Часто народне мистецтво вариться у “своєму соку”. Є вузьке середовище людей, поціновувачів, науковців, які добре розбираються у цій сфері. Але розширення аудиторії, яка просто відкриває для себе світ мистецтва, відбувається за рахунок поєднання на перший погляд не поєднуваних речей. Один з прикладів – програма Марічки Бурмаки “Музика для дорослих” на телеканалі ТВі. Здавалося б, телепродукт про музику. Тоді до чого тут майстри? Але вони таки стали незмінним атрибутом цієї програми. У розмові з авторкою дізнаєтеся, чому і як це сталося.
Марія Бурмака, автор програми “Музика для дорослих”:
Після зміни концепції телеканалу ТВі був створений великий простір, як одна велика квартира. Нам дали всю волю творчості і робіть що хочете. Тому у нас була сцена, було де посадити глядачів, гостей, і ось в нас є ще кухня. Чому б нам паралельно щось там не робити, бо це 2 години часу.
Якщо ми проводимо вечір в колі друзів, то логічно, що на кухні мало би щось відбуватися. Перше, що ми зробили, це запросили Юрася Красюка, і він варив борщ. Потім була пісочна анімація, складання букетів, а пізніше ми почали запрошувати майстрів. Горщики ліпили, вишивали, плели з соломи і зрозуміли, що це особливо наповнює простір.
Багато хто каже, що наша програма була наповнена особливою теплотою. Людям, які там перебували, було гарно. Вони розуміли, що життя починається не лише тоді, коли вмикається камера, а після того вони нікому не потрібні. Вони могли відразу, коли прийшли, піти на кухню і зробити собі кави і підійти, подивитися, що кожен з майстрів робить. І це відбувалося в рекламних паузах. Це програма про музику і багато чого залишалося за кадром. Але заявити про майстрів, про людей, які вміють щось і роблять, в нас можливість була.
Програма з соломникаркою Іриною Білай
Я чув, що було завдання заєднати роботу з темою музики?
Не завдання, а прохання. Людина чує саунд-трек, а в кінці було цікаво, що ж вийшло. Хотілося, щоб майстри цим надихалися й так виходило. Ми старалися так підбирати майстрів, щоб це було дотично. Все сподобалося – від плетіння бісеру до вишивання рушника. Наприклад, на День Незалежності вишивався рушник. А на великому екрані позаду людей, які виступали, ми показували руки, сам процес творення.
Ми намагалися підбирати так людей, щоб вони не почували себе чужими у цьому просторі. Наприклад, коли був дитячий хор “Радість”, то ми хотіли, щоб було створене щось таке, що можна було б з’їсти, коли була осінь, то розуміли, що має бути щось пов’язане з осіннім листям, коли був Ярмола з Гайдамаків, то зрозуміли, що це має бути гончар, бо це чоловіче мистецтво і досить строге – ці глеки, ця кольорова гама! Тобто, мені здавалося, що нам це вдавалося. Хоча кожен раз це була одна велика імпровізація.
Чи дарували вам щось майстри?
Мені майстри дарували і картини, і картини на склі, і дзвіночок Ірина Пастернак подарувала з її чоловіком. Вона робила іграшки на ялинку з тіста. І це перше, що я повішу на неї. Дещо купували. Мені хотілося, щоб про цих людей дізналися. Бо митцям не так просто в нашій країні. Спочатку думали, що це буде акустична програма розмови з одним інструментом, а вийшов осередок культурно-мистецького життя з фольклором, академічною музикою, з новинками, з презентаціями альбомів. Речі здавалося б не поєднувані, але багатьом людям, музикантам цей момент дуже подобався. Казали: “Ой, нам так подобається, у вас там постійно щось робиться, це так цікаво”. І це для людей, які не з цього світу, не з цієї сфери.
Чи є сподівання, що програма виходитиме надалі?
Щодо теперішньої ситуації то не знаю. Я шукаю підтримку, фінансову допомогу. Фінансова складова є основною. Зменшилися бюджети телеканалу і фінансування інвесторами. Бо ж не тільки нашу програму призупинили. Тому виходи на інші телеканали я теж шукаю.
В нас було завдання завершити рік, у січні йтимуть повтори. А з лютого ми або знайдемо можливості або ні. Бо після резонансу брали інтерв’ю в генпродюсера Наталки Катеринчук і вона сказала, що ще невідомо і рішення не ухвалене. Немає можливості відстежувати, що думають про нас люди. А тут виявляється, що ця програма була комусь потрібна і мала суспільний резонанс.
На скільки місяців наперед у вас є матеріалу для продовження роботи?
Був момент що ми думали чи вистачить нам музики. Спочатку був один гурт. А в новій студії ми могли вже запрошувати двох. Потім ми почали запрошувати дітей, академічні гурти і виявилося, що музики багато. І це було відкриттям і для нас. Програма існує півтора року і є довжелезний список людей, яких хотілося б запросити. Як мінімум є три музичні одиниці в програмі. А в кожного виконавця чи гурту є музики як мінімум на годину-півтори. А ще є гурти, які гастролюють в Україні, але їх не показують. Наша програма підштовхнула людей, які вже давно не виступали, до продовження репетицій.
Мені вже немало років, і є певна кількість моментів, за які я ставлю собі плюсик. Я вважаю, що я щось важливе зробила сама. Півтора року програма виходила і вже зараз інтернет наповнений якісним українським музичним матеріалом. Я буду намагатися зберегти цей проект.
Дивіться записи на каналі програми на Youtube, підтримайте проект Марії Бурмаки або напишіть їй відгук у профілі на Facebook.
Розмовляв Богдан Гдаль, “Рукотвори”
Світлини автора, Галини Бабій, Галини Тельнюк, Назара Стригуна, Марії Бурмаки.