Якби не побачила – не повірила б, що в унісон разом можуть співати понад 14 тисяч хористів різного віку з 400 колективів, чи одночасно танцювати більше 8 тисяч виконавців, або ж по парку гуляти більше 4 тисяч людей, вбраних у повні строї традиційного одягу. А ще ж понад сотня тисяч простих відвідувачів та любителів фольклору й литовської народної культури. І це тільки статистичні дані, а якщо до них додати незліченну кількість посмішок, піднесених емоцій, сліз щастя та радості, то тільки уявіть, що то за дійство і з яким потужним зарядом позитивної енергії воно відбувається.
І так щочотири роки в історичній частині столиці Литви – Вільнюсі відзначають Свято литовської пісні під промовистою назвою “Тут – мій дім”. До того ж, цього року це свято ювілейне – відзначили 90-ліття з дня проведення першого Свята пісні у 1924 році. Тоді це свято називалося День пісень і проводилося не у Вільнюсі, а в портовому місті і колишній столиці Каунасі, за 100 кілометрів на північний захід від Вільнюса.
Окрім Свята пісні, на початку липня у Вільнюсі паралельно проходив ще один великий міжнародний фольклорний фестиваль “Балтика”, в якому взяли участь фольклорні колективи з Литви, України, Угорщини, Хорватії, Грузії, Естонії та Латвії. Україну на фестивалі представляв фольклорний гурт “Серпанок” факультету мистецтв Педагогічного університету міста Суми.
Досить знаково, що з учасниками “Серпанку” (ще до того, як дізналися про їхню участь у литовському фестивалі) ми випадково перетнулися саме біля пам’ятної таблички Тарасу Шевченку, розташованій на одній з вуличних стін Вільнюського університету. Меморіальна дошка встановлена на згадку про те, що в цьому місті з 1829 по 1831 рік мешкав український великий поет. Наші пророки за нами спостерігають?! 🙂
Що ж до литовського фольклорного пісенного свята, то цього року воно тривало з 28 червня по 6 липня на всіх центральних майданчиках, парках та стадіонах Вільнюса. На свято з’їхалися не тільки фольклорні колективи та гості з усієї Литви, а й литовська діаспора, що мешкає за кордоном – в Канаді, США, Бразилії, Аргентині, Уругваї, Великобританії, Швеції, Німеччині, Австрії, Латвії, Росії, Польщі та навіть з України.
Видиво-огляд Свята литовської пісні – 2014
У перші фестивальні дні ярмаркові та сценічні майданчики відвідала президент Литви Даля Грибаускайте, аби переконатися, що організація свята не вибивається з попередньо погодженого плану. Якраз в цей час українська делегація з Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара” також перебувала з експедиційним візитом на святі. За волею долі, з пані Президентом нам вдалося коротко, але змістовно поспілкуватися (а як саме, дивіться і слухайте у видиві нижче) 🙂
Якщо коротко перелічити, то програма свята складалася з таких основних частин: День фольклору, присвячений традиційному костюму, обрядам та народній культурі, Вечір ансамблів, представлений в театралізованій та стилізованій видовищно-концертній формі, День танцю, основу якого склали танцювальні композиції професійних хореографів, під час яких інтерпретувалися литовські звичаї та символи. Програма свята також доповнювалася великою виставкою народного мистецтва, парадом і концертами духових інструментів й національного інструменту – канклес, спектаклями аматорських театрів, заходів за участі професійних діячів мистецтв, масштабною та яскравою ходою учасників фестивалів. Свято завершилося Днем пісні, який зібрав в один величезний хор тисячі співаків.
До речі, а ось зверніть увагу на філософію назви пісенного фестивалю “Тут мій дім” (взято з програмного буклету) – ці прості слова й закладена в них думка прекрасно виховують патріотичні почуття до рідної землі й Батьківщини:
“Я – звідси.
Тут – мій дім, моя сім’я, моє затишне вогнище, мій прихисток, де я почув і вимовив перше слово…
І моя земля, моє небо, мої ріки й озера, хай і невисокі, але – гори, мої дерева, мої птахи і їхнє сутартіне*.
Тут зводили городища мої одноплемінники, тут жили мої батьки і прабатьки, тут живуть мої близькі.
Тут зріє мій хліб, і все насичене прекрасними піснями, казками і переказами, розквічено узорами тканин, всіяно сонцями хрестів.
Моє серце тут співає.
Тут – зосередження мого світу.
Я – звідси. Тут – мій дім. Наш Дім. Наша Батьківщина”.
*Сутартіне – давні багатоголосні литовські пісні поліфонічного складу, в основному трудові, сімейно побутові.
А тепер про Свято пісні по порядку, аби мати змогу уявити всю масштабність та послідовність цього прибалтійського фольклорного дійства.
