24 Вер 2010 11:16 Огляди

День села по-хотівськи

День села по-хотівськи

Новітня українська етно-культура великих міст поступово починає просочуватися на локальний рівень – в село, щоб нагадати людям про ті цінності, які колись ними і були витворені. Приклад, село Хотів під Києвом. 19 вересня тут виступав гурт «Мандри», колекції одягу показувала відома модельєр Олеся Теліженко. «Спасівці» дали майстер-клас місцевим хлопчакам. Поряд працювали народні майстри і виспівував кобзар Тарас Силенко.

ВертюкЗвісно, без ініціаторів, місцевої громади та свідомого сільського голови свято на такому рівні не відбулося б. Що спонукало витворити тут це дійство і як до цього поставилися місцеві мешканці, розповідає співорганізатор хотівського свята фольклорист Мирослава Вертюк:

На території Хотова є Скіфське городище – 16 гектарів землі, це охоронна зона. З Інституту археології там вже копали, декілька разів проводили дослідження, але поки нічого цінного не знаходили. Але мені здається, що ще не докопали або погано копали. Ми з дітками влітку на це поле ходимо збирати квіти і там така енергетика! Ми вже почали агітувати голову села, щоб наступного року зробити фестиваль на цьому городищі. А він каже, що в такому разі це вже виходить за рамки сільського фестивалю, що це має набирати статусу набагато вищого, ледь не всеукраїнського. Ну, це десь по аналогії до Трипільського кола, але звичайно треба надати йому своєї унікальності… І це був би останній крок руйнування стереотипів проведення днів села. Ми й так цього разу в багато чому намагалися вийти за межі класичних святкувань.

Село зараз вже ділиться на дві частини людей, які готові приймати нову культуру й тих, що ще не готові. Діти щиро реагують на те, що їм пропонують, а от старше покоління з упередженістю та консерватизмом ставиться до новітніх ідей, але потім через дітей вони все одно приходять до цього. Тому й обрали школу, як основний осередок, через який і треба діяти.

Хотів

Банери зроблені на основі світлин мешканців села

школа Хотова

Показ автентичного одягу з приватної колекції Володимира Щибрі, студента Національного університету ім. Т.Шевченка

Хотів

Місцевих жінок одягли у вбрання прабабусь

Сільська народна культура вичерпала себе – вона вже не може ні продовжитися ні розвинутися. Села повинні бути в пошуку якоїсь нової культурної концепції, особливо ті, які розташовані під мегаполісами. З одного боку, ще залишаються люди, які п’яними вештаються в центрі села не тільки у свята, а й в будень, а з іншого боку, це село вже з такою сучасною школою, куди і з Києва везуть дітей. Відповідно, школі потрібно задовольняти їхні культурні потреби і створювати дітям пропозиції щодо проведення їхнього дозвілля.

Сільська рада та громада не роблять поспішних кроків, вони поступово рухаються до створення повноцінного культурного середовища. Старий клуб формально не знищений, він діє, але вже не виконує ніякої функції, а новий пласт зароджується на основі школи, вчителів та громади. І звичайно вже зараз постала потреба пошуку та залучення фахівців. Бо є такий момент, що творчістю при школі займаються за принципом «додати кілька годин і не важливо, чи це фах вчительки чи ні, якось там викрутиться». Це абсолютно помилковий підхід, тому що це якраз може дитину або повноцінно сформувати або ж загострити якісь комплекси.

Хотів

Іван Приходько показував, як правильно розписувати піч та хату

день хотова

Долучалися не тільки діти, а й дорослі

хата

Розпис хати

Сусідські села у величезній ейфорії і в очікуванні наступних свят, тому значить сприйняли! Хоча під час розмови з вуст однієї людини була почута теза, що от хочеться робити українське, виховувати в українському, але ж ті діти потім не потрібні суспільству, вони не зможуть влаштуватися на роботу, до них потім буде особливе якесь ставлення, на них тикатимуть пальцем… Уявіть собі! Оце симптоми того людського страху, яке їм вселили, комплекс меншовартості. Село ще не знає, що столичні тенденції вже давно змінені, елітою вже є саме україномовна молодь, вона на передовій і культурного і духовного життя. І якщо навіть на такому році незалежності і в достатньо демократичній атмосфері, зокрема в культурній, в цьому селі люди так мислять, то можна собі з жахом уявити, як люди мислять в інших селах.

