16 Вер 2011 10:48 Огляди

Як продавалося, де побувалося і що намінялося

Як продавалося, де побувалося і що намінялося

Теплий осінній Пирогів. Традиційне ярмаркування народно-мистецької братії. Дехто з майстрів добряче поїздив цього літа. Для когось це одна з небагатьох нагод вдихнути запах різнотрав’я пристоличних пагорбів… Кияни неквапливо розглядають різнобарвні “теплі” вироби. А майстри намагаються підсумувати ярмаркову пору: як продавалося, що нового придумалося, де побувалося і що намінялося.

Мірило успішності сезону у кожного своє. У когось за кількістю проданих речей, у інших за відвіданими дійствами. Хтось придумав нові витвори, а хтось просто не хоче нічого підсумовувати і насолоджується спілкуванням з однодумцями. Висновки різні, і скоріше залежать від настрою того чи іншого майстра.

Віктор Чорний, гончар, Київщина

Віктор Чорний, гончар “Цей рік був успішним, бо я їздив на фестивалі в Косів, сюди в Пирогів… Фестивалів вистачає, а рік ще не закінчується.. Он буде свято у Віті Поштовій, день села, потім Прилуки, потім Ніжин… Я і так зараз сутками роблю все.. А на ярмарок зазвичай 50 робіт взяв тай вистачає..
А щодо мрій, то хочу у Васильківському районі зробити дворик майстрів, ставочок є, рибу запустив.. Аби зібрати друзів і робити отакі фестивалі.”

Ганна Шкрібляк, ткаля, Івано-Франківщина

Ганна Шкрібляк“Зараз набагато слабше торгівля йде. Люди бідніші стали.. Була на Країні Мрій, в Пирогові, на Андріївському узвозі.. Найкраще було за Ющенка. Тоді люди більше цим цікавилися. Навіть 2009 року краще торгувалося.. А зараз бензин дорогий.. На Покрову може ще приїду.. Ми всі зроблені вироби беремо з собою.. Ми гірські люди.. Нас зима спасає, бо є вільний час.. Якби купували всі речі, то було б нормально…

Буває вночі пробуджуюся і придумаю якийсь узір, рано намалюю, до того шось додам.. Мені від того задоволення і я хочу, щоб це було гарно. Може й не ті гроші, але шоб людина була задоволена. І мені тоді добре. Але що від того, що будеш падати духом. Треба підніматися, треба йти, треба вірити в краще.”

Хаірбєнат Сеіт-Аметова, з родини кераміста Абдюля Сеіт-Аметова, Крим

“Наші недавно їздили в Туреччину. Зараз моя донька поїде в Краків з виставкою. На день Ялти нас запрошували. Але небагато запрошують, бо в Криму більше комерції. Ми дякуємо шанувальникам, що завжди нас чекають. Нам багато дзвонять.

Майстер не може забезпечити всіх. Треба створювати умови, як у інших майстрів, що працюють з учнями. Син працює один і ледь встигає на подібні ярмарки. От ми поїхали з Країни мрій. Минуло 2 з половиною місяці. І тільки до цього ярмарку були готові роботи. Цієї кількості ярмарків для нас вистачає.

Буває до нас заїжджають бізнесмени, що вже відбулися, люди середнього віку. Беруть вироби для представницьких цілей. Їдуть в Америку, в Африку. Вони це цінують, дарують і приїджають до нас зі словами вдячності. Вони задоволені тим, що іншим людям дарують задоволення.”

Віктор Андрощук, гончар, Рівне

Віктор Андрощук, гончар“Ми 100% працюємо на замовлення і виставки, ярмарки – це спосіб відпочити. Не дати замовнику виробів, а самому взяти, поїхати і поторгувати. Це ми можемо собі дозволити 3 рази в рік. Ми були на Співочому полі. Ми їдемо заради спілкування, побачити тенденції. Я побачив, що люди більше прагнуть до ужиткових речей. І коли людям розказати, що ми використовуємо природні властивості глини, це відновлення, то люди починають розуміти, що краще шукати щось натуральне.

В ці дні в першу чергу пішли горшки, супниці, ємності для готування їжі. Традиційно турки йдуть, щоб каву варити, кухлики, і традиційно наші ворони. Нас питають, чи ще ми кудись їдемо. Ми не встигаємо. Навіть не встигли на Сорочинський ярмарок потрапити…

Із останнього, я зліпив такі великі глеки. Мабуть більше 10 літрів. Вони в мене потріскали, бо я мав їхати сюди і не доробив… А ще хочу зліпити глек на 40-50 літрів, щоб можна було самому туди сховатися. Колись такий посуд робили для збереження зерна. Зараз люди ними користуються з декоративною метою. Поставити у дворі… Воно настільки привабливе, має енергетику в собі, що хочеться біля нього постояти, потриматися…”

Олена Дзіядевич, художнє вишивання, Київ

Олена Дзіядевич“Виходячи з того, що в мене одяг сезонний, осінній ярмарок для мене і вдалий зазвичай, і люди цікавляться. Я люблю його. Це дійcно підсумок, зустрічаєшся з майстрами, якісь вже задумки на зиму. Ідеї шукаєш. Дещо нове придумала, але ще не розповідатиму, бо ж не вийде. На Рожаницю планую взяти участь, на Покрову. Щодо цього року, то люди може й більше цікавляться, але у них менше змоги купити. Спілкування більше, а от з прагматичної точки зору вже люди не можуть собі дозволити.  Якби була якась державна підтримка, можливість реалізувати вироби. Але справжній майcтер і далі буде творити, які б часи не були. Воно з тебе лізе, і його не природньо в собі душити.”

