16 Чер 2012 01:06 Огляди

Красиве і тяжке життя пастухів на полонинах України та Грузії

Красиве і тяжке життя пастухів на полонинах України та Грузії


Полонина — безліса ділянка верхнього поясу Українських Карпат, що використовується як пасовисько та для сінокосу. У Криму аналогічні ділянки Кримськіх гір звуться «яйлами». Свято Полонини – це коли збирають отару овець або корів і вперше після зими виганяють на пасовище.

Фотограф з Коломиї Євген Гапич піднявся в гори біля Космача на Івано-Франківщині, щоб пізнати життя місцевих пастухів.

“Скажу чесно, не думав, що буде так важко туди дібратися… Поки я розпитався, куди і як йти, у них же там не одна полонина в Космачі, а біля десятка. Гуцули у нас привітні і для них кілометраж в принципі не грає ролі, і будь-яка відстань у них – це завжди “недалеко”. Якщо на Говерлу я підіймався 45 хвилин, то до місця випасання худоби десь 2,5 – 3 години, та ще й півдороги долав крутий підйом. Досить змучився поки дібрався. Звісно, трохи поблукав, бо буває, що стежки розходяться, а куди, не зрозуміло.

Місцеві кажуть, у них практично вже не лишилося отар овець, бо не вигідно. Випасають переважно корів.

На місці зустрів трьох пастухів: двох хлопців (7 і 16 років), та дівчину (теж десь 16-річну). Їхня полонина вважається однією з набільших, мають приблизно 40-50 голів корів.

Виходять пастухи у гори в травні, коли травичка зеленіє, приблизно після 15 числа. Звідти вони переважно не сходять вниз аж до початку жовтня, коли починаються перші приморозки і коли трава вже пожовкне. Хіба що час від часу раз в місяць вони можуть спуститися, але не рідше, бо спуск і підйом займає майже півдня.

Моє перше враження було жахливе, бо якщо подивитися на умови, в яких вони там живуть, то це доволі моторошно.

Їхня хатина на полонині – це будова, сколочена з дошок, або сарайчик розділений стіною, де зберігається молоко, сир… При вході в хатину у них горить вогонь, стоїть чан величезний; далі стіл, за яким їдять, лавки; збоку місце, заслане кожухами, на яких сплять; нагорі стоять сири, які достигають. Дах оббитий рубероїдом. Якщо він пробивається, його латають.

Корів тримають в загонах. Зранку худобу виганяють на пасовище… Полонина може бути протяжністю два на півкілометра з відчутними перепадами висоти. Коли я піднімався, то зустрів три корови десь за два кілометри від того місця, де вони живуть. Корови можуть через ліс пройти і на іншу полонину потрапити. Пастухи за ними не дуже не слідкують, але там немає такого, що хтось вкрав корову.

В обід корів знову заганяють у стійла. Доять їх по черзі, потім молоко проціджують і лишають відпочивати, поки з нього зробиться сироватка і сир. Після обіду знову женуть пастися, і увечері та сама процедура. В перерві між вигонами пастухи можуть поїсти. Харчуються переважно молоком і сирами. Ну, якщо їм раз у місяць привозять хліб, це дуже добре. За місяць пастухи готують сири, по які потім приїжджає машина, і звичайно привозить їм хліб і ще щось…

16-річні хлопець і дівчина, що пасуть корів, ледве вміють писати. Травень і півжовтня вони на полонині. Школу пропускають. “Ну, тай шо, мені треба гроші заробляти, родині допомагати”, каже хлопець. А працює так з дозволу батьків, “щоб дурно літо не проводив”. Старший хлопець є братом того, хто володіє цією полониною.

Всі полонини знаходяться в оренді, тобто комусь належать, а за радянського часу були у власності колгоспів. Однак ще з давніших часів полонини комусь належали, у кожної був свій власник.

Корови для випасу збирають з багатьох людей, за оренду яких щомісяця розплачуються сиром. З 10 літрів 4 літри молока вони мусять віддати власникам корів, а молоко віддають сиром. 1 кілограм сиру коштує 60 гривень. І людям вигідно і тим, хто їх випасає. Бо якщо людей обманюватимуть, то вони їм більше не дадуть корів і тоді полонина при дурній репутації буде простоювати.

Коли я вже йшов від пастухів, то прийшла одна жіночка, яка забирала свою корову, бо вона була кітна (вагітна). Вона давала мало молока, не було вигідно її тримати, то пастухи із жінкою розрахувалися сиром і та на деякий час забрала свою корову додому”.

А як у Грузії?

Якщо у Космачі, вівці вже рідкість, то в Грузїі чи не основний вид домашньої худоби, яку досі вирощують у горах та передгір’ях.

Майже всі тушини — пастухи. У травні більше 50 отар, по 1500 овець у кожній, долають вкритий снігом перевал, аби дістатися до сокових полонин. Аж до осені ці чоловіки доять овець по кілька раз на день, щоб зробити найсмачніший у Грузії овечий сир.

Гірська країна Тушеті в Грузії — найбільш важкодоступний регіон країни. Дістатися туди можна на вертольоті, або проїхавши близько 50 кілометрів позашляховиком по грунтовій дорозі. І весь час вгору та в гори.

Та можна і пішки, як це зробив російсько-американський фотограф Дмитро Гомберг, пройшовши з тушинськими пастухами близько 200 кілометрів гірським краєм, аби показати світові їх важке, але красиве життя.

Записала розповідь Катерина Качур; матеріал про Грузію autotravel.ua
Світлини Євгена Гапича, dimagomberg.com