понад півтори сотні ткацьких шедеврів.  Її роботи є у приватних колекціях килимолюбів Польщі, Молдови, Грузії, Росії.

З виставки (племінниця біля "Океану квітів")

Одна із останніх робіт мисткині, витканих до 70-літнього ювілею, – «Океан квітів» (килим розмірами три на п’ять метрів) відразу став предметом жвавого обговорення мистецтвознавців Буковини, на ньому ткаля зобразила близько сотні квітів та використала стільки ж тонів.

У 2010 році перед Великоднем Вікторія Китайгородська виткала в повен ріст образ Ісуса Христа «Ісус Христос з ягням» та «Богородицю», котрі відразу ж були експоновані на ювілейній виставці, а напередодні Різдва знову стануть доречними прикрасами дому Вікторії Андріївни, який вона перетворила на музей-садибу народного мистецтва.

Ткаля на стільки неповторна у своєму мистецтві, на скільки Марія Приймаченко у живописі. Ці надзвичайно талановиті жінки без спеціальної освіти та умов для творчості зуміли зберегти українське народне мистецтво, пропустити через свою душу і викристалізувати у свій неповторний стиль.

Самобутність стилю та збереження старовинного виду мистецтва – це те, що найбільше підносить творчість Вікторії Андріївни в очах громадськості. Не зважаючи на поважний вік, жінка не збирається припиняти займатися улюбленою справою, навпаки, – каже – у ткацтві – сенс життя, адже воно залишиться ще на багато років. У цьому вислові і філософія життя ткалі: «Кожна людина повинна по собі щось залишити».

Леся Воронюк (Чернівці) для “Рукотворів”
Світлини автора