– Виявляється, люди бояться якісного українського продукту…

– Так, спочатку цей якісний продукт знівелювали, його зробили дешевим, меншовартісним і нам нав’язали цей стереотип. І тепер вони не знають, як вийти на цей якісний рівень українського. Тобто для них це якась сільська сорочка, мова яка не є престижною, бо скрізь же переважно начебто російська на передовій.

Хоча цим людям, хто все ж таки одягнув сорочку, “було зроблене щеплення”. Тобто це вже ті люди, які відчули себе повноцінно в цьому стані. Ця сорочка була не тільки зовнішнім атрибутом. Бо контекст свята і ця сорочка були на стільки взаємодоповнюваними речами, що прийшовши саме на це свято, і одягнувшись у це вбрання, ти міг себе повноцінно почувати, мати святковий настрій, долучатися до всіх акцій. Тобто це абсолютно ніяка не спекуляція, не фальшива гра, а намагання з використанням усіх методів безболісно руйнувати стереотипи. Ну, так само, як людині перейти на українську мову, коли вона спілкується російською, це психологічний момент, який треба подолати. Тут звичайно не завжди без порад духовних лікарів чи психологів, а коли вже є середовище, то тоді людині набагато легше. У нас є такий випадок: хлопчик у гуртку гарно спілкується українською, діти, які з ним разом навчаються, більшість розмовляють на суржику, і вони говорять: ой, як гарно він говорить українською мовою, не так, як ми. І для них це вже показник. Я пам’ятаю ще свою школу, коли на тих, хто говорив українською мовою, тикали пальцями і сміялися. А тепер діти вже розуміють, що їм це подобається і треба цього прагнути, а не ганьбити того, хто так робить. Дуже сильно змінилося мислення і свідомість людей, зокрема й дітей. Тому є надії.

спасівці

Випробування від "спасівців"

спас

Черга за кулішем

– Як вдалося залучити Олесю Теліженко і «Мандри» виступати в селі? Бо ж публіка не широкого масштабу.

– Мені дивно, але за весь час співпраці з Хотовим всі люди якось дуже легко відгукувалися. Я не можу зрозуміти чому і пояснити. Буває захід дуже важко зробити, якщо це не музейна подія, коли є іміджевий момент, коли вони знають куди йдуть, який зміст цих заходів. Ну, часом ми десь на особистих зв’язках працювали, але от в даному випадку абсолютно ні. Олеся Теліженко 15 жовтня відкриває в Хотові майстерню, то це було природно, що вона там виступала. Хоча свій перший показ Олеся робила в селі тоді, коли ще не була причетна до цього села. Щодо «Мандрів», то вони теж дуже легко погодилися, коли ми пояснили, що за свято, і публіка їх дуже гарно сприйняла.

писанка

Сільські діти знайомилися з народним мистецтвом

глина

Ліплення з глини

хотівчани

Фото у вишитих сорочках на пам'ять

Знаєш, що майстрам подобається у Хотові: там діти зовсім інші. Столична дитяча публіка від них дуже відрізняється. В цьому році на постійно діючій основі у школі почне працювати Рая Павленко, майстер по соломоплетінню (вона зараз в Китаї на виставці). У неї дуже багато пропозицій по школах Києва, але вона обрала Хотів. Для дітей вона колись проводила двічі майстер-клас і щось відчула. Я особисто по роботі у своєму гуртку відчуваю щирість, безпосередність, це діти все-таки села. На них ще не вплинуло місто. І от такий показник: кобзар Тарас Силенко хвалився: «Боже мій, я зайшов тільки на територію свята, а зі мною вітаються діти». У Києві ви ніде не зустрінете, щоб десь в школі віталися з незнайомими. А ця культура тут ще зберігається, діють правила поведінки на території школи. Усі діти краще п’ять разів з тобою на день привітаються, вони цього не бояться, але уявіть собі, що на сьогодні більшість людей це вже вражає.

Що стосується проведення цього свята в традиційному ключі, надання йому традиційного змісту, то мені здається, що це один з найправильніших шляхів, бо в жодному міському середовищі не можна на стільки адаптувати народну культуру, як там, де вона народилася, де є природне її існування, де є генетична пам’ять.

З одного боку, ці села приречені на урбанізацію, а з іншого, ще якесь століття вони не втратять тієї особливості. Поки ще стоять скрині з вишиванками.

Записала та світлини Катерини Качур