2 липня
Початок свята
Почалося свято зведенням ярмаркового містечка та вечірнім концертом під назвою “Дім пісні” в центрі Вільнюса на Кафедральній площі. Приїхали сотні майстрів зі своїм крамом з різних регіонів Литви, зійшлися десятки тисяч литовців та гостей міста. Слова пісень, що лунали на вечірньому концерті, транслювалися на великому екрані обабіч сцени, аби всі присутні мали змогу співати разом з виконавцями.
Ярмарок
Вечірня сцена
3 липня
Дитяче містечко традиційних ремесел
Наступного дня біля Палацу Великих Князів Литовських у центрі міста відкрили дитяче містечко традиційних ремесел. Там майстер-класи проводили не тільки відомі майстри, а й талановиті діти. Дорослі умільці не тільки ділилися секретами ремісничої справи, а й охоче розповідали, зокрема, про традицію народної іграшки.
– У мене є багато реплік іграшок, знайдених в розкопках. Такої ж форми іграшка знайдена прямо тут під час розкопок, коли реставрували палац. А ось ця іграшка походить з Італії та Франції, – ділиться історіями майстер-іграшкар.
Виставка традиційного мистецтва Литви
Ніщо так докладно не розкаже про народ, як мистецькі твори народних майстрів. В них втілюється і дух традиції, успадкований від предків, і сучасні прояви, що відображують сутність сьогодення. Тому цього дня в Музеї прикладного мистецтва відкрилася виставка литовського народного мистецтва за участі півтисячі майстрів, які представили майже півтори тисячі експонатів, створених за останні п’ять років у різних сферах традиційного мистецтва. Були представлені образотворче мистецтво (живопис, графіка, скульптура), прикладне мистецтво (тканини, стрічки, кераміка, ковальська справа, ювелірні прикраси, вироби з дерева, тощо), обрядові мистецькі твори (“верби”, розписані яйця, маски, павуки (або солом’яні “сади”)). Експонати відбирали на регіональних виставках як такі, що художньо найбільше відображують традиції народу.
Вечір ансамблів
А завершився другий день вечірнім театралізованим концертом ансамблів в Нагорному парку. За сценарієм це була ніби мандрівка по всіх етнографічних регіонах Литви – Аукштайтії, Дзукії, Сувалькії, Жямайтії, Клайпедському краю. Кожному регіону була присвячена окрема частина концерту. Три тисячі учасників – ансамблі пісні й танцю, оркестри народних інструментів, народні капели – створили дивовижне видовище, що відображало самобутність і різноманітність литовської культури в піснях, діалектах, костюмах, музичних інструментах, танцях й іграх. Мушу зізнатися, в ті миті довелося пережити своєрідний культурний шок, бо подібне фольклорне видовище за участі такої кількості учасників ми побачили вперше!
4 липня
День фольклору в Бернардинському саду й на території замків
Наступного дня литовці не здавалися й продовжували дивувати й вражати нас далі. На День фольклору прибуло понад чотири тисячі учасників, вбраних в різноманітні строї литовського традиційного одягу: фольклорні ансамблі, співаки, музиканти, оповідачі, майстри народних мистецтв і ремесел, знавці традиційних страв, обрядів, народної медицини — всі ці люди зібралися разом в Бернардинському саду і біля підніжжя гори Гедімінаса, де влаштували концерти, бесіди, демонстрації мистецтв, обрядів та ігор.
Концерт в костелі Св. Іоаннів
Під вечір на території Вільнюського університету в костелі Святих Іоаннів відбувся концерт музики, яку виконали на давньому литовському інструменті — канклес (схожий на наші гуслі). Звучання акордів понад 800 виконавців з різних міст і містечок Литви – вчителів та учнів, які виступали з традиційними і концертними канклес, дозволяли зрозуміти унікальну природу цього інструмента й особливості сучасної гри на ньому.
Демонстрація колекції костюмів балтійських племен
Литовці, жемайти, аукштайти, курши, ятвяги, земгали і сели – давні балтійські племена, побут яких їхні нащадки дослідили і на основі даних археологічних досліджень, історичних джерел й іконографії Європи створили колекцію балтійського костюму І-IV століть. Вечірній театралізований показ колекції у дворі Палацу Великих Князів Литовських продемонстрував манеру носіння костюму в залізну добу, в епоху Давнього Риму, вікінгів і Середньовіччя.
День танцю “Содауто” на стадіоні Литовського едукологічного університету
Перебачишви всі попередні дні ми, в принципі, вже були готові до сприйняття цього вечірнього дійства за участі понад восьми тисяч танцюристів різного віку з Литви та з-за кордону. Ідея Дня танцю – “з’єднати свято з етнічними символами, які виражають розуміння сенсу життя, сім’ї як основи держави; через призму життя однієї литовської сім’ї поглянути на сучасне своєї країни, буття всього народу. В литовському фольклорі життя людини і світобудови нерідко пов’язують із садом – його необхідно саджати, за ним необхідно доглядати. Такого ж відношення вимагають сім’я, дім, тому для розкриття цієї теми для Дня танцю вибрали назву “Содауто”, що походить від слова “сад””.