Анатолій Бровченко, вироби з дерева, Київ

Анатолій Бровченко“Я цей рік захистив дисертацію на ступінь, тому не було часу займатися творчою роботою по дереву, їздити по ярмарках. Матеріалу надбав достатньо. Думаю, що взимку надолужу. Та й далеко не заїдеш без автомобіля, в сумках далеко не повезеш. Є тільки плани великі. А що буде далі – побачимо.”

Олександр Титаренко, вироби з дерева, Київ

Олександр Титаренко, вироби з дерева“В мене зараз більше індивідуальні замовлення. А по ярмарках беруть небагато. Але хочеться звісно, щоб краще купували тут, бо для ярмарків робиш, те що хочеш, як душа лягає. А замовлення – це нав’язується думка і терміни. Це речі, які дещо заважають творчості… В цьому році вийшло так.

Іншими роками в мене забирали ці роботи з першого ж разу. Найгірший варіант – це коли робота залишається непроданою. А раз багатий покупець “жме” гроші, то треба переходити на дрібніші речі. Я ось іграшки роблю. Попродавав їх на Країні Мрій. В Копачеві вони пішли. Треба, щоб була інтелігенція багата, середній клас. Бо зараз ці люди тратять гроші на картоплю… Зараз роблю шафу-бандуру, гарбу і вітряк дуже класний.

А так – я плани, які на рік построїв, здійснив, грошей скільки хотів, стільки заробив. Тільки хочеться більше отут працювати, щоб роботи брали. А для цього треба людям гроші платити…”

Зоя Предко, гончарка, Київ

Зоя Предко“Цього року я “прілічно” наміняла речей. І сумочки, і пташечки, і картиночку з маленькою дівчинкою у віночку виміняла. Вона там з кошиком гусяток випасає. Гусятки вищі за неї зростом. На всіх ярмарках приблизно однаково міняється. Хоча на цей раз на осінній ярмарок більше всього. На Країні Мрій намінялася з “петриківцями”. Вони поруч стояли. Дзиґами, шкатулочками маленькими. Де станеш, там і міняєшся (сміється)…

Зараз у мене і кухлики, і тарілочки, ужиткові речі купують. Беруть саме те, чим можна користуватися. В мене цього року успішно все. Я задоволена. Бувало що так в перший день купили, сподобалось дуже, а на наступний день кажуть – нам не вистачило, ми прийшли добрати. Щодо нових робіт, то я ще не робила кицьок, коників. Часом ці речі приходять самі по собі. Просинаєшся і: “О! Треба коників зробити”..

Ще на Мамаєву Слободу хочу. Не була там жодного разу, то хочу і подивитися і поторгувати… Цього року я собі вирішила подарувати літо в майстерні, тому мені виробів вистачає. Але не завжди так виходить. Буває так, чи більше замовлень, чи є якась робота, і воно затягає так, що не встигаєш.”

Варвара Мацелла, лялькарка, Київ

Варвара Мацелла“От ідуть, дивляться, а купляти, то не купляють. На Співочому полі на виставці квітів перші дні було нормально. А потім уже так. Уторгуєш 50-70 гривень, але хіба це гроші. Я раніше не робила тряп’яні ляльки. А це одну зробила, і вона вже брала участь у виставці у мистецькому центрі на Позняках… А ле я працюю. Я не кину ляльки! Вони вже для мене як діти. Мені це подобається!”

 

Тамара Швець, з родини ложкарів, Київщина

Тамара Швець ложкарі“Останнім часом ми почали робити ложки “кінь зі дзвоником”. А іграшку – після народження внука. Квіти пішли. Пошук триває. Були на Сорочинцях, в Пирогові. Їду в Дніпропетровськ, потім в Київ, в Музей Гончара… Можна назвати успішною участь у ярмарках. Раз людям подобається, то треба працювати (сміється). Доньки роботи в Софіївці. Ми там буваємо. У нас вся сім’я працює: чоловік ріже, донька малює, я шліфую. Це нам подобається і радість приносить.

Мені здається, що коли ти несеш позитив, то він до тебе вертається. Значить треба може полюбити свої роботи. Які б реалії не були, посміхайся, роби, знаходь в усьому позитив і все буде добре. Може людина мати масу грошей і нещасна. Може мати найнеобхідніше і щаслива. Не створюйте собі проблем, і вони вас не будуть шукати…

А щодо смішних історій, то… приходить жінка. А ми продавали ступки. Питає: “А з чого ступка?” Кажу: “З горіха!”. Вона: “Да? А мені треба для часнику…”. І пішла (сміється)…”

Ірина Пастернак, декоративний живопис, Київ

Ірина Пастернак“В мене ше такі творчі задуми, що я й не знаю… Відвідали багато ярмарків, Пирогів, Країну Мрій, Андріївський узвіз. Ще буде Мамаєва слобода. А ще нас запросили на свято вишиванки у Хотів і в мене трагедія – я одна, а у мене 15 вишиванок (сміється)…

В нас ще підсумків немає. Ще є 2 ярмарки. У нас вічний процес. А по іншому і не виходить. Чоловік ше хоче сорочку з вишивкою і джинсом… Є матеріал, але ще не зібраний в таку сучасну річ. Який підсумок? Давайте так – 31 грудня про підсумок і поговоримо..”

Текст та світлини Богдана Гдаля, “Рукотвори”.