За сценарієм дійства, “діти разом з найстаршим поколінням водили хороводи, молодь гралася в танці нових почуттів, а середнє покоління створювало сім’ю, будувало дім і виховувало своїх дітей, а у важкий час – захищало своє домашнє вогнище”.
6 липня
Хода учасників Свята пісні
Хода учасників фестивалю продовжує попередню традицію процесій правителів, духовенства, ремісничих цехів. Це одне з найяскравіших, найзахоплюючих і життєутверджуючих заходів пісенного свята. За традицією ця співаюча, танцююча, всілякодіюча, вигукуюча, жестикулююча жива річка людей з різних регіонів Литви та з-за кордону весело прогула головною артерією столиці — проспектом Гедімінаса – від Кафедральної площі до парку Вінгіса. Споглядаючи за цим бурхливим дійством, виникало почуття гордості за литовську націю і за їхнє вміння любити себе, своє і один одного.
Аби тільки ви чули, як місцеві литовці в ході процесії вітали свою діаспору, що приїхала до них на свято з різних країн світу і так само взяли участь у святковому параді! Закордонні литовці дещо по-іншому виглядали, дехто з них мав темнішу шкіру й не зовсім притаманний литовським традиціям костюм, але за це їх не сварили, а навпаки, всіляко підтримували і вигукували слова вітання та любові!
США
Латвія
Канада
Уругвай
Швеція
Україна
День пісні “Тут – наш дім”
А кульмінацією святкового параду і завершальним акордом Свята пісні став концерт 14 тисяч хористів різного віку з 400 колективів під супроводом оркестрів духових інструментів. У парку Вінгіс прозвучали найкращі пісні всіх часів у багатотисячному хоровому виконанні – від класичних до сучасних співзвуч і ритмів, давні литовські пісні, адаптовані відповідно до класичних канонів та твори a cappella. Це свято стало підсумком досягнень народного хорового мистецтва за попередні чотири-п’ять років, на яке з’їхалися найкращі хорові колективи, що перемогли в регіональних конкурсах. Хористам підспівували і глядачі. Разом вони співали пісні, “які всім дорогі і з якими вони виросли – тут, де їхній дім”.
З історії
Початок традиції Свята пісні пов’язано з західноєвропейськими культурними процесами середини ХІХ століття. В Литві це явище сформувалося дещо пізніше внаслідок окупації царською Росією, заборони на литовський друк, знищення вогнищ науки і культури (був закритий навіть Вільнюський університет), придушення руху національного і громадянського спротиву. В кінці ХІХ століття Свята пісні проводилися в Малій Литві – на горі Рамбінас.
Після відновлення й утвердження незалежності Литовської держави в 1924 році в Каунасі було проведене перше Велике свято пісні, яке зібрало три тисячі учасників і десять тисяч глядачів. Литовські Свята пісні в США і Канаді регулярно стали проводитися з 1956 року. Подібного масштабу концерти проводилися також і в сибірських засланнях, і в лагерях для біженців.
Третє свято пісні ЛатвССР. Рига, Латвія, 1955. ФОТО: Вікіпедія
Свято пісні – 1986. Шяуляй, Литва. ФОТО: Вікіпедія
Після відновлення незалежності Литви 1990 року відбулося ХІІІ національне Свято пісні. З тих пір захід проводить кожні чотири роки на початку липня.
В 1994 році вперше на Святі пісні взяли участь литовські колективи з усього світу. В 2009 році, коли відзначалося Тисячоліття першої згадки імені Литви, було проведене Свято пісні “Сутартине віків”. В ньому взяли участь 1567 колективів, біля 41 тисячі виконавців, з них 25 тисяч дітей і старшокласників, біля тисячі литовців з 16 країн світу.
За 90 років свято виросло у вражаючий культурний рух, в рамках якого було проведено 18 грандіозних заходів.
Традиція масштабних пісенних й танцювальних свят поширена не тільки у Литві, а й також у Латвії та Естонії. Балтійське свято пісні й танцю включена ЮНЕСКО в Репрезентативний список нематеріальної спадщини людства.
25-е Ювілейне свято пісні в Естонії. Таллін, 2009. ФОТО: Вікіпедія
Катерина Качур (текст, фото), Петро Гончар (фото), Володимир Хоменко (відео), Медіа-центр НЦНК “Музей Івана Гончара”
Матеріал підготовлений в рамках експедиційної поїздки у Литву працівників та волонтерів НЦНК “Музей Івана Гончара” за підтримки Ігоря Дідківського. Особлива подяка Валерію та Оксані Афанасьєвим за організацію комфортного переїзду.
“Рукотвори”